Потепління та короткочасні дощі. Якою буде погода у Вінниці найближчими днями

Автор:

Альона ЧЕРНІЮК

June 1st, 11:35pm

• Початок літа у Вінниці буде мінливим. Після прохолодного вівторка стовпчики термометрів поступово поповзуть угору.
• Попри короткочасні дощі, вже до кінця тижня в місті встановиться по-справжньому тепла червнева погода.

Вже завтра, 2 червня, вінничан очікує незначне потепління. Попри те, що в Україні місцями переважатиме суха погода, наш регіон періодично опинятиметься під впливом вологих повітряних мас, що принесе короткочасні опади.

Синоптикиня Наталка Діденко зазначає, що загалом по країні температура повітря 2 червня коливатиметься в межах +20…+24 градуси. Важливою зміною стає напрямок вітру, який нарешті стає теплішим:

«Вітер нарешті міняє напрямки на південні! Буде невеликим, максимум помірним», — зазначає синоптикиня.

Прогноз погоди у Вінниці

• Вівторок, 2 червня: мінлива хмарність, вночі без істотних опадів, вдень — короткочасний дощ. Температура вночі +4…+9°, вдень +16…+21°.
• Середа, 3 червня: мінлива хмарність, знову очікується короткочасний дощ. Вітер південно-східний, 5-10 м/с. Вночі +8…+13°, вдень до +18…+23°.
• Четвер, 4 червня: місцями короткочасний дощ. Температура почне суттєво зростати: вночі +11…+16°, вдень до +23…+28°.
• П'ятниця, 5 червня: збережеться мінлива хмарність з імовірними короткочасними дощами. Температура вночі +11…+16°, вдень — +23…+28°.

За прогнозами фахівців, червень загалом може бути досить нестабільним. Тож найближчими днями вінничанам варто бути готовими до температурних «гойдалок» та мати при собі парасолі під час денних прогулянок.

Читайте також:

Смертельна ДТП під Вінницею: стали відомі трагічні деталі зіткнення легковика з вантажівкою

Відео про «жахливі умови» утримання військовозобов'язаних у Вінницькому обласному ТЦК назвали фейковим

Мати купила три квартири за гроші сина, поки той був у полоні: на чиєму боці закон — коментар адвоката

Автор:

Лариса ОЛІЙНИК

June 1st, 11:35pm

• Колишній начальник розвідки Іван Кухар після 33-х місяців російського полону виявив, що його матір привласнила його бойові виплати.
• Жінка отримала від держави близько чотирьох мільйонів гривень, купила на них нерухомість, а тепер заблокувала сина й не віддає навіть документи, через що військовий змушений звернутися до суду.
• На чиєму боці закон? Коментує адвокат.

«Дякую, що подзвонив, синку. Я молилася за тебе і ще листа тобі навіть написала кілька днів тому», — щемливим голосом казала мама по відеодзвінку, вперше за три роки побачивши змученого, але усміхненого сина. Це був день обміну. Того дня, 6 травня 2025-го, він повернувся з російського полону.

Та минув рік. Настрої змінились. Колишній начальник розвідки батальйону 56-ї бригади Іван Кухар із міста Бар повернувся з російського полону й виявив, що всі його грошові виплати за три роки зникли. Його матір, Нінель Кащенко, отримала від держави близько 4 мільйонів гривень, купила на них три квартири у Вінниці й оформила нерухомість на себе. Поки матір виховує дитину від другого шлюбу й відмовляється переоформлювати майно, звільнений офіцер змушений винаймати житло та шукати справедливості в суді. А мати каже, що «у сина психологічне загострення».

«Зрозуміло, що коли син повернувся з полону, він виявився непотрібним (мʼяко кажучи). Адже дитину вона тепер має нову, а гроші то були його, і він — «невдячний син». Уявіть собі, який нахаба — хоче їх у мами забрати» — поділився у Фейсбуці військовий Іван Кухар. 

Від розвідника до бранця: 33 місяці невідомості

26-річний Іван Кухар народився і виріс у м. Бар Вінницької області. Після 9 класу школи навчався у Барському гуманітарно-педагогічному коледжі ім. М. Грушевського на юриста, а у 2017 році вступив до Військової академії м. Одеса. У 2021 році закінчив Факультет підготовки спеціалістів військової розвідки та Сил спеціальних операцій. Для подальшої служби обрав 56-ту окрему мотопіхотну Маріупольську бригаду.

Іван Кухар мріяв про незалежність, тому ще у 16 років пішов навчатися військової справи, згодом закінчивши факультет військової розвідки. Початок повномасштабного вторгнення застав молодого офіцера на Донеччині. У серпні 2022 року під час запеклих боїв він потрапив у російський полон, де пробув довгі 33 місяці.

«Це сталось по-дурному, інакше назвати не можу, — розповів Іван виданню Risu.UA — 13 серпня 2022 року я поїхав на одну з позицій, де були проблеми. Був черговим по штабу через недостачу офіцерського складу, хоча і був на посаді помічника начальника штабу – начальника розвідки батальйону між Пісками і Красногорівкою. Мені хотілось виїхати кудись, тому погодився на це завдання. На той момент я уже мав поранення, кілька контузій, проблеми з памʼяттю, але повернувся на війну, правда згодом перейшов на більш спокійну посаду, крім основних обовʼязків з розвідки час від часу перевіряв якійсь позиції, спілкувався з людьми».

Поки військовий витримував допити, катування й голод, держава щомісячно нараховувала на його рахунок грошове забезпечення й «бойові» виплати — від 120 до 130 тисяч гривень на місяць, а також щорічну одноразову допомогу. До зміни законодавства у 2025 році ці кошти за законом мала право отримувати його матір. Загалом за час відсутності сина жінці виплатили понад 4 мільйони гривень.

