Весільна сукня з Кабула. Вінничанка загинула на війні в Афгані на очах у нареченого

Вінничанка Тетяна Врублевська (ліворуч) єдина з наших жінок-землячок, хто загинув на війні в Афганістані

Старший лейтенант Володимир Зуйков зустрічав в кабульському аеропорту свою наречену — Таню Врублевську 27 жовтня 1984 року. Три дні тому вони подали до радянського консульства в Кабулі заяви про реєстрацію шлюбу. Після того купили весільну сукню. Їхнє одруження не могло бути пишним. На заваді стояла війна. Пам’ятний день мали відзначити у тісному колі побратимів.

Три дні — і я повернуся

Таня, випускниця Вінницького торговельно-економічного інституту, служила товарознавцем військторгу при штабі армії. В її обов’язки входило постачання товарів у військові частини радянських військ в Афганістані. Спершу на вертольоті облітала підрозділи, збирала заявки. Тоді відправлялася в Ташкент, де брала необхідний товар.  І вже доставляла його у підрозділи, що розташовувалися у різних точках Афганістану.

Володимир Зуйков добре знав, яким небезпечним був кожен з таких польотів. Душмани постійно тримали під прицілом радянські літальні засоби. Одного разу ракета дивом не вцілила в гелікоптер, в якому знаходилася Тетяна.

Коли проводжав її в черговий політ до Ташкента, не став згадувати про той епізод. У них були інші теми. Обоє почувалися щасливі. Чекали дня свого одруження.

— Тільки три дні — і я повернуся, знов убудемо разом, — заспокоювала його наречена перед тим, як піднятися на борт літака. — Три дні, запам’ятай…

Ракета влучила в літак при заході на посадку

Три дні справді минули швидко. І ось старший лейтенант знову в аеропорту Кабула. Чекає прибуття рейсу з Ташкента. Це були польоти військових. Одні з них прибували на ротацію, інші доставляли вантажі, зокрема, продовольство, медикаменти, обмундирування…

Літак уже з’явився з-за гір. Було видно, як зробив розворот для заходу на посадку. Раптом на небі з’явився слід ракети. А потім спалах. В радянський літак влучила ракета «Стінгер». Трагедія сталася на  очах  усіх присутніх в аеропорту. 

Старший лейтенант Зуйков ще сподівався, що Таня, можливо, не впоралася із завданням і летітиме іншим рейсом. Такі випадки бували у її практиці. Він тримався за цю думку, як за рятівну соломинку. Наступного дня знову прибув в аеропорт. Однак серед пасажирів ташкентського рейсу Врублевської не було. Згодом він довідався, що у збитому літаку загинули всі члени екіпажу і семеро жінок, які служили товарознавцями.

Серед загиблих значилося прізвище Тетяни Врублевської. Її нагородили (посмертно) орденом Червоної Зірки.

«Доведеться вчитися жити без мами…»

Напередодні трагедії Таня телефонувала батькам у Вінницю. Вона щоразу це робила, коли  бувала у Ташкенті. Поділилася радістю — сказала і про те, що подали заяви на одруження. І про те, що купили весільну сукню… Але це було пізніше в розмові. Щоразу спілкування по телефону з батьками розпочинала з одного й того ж запитання: «Як Юра?».

Юра — син Тетяни. На час її відсутності хлопчик залишався з бабусею й дідусем. Перший шлюб у Тані виявився невдалим. Вони розлучилися. Можливо, саме тому вона й вирішила попроситися в Афганістан.

У військкоматі її застерегли: «Там стріляють». Вона відповіла: «Я знаю». Навесні 1983 вперше ступила на землю Афганістану. Через півтора року прибула у відпустку. Юра якраз йшов у перший клас. Протягом того місяця хлопчик почувався найщасливішим у світі. Дуже скоро радість змінилася великим горем.

Виплакавшись над цинковою труною, яку військові не дозволили відкрити, він по-дорослому сказав бабусі: «Доведеться вчитися жити без мами…» Пізніше, коли Юрій став дорослий, одружився і в них з дружиною народилася донька, назвав її іменем мами — Тетяна.

Їй пропонували летіти іншим рейсом

Врублевські проживали на Старому місті. Пригадую зустріч з батьками Тетяни. Вона відбувалася у їхньому приватному будинку. На жаль, не збереглися імена її батьків. Не вдалося знайти у своїх записах. Зате добре пам’ятаю їхню щирість. Бачилися вперше, але спілкувалися настільки невимушено й просто, ніби знайомі багато років.

Врублевські запросили до столу. Розмовляли до пізнього вечора. Батьки не стримували сліз.Заспокоювалися і знову згадували-згадували...

— У Тані була можливість летіти іншим літаком, — говорила тоді мати Тетяни. — Про це ми дізналися пізніше. У той день у Ташкенті вона зустріла нашого доброго знайомого. Він теж з Вінниці. Так само служив в Афганістані. Він сам нам розповідав про їхню зустріч. Просив Таню, щоб залишилася на його рейс. Тоді мали б можливість більше наговоритися. Але вона не стала цього робити. Якби ж то знати.Така доля…

Батьки Тетяни піднялися з-за столу, щоб провести мене на вулицю. У невеликому коридорі мати зупинилася:

— Весільне плаття так і лежить на горищі, — сказала жінка, показуючи рукою вихід на горище. — Привезли в чемодані разом з іншими її речами.

Офіцер, з яким Тетяна мала одружитися, написав її батькам листа. Просив дозволу приїхати на могилу. Врублевські порадилися, подумали і відповіли, що не варто цього робити. Був ще один такий само лист. На нього вже ніхто не відповів…

— З сином Тетяни Юрою ми зустрічалися, — розповів голова обласної Спілки воїнів-афганців Петро Кирилішин. — Він приходив до нас у Спілку. Але це було давно. Зараз я б його, напевне, не впізнав. Знаю, що батьки Тетяни проживали у будинку по вулиці Тимощука. Ми в них теж були.

Коли вже з Донбасу виведуть війська?

Прізвище Тетяни Врублевської висічено на пам’ятнику воїнам-афганцям у Центральному парку культури і відпочинку у Вінниці. Вона єдина з жінок Вінниччини, чиє життя обірвалося в далекому Афганістані. У пам'ять про Тетяну Врублевську журналіст Анатолій Гончар, який також пройшов афганську війну,  написав поетичні рядки. Вони вміщені в одній з афганських книг Гончара.

Сьогодні вінницькі «афганці» вшанували її пам'ять, як і інших загиблих, покладанням квітів до пам’ятного знака. Схилили голови під час хвилини мовчання. Кожен мимоволі оглянувся у ті далекі роки афганської війни.

— Як колись, так і тепер, Росія скрізь пхає свого носа, — кинув один з афганців. — Коли вже з Донбасу виведуть війська так само, як вивели з Афганістану? 


Читайте також:

Поминальні залпи у Вінниці. Вшанували пам’ять воїнів-афганців

Вчені визначили вік, коли люди почуваються найщасливішими. Що скаже на це психолог?
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.