Нерухомість замість підтримки

Мати Івана, вчителька музики з Бара, яка на той час перебувала в декретній відпустці, розпорядилася грошима сина на власний розсуд. Вона придбала щонайменше три квартири в обласному центрі — Вінниці. Проте жоден із цих об'єктів не був оформлений на Івана.

«Чи відома вам історія про «просту» вчительку музики школи №3 міста Бар Нінель Кащенко (широковідому в нашій громаді артистичним образом бідної-нещасної «матєрі-гєраіні»), яка, пропрацювавши більшу частину життя в сільських школах, спромоглася наразі володіти таким майном...» — написав Іван у Фейсбуці.

Поки колишній полонений за власні кошти орендує квартиру у Львові, за його словами мама на сьогодні має таку нерухомість:

1. Квартира в місті Вінниця на вулиці Князів Коріатовичів.
2. Квартира в місті Вінниця на вулиці Запорожця.
3.  Квартира в місті Вінниця (новобудова на вʼїзді в місто).
4. Гараж в місті Вінниця.
5. Дача в місті Жмеринка (станом на пів року тому документи ще не оформила).
6. Квартира в місті Жмеринка... але її збережені 2500 євро вже давно «інвестувала».
7. Квартира в місті Бар.
8. Гараж в місті Бар. 

Дізнавшись про це після довгоочікуваного обміну у травні 2025 року, офіцер спробував врегулювати питання мирно. Спочатку матір обіцяла вирішити ситуацію, але згодом почала затягувати процес під різними приводами. Конфлікт швидко переріс у глухий кут: жінка заблокувала сина в месенджерах, перестала відповідати на дзвінки й навіть не віддає його особисті документи.

«Мама видалила свій допис після мого коментаря. Тому я написав власний. Адже мама навіть не піднімає слухавки і заблокувала мене в месенджерах І я не маю змоги навіть свої документи в неї забрати» — розповів військовий. 

Квартирний тупик: аргументи сторін

Публічний скандал набув розголосу на всій Вінниччині, розставивши родичів по різні боки барикад. Позиції сторін виглядають радикально протилежними:

• Позиція Івана: військовий наголошує, що ці гроші він «відбідував» власним здоров'ям у кайданах. Він вважає дії матері фінансовим обманом. Оскільки матір не хоче добровільно переоформлювати майно, Іван підготував судовий позов і зараз змушений орендувати житло у Львові.
• Позиція матері: Нінель Кащенко публічно заявила: «Я не вкрала, мені платили за законом». Вона стверджує, що готова віддати квартири, але водночас маніпулює заявами про те, що у сина після полону «щось не те з головою». Жінка жаліється у соцмережах, що через «нерви від Івана» у неї пропадає грудне молоко для молодшої дитини.

Нині ця справа готується до судового розгляду. Юристи зазначають, що цей випадок може створити важливий прецедент в Україні, адже подібні фінансові конфлікти між колишніми бранцями та їхніми родичами, на жаль, стають непоодинокими.

«Поки вся країна дивується, як такий жах може відбуватися у вищих кулуарах влади, та ще й під час війни, я вам розкажу, що це взагалі не дивно. Адже в нашій громаді теж є приклади дивовижної жадібності та небаченої хитрості. Та більше, навіть у наших родинах відбувається подібне» — зауважує Іван Кухар.

Коментар адвоката

Чому історій, коли звільнені з полону судяться з рідними, усе більшає та на чиєму боці в таких справах суди — розповідає адвокатка Мар'яна Слізяк.

— Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, які перебувають в полоні, умовно можна розділити на «до» та «після».

До змін, які відбулись з 1 лютого 2025 року 100% грошового забезпечення такого військовослужбовця виплачувалось в рівних частках: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності  повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства — незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей.

В такому випадку, члени сім’ї військовополоненого отримували кошти в сумі приблизно 1 440 000 грн./за рік.

Відповідно, повертаючись з полону, складалась ситуація, коли все належне такому військовослужбовцю грошове забезпечення, а також інші одноразові виплати перебували в повному розпорядженні члена(ів) сім’ї.

З  1 лютого 2025 року  правове регулювання змінилось. 50%  або 20% грошового забезпечення військовослужбовця (в залежності від ситуації), який перебуває в полоні, виплачується членам його сім’ї, решта — 50 % (або 80%) військова частина залишає за військовослужбовцем на депонованому рахунку.

Відповідно, повертаючись з полону, військовослужбовець може самостійно розпоряджатись коштами, що зберігаються на депонованому рахунку у розмірі приблизно 720 000 грн. за рік.

В свою чергу, як бути в ситуації, коли військовослужбовця, який повернувся з полону «не чекають», а отримане грошове забезпечення  використано недобросовісно?

На мою думку, такі кошти можливо повернути, але спосіб повернення залежить від правового зв’язку особи, яка отримувала грошове забезпечення, з військовополоненим.

Розглянемо резонансний випадок на Рівненщині. Суд став на сторону військовослужбовця, який повернувся з полону та звернувся з позовом до матері про стягнення отриманого грошового забезпечення. Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 26.04.2026 р. стягнуто з матері військовослужбовця 3 894 338 (три мільйони вісімсот дев`яносто чотири тисячі триста тридцять вісім) грн. 92 коп. — грошові кошти, отримані від військової частини в якості грошового забезпечення її сина під час його перебування у полоні.

Як підставу для стягнення коштів суд застосував ст. 1212 ЦК України та вказав, що грошове забезпечення, за загальним правилом, виплачується за рахунок асигнувань військової частини саме військовослужбовцю, який проходить військову службу. ОСОБА_2 отримала спірні грошові кошти у якості грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_1 . Підстав для подальшого утримання після звільнення позивача з полону його грошового забезпечення, або підстав розпорядження отриманими грошовими коштами відповідачка не довела.

Якщо ж ми говоримо про дружину, яка отримувала грошове забезпечення свого полоненого чоловіка, то Верховний Суд наголосив на тому, що стягнути такі кошти з дружини неможливо, але військовослужбовець не позбавлений права звернутись до суду з позовом про поділ майна подружжя, яке наявне у них і належить їм на праві власності, зокрема придбане відповідачкою за спірні грошові кошти. Тобто, ст. 1212 ЦК України не підлягає до застосування.

Якщо ж колишня дружина отримувала грошове забезпечення, як законний представник дитини військовополоненого, то Верховний Суд наголосив, що колишня дружина не довела необхідність витрат на дитину у розмірі отриманого грошового забезпечення батька дитини, тому стягнення з неї отриманого грошового забезпечення у розмірі 1 447 087,00 грн. (з вирахуванням аліментів) на користь колишнього чоловіка , відповідає засадам цивільного законодавства.

Вважаю дані рішення абсолютно справедливими. 

Кожна ситуація є індивідуальною, в кожній конкретній ситуації потрібно окремо детально розбиратися. В ситуації, яка сталась на Вінниччині — не виключення. Тому з певною вірогідністю можна спрогнозувати, що суд стане на захист прав Івана Кухаря. 

Так, правова природа отриманого членами сім’ї грошового забезпечення чітко не визначена, порядок розпорядження такими коштами для членів сім’ї не встановлений. Однак, проаналізувавши норми цивільного та військового законодавства можна дійти висновку, що вказані кошти є власністю військовослужбовця. Виплата таких коштів членам сім’ї, на період перебування військовослужбовця в полоні, є соціальною гарантією таких осіб, спрямованою на підтримку життєвого рівня не нижче, аніж той, який існував до потрапляння військовослужбовця в полон. Однак, вказана виплата не може слугувати джерелом для збагачення члена сім’ї за рахунок постраждалої сторони. 

На мою думку,  способи (підходи) захисту прав звільнених з полону військовослужбовців ще будуть змінюватись, адже судова практика в такому напрямку лише формується, однак вже зараз можна виділити базові алгоритми дій.

Читайте також:

Кредитні пільги під час війни: як закон захищає гаманці українців та військових

Хто має доглядати за матір'ю: син чи онука? Як суд вирішив гучний спір про демобілізацію військового

«Служу Україні, сказав би мій тато»: вручили орден доньці полеглого капітана Покрищука

Автор:

Альона ЧЕРНІЮК

June 1st, 11:35pm

• На Вінниччині відбулася зворушлива церемонія вручення державної нагороди родині полеглого захисника України Євгенія Покрищука.
• Орден «За мужність» ІІІ ступеня передали його доньці Олександрі — у пам’ять про капітана, який загинув, боронячи державу.
• Під час події прозвучали слова, що стали символом дитячої гордості і водночас невимовного болю втрати.

Родині полеглого Захисника України Євгенія Покрищука вручили державну нагороду — орден «За мужність» ІІІ ступеня, яким воїна відзначили посмертно. Про це повідомляє Іллінецька міська територіальна громада.

Під час урочистої церемонії особливо зворушливі слова пролунали від доньки Героя — маленької Олександри.

«Служу Україні, сказав би мій тато, якби сам отримував цю нагороду», — зазначила дівчинка, тримаючи в руках орден батька.

У цих словах — водночас і дитячий біль втрати, і гордість за батька, який віддав життя за Україну. Капітан Євгеній Покрищук до останнього залишався вірним військовій присязі та захищав найцінніше — родину, майбутнє своєї дитини та незалежність держави.

Орден «За мужність» ІІІ ступеня, відповідно до Указу Президента України від 10 лютого 2026 року №106/2026, передали доньці Героя Олександрі. Нагороду вручили підполковник Валер’ян П’ятківський, тимчасово виконуючий обов’язки начальника першого відділу Вінницького районного ТЦК та СП, та заступниця Іллінецького міського голови Людмила Трохимець.

«Подвиг капітана Євгенія Покрищука — це приклад справжньої мужності, вірності військовій присязі та самовідданого служіння Українському народові. Держава пам’ятає і шанує своїх Героїв», — наголосив підполковник Валер’ян П’ятківський.

У громаді також висловили співчуття родині полеглого воїна та подякували за виховання справжнього патріота.

«Щирі співчуття батькам Світлані Іванівні та Олександру Михайловичу. Пам’ять про Євгенія назавжди залишиться в серцях жителів громади», — зазначила Людмила Трохимець.

Євгеній Покрищук свідомо обрав шлях військової служби. Він закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові за спеціальністю ракетних військ та артилерії.

Службу розпочав в Окремому Президентському полку на посаді командира взводу. Під час проходження служби брав участь у двох ротаціях у зоні проведення АТО на Донеччині (м. Краматорськ), отримав звання старшого лейтенанта та був призначений командиром роти.

З перших днів повномасштабного вторгнення у 2022 році  як кадровий військовий боронив від російських окупантів Київщину. Після звільнення населених пунктів Київської області від ворога у складі свого підрозділу брав участь у бойових діях на території Сумської та Харківської областей. За проявлені лідерські якості йому було достроково присвоєно військове звання - капітан.
Після лікування, пов’язаного з отриманими контузіями, він продовжив службу в складі 128-го батальйону 112-ї окремої бригади територіальної оборони, в якому обіймав посаду командира стрілецького взводу. Разом із побратимами тримав оборону на Куп’янському напрямку на Харківщині. Вони згадують про нього як про хороброго воїна та справжнього командира, який завжди йшов у бій разом зі своїми солдатами.
30 квітня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Довгеньке Куп’янського району Харківської області зв’язок із Євгенієм Покрищуком, позивний Омега, було втрачено. Лише згодом рідні дізнались, що у цей день, не залишивши своїх людей у біді, капітан Покрищук вирушив на нульові позиції, щоб евакуювати пораненого побратима та забрати тіло полеглого воїна. У листопаді 2025 року за результатами експертизи ДНК загибель офіцера було підтверджено.

Євгеній Покрищук віддав життя за Україну, до останнього залишаючись вірним військовій присязі. Тепер орден «За мужність» ІІІ ступеня стане для його дружини Мар’яни та доньки Олександри символом пам’яті про найдорожчу людину, яка боронила свою державу.

Ця державна нагорода — не лише свідчення його подвигу, а й підтвердження того, що капітан Покрищук назавжди залишиться серед тих, хто виборював свободу та незалежність України.

Світла пам’ять і вічна слава Євгенію Покрищуку та всім захисникам, які загинули, боронячи Україну від російської агресії!

Читайте також:

Відео про «жахливі умови» утримання військовозобов'язаних у Вінницькому обласному ТЦК назвали фейковим

«Добре хоч поїсти винесли»: жінці з першою групою інвалідності не дали зустрітися з сином у ВСП

Замість старих підприємств та ринків: як у Вінниці зʼявилися найпопулярніші ТРЦ

Автор:

Михайло КУРДЮКОВ

June 1st, 11:35pm

• Перші великі торговельно-розважальні центри у Вінниці почали з’являтися лише у 2000-х роках. Сьогодні ці місця асоціюються з шопінгом і розвагами, але ще кілька десятиліть тому вони мали зовсім інше призначення. Адже більшість із них постали на місці промислових підприємств, ринків або пустирів.

У Вінницькому та Хмільницькому районах 2 червня лунатимуть вибухи через роботи на родовищі

Автор:

Альона ЧЕРНІЮК

June 1st, 11:35pm

• На Іванівському родовищі мігматитів будуть проводити планові вибухотехнічні роботи. 
• У визначений час там відбудеться масовий вибух для подрібнення скельних порід, необхідних для виробництва гранітної продукції.
• Мешканців закликають зберігати спокій та враховувати звукові сигнали, що супроводжуватимуть роботи.

У селі Іванів Хмільницького району 2 червня проведуть планові вибухотехнічні роботи на Іванівському родовищі мігматитів. У проміжку з 12.00 до 17.00 здійснюватимуть масовий вибух для подрібнення скельних порід, необхідних для подальшого виробництва гранітної продукції. Про це повідомляє Вінницька обласна військова адміністрація.

Роботи відбуватимуться на території ПрАТ «Іванівський спецкар’єр». Мешканців закликають бути уважними та з розумінням поставитися до тимчасових незручностей.

Під час проведення вибухових робіт буде застосовано систему попереджувальних сигналів.

«Перед початком заряджання буде подано один тривалий сигнал тривалістю 1 хвилина. Безпосередньо перед вибухом пролунають два тривалі сигнали по 1 хвилині кожен. Після завершення робіт буде подано відбій — три короткі сигнали по 10 секунд», — йдеться у повідомленні.

У владі наголошують, що дотримання сигналів є обов’язковим елементом безпеки, а самі роботи є плановими та контрольованими.

Мешканців закликають зберігати спокій і враховувати інформацію під час можливих звукових повідомлень у зазначений час.

Читайте також:

Медична реформа у Вінниці: навіщо «зливають» три відомі міські лікарні в одну структуру

П’ять мільйонів на папері — пустир у центрі. Чому у Вінниці не оновлюють дитячі майданчики?

«Хай просто поверне машину»: що відомо про аварію з працівником ТЦК, який втік з місця

Автор:

Дар'я ДАЦКОВА

June 1st, 11:35pm

• На початку травня у Тульчинському районі сталася ДТП за участю BMW X5 та Nissan Qashqai, в якому перебувала родина з п'ятирічною дитиною. Водій BMW залишив місце аварії.
• Поліція розшукала чоловіка наступного дня та склала щодо нього три адміністративні протоколи, зокрема за керування транспортним засобом у стані сп'яніння.
• Чому потерпіла побоюється, що рішення суду може бути не на її користь, та що про ситуацію каже сам водій? Дізнались.

Жителька Тульчинського району Наталія Степанюк звернулася до редакції, щоб надати розголосу ДТП.

Що сталося?

Як розповіла жінка, 7 травня близько дев’ятої вечора вона поверталася разом із чоловіком та п'ятирічним сином та проїжджали селом Клебань. На одному з перехресть перед її автомобілем раптово виїхав BMW X5 білого кольору.

— Він просто вилетів на дорогу без жодного сигналу повороту. Згодом я побачила, що автомобіль зупинився на узбіччі з увімкненою аварійною сигналізацією. Я його об'їхала та поїхала далі, — розповідає Наталія.

Через деякий час водій BMW почав наздоганяти її автомобіль.

— Ну, я собі по селі 50 кілометрів так і їду далі. Тобто я його минула і поїхала далі. Виїхавши із села, дивлюся в дзеркало заднього виду: десь за кілометр від села, може, трохи більше, бачу — летить. Кажу чоловіку: «Треба дати дорогу, бо він уже ближче». Я тільки це сказала, і чую — чоловік уже кричить. А далі ми вже летіли в кювет, — згадує жінка.

Після зіткнення автомобіль родини отримав значні пошкодження. За словами чоловіка Наталії, ударом були пошкоджені задня кришка багажника, бампер, обидва задні крила, а також порушена геометрія кузова.

Після аварії водій BMW, за словами потерпілої, залишив місце події.

— Мої двері відкрити не можу, бо вони заблоковані. Чоловік виліз із машини, а той водій уже тікав назад у село. Наше щастя, що на фаркопі залишився його номерний знак, — каже Наталія.

На місце події викликали поліцію. Проте факт ДТП, за словами жінки, не одразу почали фіксувати, а сказали, щоб вона приїхала до відділку наступного дня. Так вона і зробила.

Крім того, вона разом із чоловіком та сином звернулася до медиків. У Тульчинській лікарні зафіксували забої м'яких тканин. Ці висновки також подали поліції.

Наталія стверджує, що вже наступного дня встановила особу водія. За її словами, місцеві жителі повідомили, що чоловік перед аварією нібито їздив селом у нетверезому стані.

Щодо компенсації, то, як пояснила жителька, вона лише хоче, щоб їй повернули автомобіль.

— Вони мене питають: «Що ви хочете?» (у відділку — авт.). Я кажу: «Хай мені поверне машину. Більше від нього нічого не треба», — розповідає жінка.

Також вона припускає, що водій намагається затягнути вирішення питання щодо відшкодування збитків.

— У нас спочатку була усна домовленість, що він привезе мені машину, а цю забере. І я скажу, що не маю до нього жодних претензій. Потім минуло кілька тижнів, я знайшла на авторинку схожу машину, а він говорить, що суд четвертого числа і що все вирішить суд. Але я думаю, що той суд вирішить не на мою користь, — розмірковує Наталія.

Такі думки у жінки виникли й через те, що чоловік є працівником одного з місцевих ТЦК. Тож вона припускає, що він може мати зв'язки у правоохоронних органах.

За її словами, поліція склала щодо водія кілька адміністративних матеріалів, зокрема за керування у стані сп'яніння, залишення місця ДТП та порушення правил дорожнього руху, що призвело до аварії.

Що кажуть у поліції?

У поліції журналістці «20 хвилин» це підтвердили та повідомили, що справді наступного дня розшукали автомобіль і встановили особу водія.

— Склали на нього три протоколи: за статтею 122-4 (залишення місця дорожньо-транспортної пригоди), статтею 124 (порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна) та статтею 130 (керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції) Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зібрані матеріали скерували до суду, — розповіла речниця поліцейського главку Заріна Маєвська.

Що каже винуватець ДТП?

Водій BMW Ігор у коментарі журналістці підтвердив факт аварії та визнав, що залишив місце події.

— Було ДТП. Я їхав, ударив і з місця ДТП зник. Я працівник ТЦК. Я до неї зранку подзвонив і кажу: «Давайте все по-нормальному вирішимо». Я розумію, що винен, без питань, — розповів чоловік.

За його словами, домовитися з потерпілою стороною не вдалося через розбіжності щодо суми компенсації.

— Вона каже: «Мільйон». У вас там є «бабки», типу таке. І не буде мільйона, то я пишу заяву. Який мільйон? Машина коштує, наприклад, 300 тисяч гривень. Куплю машину, все без питань, а їй мільйон, і все. І так затягнулося, коротше, — зазначив він.

Водночас чоловік заперечив припущення про можливий вплив на слідство чи судовий розгляд через свою роботу.

— Вона просто думає, що через те, що я працюю, то працівники поліції чи суди мене прикриватимуть. Видно, боїться, що справу закриють. Ми хотіли вирішити все по-нормальному, але вона не хоче. Як виходить, так виходить, — сказав водій.

На запитання журналістки, чи визнає він свою провину в ДТП, чоловік відповів, що так, але наразі вважає за краще вирішувати це питання в юридичній площині.

Вже 4 червня буде суд. Ми будемо слікуввати за його рішеннями та опублікуємо їх.

Читайте також:

Три заяви до поліції та постраждалі з обох сторін: що відомо про конфлікт біля ВЛК неподалік Вінниці

Дитину — в інтернат, а батька — на фронт? У Вінниці ТЦК затримав чоловіка, який сам виховує сина

«Ховав наркотики у футлярі для окулярів»: службова собака Белла викрила схованку на кордоні

Автор:

Альона ЧЕРНІЮК

June 1st, 11:35pm

• На митному посту «Дністер» іноземець намагався вивезти канабіс, сховавши його в салоні елітного Porsche.
• План чоловіка зірвала чотирилапа помічниця митників, яка під час перевірки багажу вказала на заборонений вантаж.

На Вінницькій митниці службовий собака Белла виявила у багажі іноземця дві самокрутки з, ймовірно, канабісом. Заборонені речовини чоловік намагався приховати у футлярі для окулярів, однак уникнути контролю не вдалося. Про це повідомляє Вінницька митниця.

Інцидент стався у міжнародному пункті пропуску «Могилів-Подільський – Отач» митного поста «Дністер». Під час митного контролю автомобіля Porsche, який рухався у напрямку виїзду з України через смугу «зелений коридор», службова собака Белла спрацювала на багаж одного з пасажирів — іноземного громадянина.

Як повідомили митники, під час поглибленого огляду валізи серед особистих речей виявили два самокрутні вироби з речовиною рослинного походження сіро-зеленого кольору, зовні схожою на канабіс. Їх було заховано у футлярі для окулярів — під серветкою та самими окулярами.

«Собака Белла спрацювала чітко та безпомилково, що й дозволило виявити приховані заборонені речовини», — зазначають у Вінницькій митниці.

За цим фактом дії громадянина кваліфікували за чатсинлю першою статті 305 Кримінального кодексу України. Про подію поінформовано правоохоронні органи, тривають подальші процесуальні дії.

Подружжя вінничан, нагадаємо, на автомобілі Volkswagen Golf обрало спрощений режим митного контролю. Впевнені, що їхній багаж не викличе зайвої цікавості, вони поїхали «зеленим коридором», який призначений лише для тих, хто не везе товарів на суму понад 500 євро. Проте під час огляду дорожніх валіз серед звичайного одягу та особистих речей знайшли коштовності: золоті сережки Van Cleef & Arpels з камінням та годинник Cartier.

Читайте також:

За добу на Вінниччині потонули двоє чоловіків — тіла дістали з Росі та Південного Бугу

Відео про «жахливі умови» утримання військовозобов'язаних у Вінницькому обласному ТЦК назвали фейковим

«Юрасик йшов першим, коли група нарвалася на вагнерівців»: збудували храм у пам'ять про сина

Автор:

Віктор СКРИПНИК

June 1st, 11:35pm

• Блакитнооким «Енейчиком» називав батько сина, «Еней» був його позивний.
• Морський піхотинець 35-ї бригади Юрій Мигун, нагороджений за сміливість блактиним беретом, загинув у ближньому бою з «вагнерівцями».
• Отриману компенсацію за втрату дитини батьки передали на будівництво храму у його пам'ять.
• Яким був «Еней» — журналісту «20 хвилин» розповів його батько Павло Мигун.

«Тату, я йду на війну, не можу більше залишатися вдома», — батькові дотепер вчуваються ці слова свого Юрасика. Саме так, у зменшувальній формі, називав ім`я сина упродовж нашої розмови Павло Мигун.

— У нашого сина були дуже голубі очі, — згадує чоловік. — А волосся —світле. Він мав ще одну дивну ознаку: спав з напіввідкритими очима. Бувало, підійдемо тихенько до ліжка і милуємося голубизною очей свого Юрасика. Коли підріс, став дорослим, нічого не змінилося: як і раніше, спав з напіввідкритими очима, а вони залишалися так само голубими-голубими, як у дитинстві.

Спершу в  АТО воював батько

Павло Мигун працює вчителем біології і хімії у вінницькому ліцеї №29. Брав участь в АТО. Виконував бойові завдання на посаді командира бойової машини піхоти. Повернувся у 2016 році. Створив у ліцеї волонтерську організацію «Ти не один». Каже, нині боронять країну 186 батьків  учнів ліцею. На зібрані кошти для них закупили п`ять автомобілів, зараз доправлять мотоцикл, переобладнаний під евакуацію поранених.

Наступного дня після нашої розмови  вчитель вирушив на Покровський напрямок. Поїхав до бійців 88-го батальйону 35-у бригади морської піхоти. До цих воїнів їде з  особливим хвилюванням — у названому підрозділі воював його Юрасик.

19 березня 2022 року провели сина на війну, а 14 червня 2023-го отримали чорну звістку. У цей день батькам повідомили, що сержант Юрій Мигун загинув під час виконання бойового завдання.

«Побратими три дні не говорили, що Юрасик загинув»

Павло Мигун зберігає відео із зображенням сина. На ньому дитина виглядає вкрай стомленою, виснаженою. Тримає на руках котика. Гладить  тваринку і тихим голосом повторює: «Евакуація, евакуація». А батькові сказав, що зовсім нема часу хоч трохи відпочити. 

Відео зняте за два дні до загибелі Юрасика. На той час сержанта Мигуна відрядили до штурмового підрозділу. Він прокладав шлях штурмовикам, розміновував маршрут. У своїй бригаді був інструктором інженерно-технічної роти 88 батальйону, якщо точніше, виконував роботу сапера.

Допомагати воїнам штурмового підрозідлу просився особисто. Разом з ними брав участь у боях за Слов`янськ, воював під Мар'їнкою, Старомайорським.

— На початку червня 2023-го ми зустрічалися з сином і його побратимами у Донецькій області, — пригадує батько. — Я приїжджав з гуманітарною допомогою від нашого благодійного фонду «Ти не один» 29-го ліцею. Звернув увагу, що він не такий, як завжди. Кудись зникла енергія в мого блакитноокого «Енейчика». Саме за енергійність й активність побратими дали йому позивний «Еней». Запитував, що турбує? Він відповідав, що все гаразд, але ж я бачив, що це не так. З важким серцем прощався тоді з Юрасиком. Можливо, його серденько відчувало,  що то наша остання зустріч.

Побратими три дні не говорили батькові «Енея», що син загинув.  

— У мене були контакти хлопців з батальйону бригади морської піхоти, а зі штурмового підрозділу, куди відрядили Юрасика, не знав нікого, — згадує ті страшні події батько Героя. — Дзвонив його побратимам 15-го, 16-го, 17-го червня. Запитував, що з сином, чому з ним нема зв`язку?   Вони обіцяли дізнатися, але... мовчали. Чому?  Вже пізніше почув від одного з них, що повідомляти рідним про загибель має право тільки комбат.

Загинув «Еней» біля селища Старомайорське 14 червня 2023-го.  Батькові розповіли, що група нарвалася на засідку «вагнерівців». У групі було 12 штурмовиків і сапер.  Юрій йшов попереду. Зав`язався ближній бій.

— Нині з тієї групи у живих залишилися двоє, — говорить пан Павло. — Одного з них звати Євген. Він вивіз тіло сина на броні. Сталося це вже наступного дня, 15 червня. До того часу не вдавалося добратися до місця загибелі.

У «Десні» пройшов підготовку за стандартами НАТО

Юрій Мигун випускник Вінницького педагогічного університету імені Коцюбинського. Навчався на факультеті фізичного виховання і спорту. Роботу починав вчителем у селі Білозерівка, це поруч із Щасливою Липовецької шгромади. Служив у ЗСУ.

Нині у гімназії Білозерівки є куточок пам'яті про Юрія Мигуна. Під час роботи в школі він організував однодумців і власними силами спорудили спортзал у підвальному приміщенні. Нині там укриття.

У селі Щаслива зявилася «качалка». Так місцева молодь називає тренажерний зал. Липовецька міськрада надала два приміщення, які на той час не використовувалися.  Юра зумів зацікавити хлопців і дівчат, щоб зробили ремонт. Після того встановили тенісні столи. Але не все вдалося зробити, бо почалася війна. 

— Ще до війни Юрасик  служив строкову службу у навчальному центрі «Десна», — продовжує розповідь його батько. — Здобув військову спеціальність «Стрілець». Став інструктором. Опанував курс з надання першої медичної допомоги. Розповідав, що навчався також за програмою лідерства. Набуті знання і навички підтверджені сертифікатами. Їх зберігаю у пам`ять про сина.

У «Десні» йому присвоїли звання молодшого сержанта, призначили  на посаду командира відділення. Коли почалася велика війна, він був одним з тих, хто створював блокпост у селі Щаслива. Через село проходить ще одна траса на Київ — через Білу Церкву. У ті дні тут фіксували великий потік транспорту. Юра допомагав організовувати чергування, навчав хлопців, як поводитися зі зброєю, як правильно здійснювати огляд транспорту.

Невдовзі зрозумів, що має робити щось більше. Це означало одне: йти на війну.

«Тату, мене нагородили блакитним беретом»

— Сина направили у 35-ту окрему бригаду морської піхоти, якій присвоєно ім`я контр-адмірала Михайла Остроградського, — розповідає Павло Мигун. — Він став інструктором інженерно-технічної роти 88 –го батальйону . Простіше кажучи, воював сапером. Спершу його підрозділ виконував бойові завдання у районі Баштанки, це на кордоні Миколаївської й Одеської областей. Пізніше брав участь у звільненні Херсона. Після того їх перекинули на Донеччину. Як говорили його побратими, «Еней» нікому не давав спокою. Використовував кожну нагоду, щоб навчати побратимів, як розпізнавати міни, як працювати з ними. Казав, що це може врятувати їхні життя.

Знаю, що він сам просився йти на завдання зі штурмовими групами. Виконував їх під Слов`янськом,  Марїнкою, Старомайорським, це село Волноваського району. Треба, щоб так сталося: я воював там виконував під час АТО на посаді командира БМП, а потім син змушений був там протистояти окупантам. І там він загинув.

Один із спогадів про сина особливо приємно згадувати батькові.

— Тату, уявляєш, мене нагородили блакитним беретом і присвоїли звання сержанта, — говорив Юрій татові. Таким збудженим, щасливим батько не чув сина, як у той момент.

Пан Павло прочитав в Інтернеті, що блакитний берет морського піхотинця є символом військової еліти. Право носити його надають військовим, які хоробро та ефективно проявили себе на полі бою. Берет сина батько збергігає нині як одну з найдорожчих святинь.

Ще одну нагороду медаль — «За військову службу» — вручили батькам уже після загибелі сина.

Медаллю ПЦУ «Хрест Свободи» (посмертно) воїна удостоїв предстоятель ПЦУ, митрополит Єпіфаній. Відзнаку вручили батькам Юрія — Світлані та Павлу під час освячення храму. Тоді ж мамі Героя вручили орден святої рівноаполстольної княгині Ольги. Це почесна відзнака ПЦУ. Нею  нагороджують жінок за жертовну любов та віддану працю на благо помісної церкви та українського народу.

Святиню збудували у формі козацького хреста

— Юрасик хотів жити в селі, — говорить батько полеглого воїна Павло Мигун. — Хотів збудувати у Щасливій будинок. Йому навіть надали для цього земельну ділянку. Мріяв облаштовувати життя в селі так, щоб комфортно було дітям, молодим, дорослим. Його добре знали тут. Це була одна з причин, чому вирішили збудувати храм у пам'ять про сина саме в цьому селі. Він був великим патріотом, цінував традиції українського народу.  

Тому запропонували святиню у формі козацького хреста. Крім того, хрест є на подвір`ї храму. На ньому напис: «Героям, що загинули за волю України». Таким чином віддали данину шани кожному, хто боронить рідну землю від ворога.

Староста села Щаслива Михайло Микулін говорить, що у них багато віруючих людей. Навіть дуже багато. Кожен з них вдячний батькам полеглого Юрія Мигуна за їхню жертовність. Щиро співчуваємо їм з приводу непоправного горя. В той же час влика подяка за таку пожертву на благо громади.

Храм має назву великомученика Юрія Переможця. Відкрили його 23 квітня 2026 року у день пам`яті шанованого святого.  

Любив фотографувати природу

У Білозерівській школі, яку закінчив Юрій Мигун, можна побачити виставку його фоотографій.

— Юрасик захоплювався красотою природи, — згадує про сина його батько. — Ходив у туристичні походи. Був учасником гри «Джура».  На канікули возив його по Україні. Він брав участь у різноманітних конкурсах. Найбільше тішився перемогою у всеукраїнському конкурсі «В об'єктиві натураліста». Світлини, які визнали кращими на всеукраїнському конкурсі, нині можна побачити на виставці у школі Білозерівки.

Раніше виставку демонстрували в обласному краєзнавчому музеї. Після того фото представили у Липовецькій міськраді. Тепер яскраві світлини зберігають у школі, в якій навчався мужній оборонець рідної землі.

Другий рік поспіль у Липовці організовують футбольний турнір у пам'ять про відважного морського піхотинця, земляка мешканців міської громади — Юрія Мигуна. Під час роботи у школі він створив у селі футбольну команду. Сам грав у ній. Колектив брав участь у різних змаганнях.

Турнір у пам'ять Мигуна — ще одна данина шани тому, хто віддав за нас своє життя.
 

Читайте також:

«Не кожен вчитель виховав доктора наук»: як Олесю Стасюк три рази звільняли за правду про Голодомор

Що каже влада і поліція про гуманітарку-2022, знайдену у підвалі у місті Бар: продовження теми

15 років ув’язнення загрожує чоловіку з Могилів-Подільщини за розповсюдження заборонених відео з дітьми

Автор:

Альона ЧЕРНІЮК

June 1st, 11:35pm

• У Вінницькій області завершили розслідування щодо 51-річного чоловіка, якого обвинувачують у зберіганні та розповсюдженні забороненого контенту з ознаками дитячої порнографії.
• Чоловік завантажував і пересилав такі матеріали через інтернет та месенджери іншим користувачам.
• Матеріали кримінального провадження вже скерували до суду.

Поліція Могилів-Подільського завершила досудове розслідування у справі щодо 51-річного чоловіка, якого обвинувачують у зберіганні та розповсюдженні матеріалів із ознаками дитячої порнографії. Обвинувальний акт скерували до суду.

Як встановили слідчі, чоловік, використовуючи мобільний телефон та інтернет, завантажував, зберігав і поширював заборонений контент із зображенням неповнолітніх. Під час обшуку та вилучення техніки правоохоронці виявили фото та відео, які за результатами експертизи віднесено до порнографічних матеріалів із ознаками дитячої порнографії.

Крім того, слідством встановлено, що обвинувачений через один із месенджерів неодноразово пересилав такі матеріали іншим користувачам.

«Фігурант не лише зберігав заборонений контент, а й цілеспрямовано його поширював серед інших осіб», — зазначають у поліції.

Дії чоловіка кваліфікували за частиною першою,третьою та четвертою статті 301-1 Кримінального кодексу України. Йому інкримінують як незаконне зберігання, так і повторне розповсюдження заборонених матеріалів.

Наразі матеріали справи передані до суду. У разі доведення вини чоловіку загрожує до 15 років позбавлення волі.

Раніше ми розповідали, що 57-річний чоловік на Вінниччині з початку 2024 року по липень 2025 року ґвалтував та розбещував 6-річну онучку та її 9-річну подружку. Одночасно чоловік демонстрував їм порновідео з інтернет. Читати далі..

Читайте також:

Відео про «жахливі умови» утримання військовозобов'язаних у Вінницькому обласному ТЦК назвали фейковим

«Добре хоч поїсти винесли»: жінці з першою групою інвалідності не дали зустрітися з сином у ВСП

П’яний водій Audi біля Сокиринець влетів у дерево. Загинула 24-річна вінничанка

Автор:

Альона ЧЕРНІЮК

June 1st, 11:35pm

• У селі Сокиринці нетверезий керманич на швидкості з’їхав у кювет, де автомобіль зіткнувся з деревом.
• Від отриманих травм 24-річна вінничанка загинула на місці, а ще одного пасажира з тяжкими травмами доправили до лікарні.

На Вінниччині 31 травня сталися дві дорожньо-транспортні пригоди з тяжкими наслідками. 

Перша аварія сталася близько 14.30 у селі Сокиринці Вінницького району. За попередніми даними слідства, 53-річний водій автомобіля Audi, житель громади, не впорався з керуванням, з’їхав із дороги в кювет та врізався в дерево.

Унаслідок потужного удару 24-річна пасажирка автомобіля, жителька Вінниці, загинула на місці від отриманих травм. Ще один пасажир — 31-річний вінничанин — дістав тілесні ушкодження. Його госпіталізували до медичного закладу.

Як повідомили правоохоронці, перевірка водія на стан сп’яніння показала 1,11 проміле алкоголю в крові.

«Результат освідування керманича засвідчив наявність алкоголю в організмі. Чоловіка затримано у процесуальному порядку», — зазначають слідчі.

За цим фактом відкрили кримінальне провадження за частиною третьою статті 286-1 Кримінального кодексу України — порушення правил дорожнього руху особою в стані сп’яніння, що спричинило загибель людини. Санкція статті передбачає до десяти років позбавлення волі.

Ще одна дорожньо-транспортна пригода того ж дня сталася вже у Вінниці. Близько 17.50 на Барському шосе 44-річна водійка автомобіля Hyundai здійснила наїзд на пішохода, який переходив дорогу по нерегульованому пішохідному переходу.

Унаслідок наїзду 18-річний вінничанин отримав тяжкі тілесні ушкодження. Потерпілого госпіталізували.

За інформацією поліції, водійка на момент ДТП була тверезою, однак її також затримали у процесуальному порядку.

«За обома фактами проводяться досудові розслідування. Призначено необхідні експертизи, слідчі встановлюють усі причини та обставини автопригод», — повідомляють правоохоронці.

Наразі тривають слідчі дії.

Ще одна страшна аварія сталась поблизу села Ксаверівка. Внаслідок виїзду на зустрічну смугу відбулося лобове зіткнення Toyota з фурою, що призвело до пожежі обох транспортних засобів.

Читайте також:

Відео про «жахливі умови» утримання військовозобов'язаних у Вінницькому обласному ТЦК назвали фейковим

«Добре хоч поїсти винесли»: жінці з першою групою інвалідності не дали зустрітися з сином у ВСП