Три маловідомі поховання Вінниці: забуті імена та незвичайні історії Центрального кладовища

Михайло КУРДЮКОВ

За старими надгробками кладовища «Підлісне» ховаються історії людей, давніх міських цвинтарів і пам'яток, які пережили своїх перших власників. Деякі з них сьогодні потребують не лише уваги, а й порятунку.

Нещодавно ми розповідали історію поховання Анатолія Кашпіровського: з'ясовували, чому відомого психотерапевта, який помер у Москві й не засудив російську агресію, поховали саме у Вінниці та на яких підставах йому виділили місце на цвинтарі.

Наша розповідь базувалася на документальному випуску про Центральне кладовище Вінниці, що вийшов на YouTube-каналі «Михайло Курдюков».

Однак історія поховання Кашпіровського — не єдине, що там було цікавого. У другій частині випуску йдеться інші непересічні вінницькі поховання, кожне з яких відкриває окрему сторінку минулого міста.

Центральне кладовище займає близько 20 гектарів. І на ньому можна зустріти надгробки, перенесені зі старих вінницьких цвинтарів, пам'ятники, які пережили своїх перших власників, і могили людей, чиї імена сьогодні майже забуті. Про такі історії у випуску розповів історик та директор «Музею» Олександр Федоришен.

Надгробок, який пережив своє перше кладовище

Одне з найстаріших поховань на Центральному кладовищі — могила Леоніда Василенка. Втім, її історія почалася зовсім не тут.

Василенко служив штабс-капітаном артилерії в російській імператорській армії. Він помер у липні 1899 року, коли йому було лише 27 років. Його дружина Ніна Цибульська пережила чоловіка майже на шість десятиліть. Саме вона в повоєнні роки подбала про перенесення його могили на Центральне кладовище.

Як пояснює Олександр Федоришен, такі поховання мають особливу цінність для історії Вінниці. Центральне кладовище почало формуватися після вигнання нацистів, але в наступні роки сюди переносили поховання зі значно давніших міських цвинтарів, які згодом припинили існування. Тож деякі надгробки на ньому — це фактично матеріальні свідчення історії інших вінницьких кладовищ.

Могила Василенка цікава не лише своїм віком. Це ще й мистецька робота. На пам'ятнику зберігся підпис — «А. Россі». За словами Федоришена, його виготовили італійські майстри, які мали представництво в Києві.

Тобто цей надгробок — не просто пам'ятний знак людині, яка померла наприкінці XIX століття. Він є частиною історії міської меморіальної культури, що дивом збереглася після зникнення старих вінницьких цвинтарів.

Надгробок із чужою історією

Інша цікава могила належить Зої Олійник. На момент смерті дівчині було лише 19 років. Її поховання належить до 1950-х років, однак сам надгробок, схоже, значно старший за могилу, яку сьогодні позначає.

На перший погляд, це звичайний пам'ятник із фотографією померлої та хрестом. Але якщо придивитися до нього уважніше, можна помітити незвичайну деталь на зворотному боці. Там залишилися сліди механічного втручання або пізнішої обробки поверхні. Вони можуть свідчити, що пам'ятник використовували повторно.

Олександр Федоришен пояснює, що такі випадки не обов'язково означають крадіжку надгробка. У радянські часи старі пам'ятники могли передавати або продавати через тогочасні комунальні господарства. Тож люди, які встановлювали його на могилі Зої Олійник, цілком могли отримати його офіційно.

Звідки ж походить цей надгробок? Найімовірніше, з одного з двох старих вінницьких кладовищ. Це міг бути римо-католицький цвинтар, частина території якого згодом увійшла до сучасного Центрального парку, або православний цвинтар поблизу лікарні імені Пирогова.

На обох кладовищах було чимало мистецьки цінних пам'ятників. І цілком можливо, що цей надгробок колись був частиною одного з таких поховань.

Тепер він зберігає пам'ять про іншу людину — 19-річну Зою Олійник, історія життя якої, на жаль, нам майже невідома.

Могила українського діяча, яка потребує порятунку

Ще одне поховання, на яке звертає увагу Олександр Федоришен, — могила Володимира Страшкевича. Це людина, яка відіграла помітну роль в українському громадському та культурному житті першої половини XX століття.

Страшкевич був письменником, мовознавцем, архівістом, педагогом і громадським діячем. За Української Держави Павла Скоропадського у 1918 році він працював державним службовцем, обіймав посаду директора департаменту Міністерства віросповідань. Також був учасником процесу у справі Спілки визволення України (СВУ) — сфабрикованої радянськими спецслужбами справи, спрямованої проти українського національного руху.

Володимир Страшкевич

Життя Страшкевича обірвалося трагічно: він загинув під колесами трамвая на Замості. На той час чоловік викладав у педагогічному інституті.

Його могила має одну цікаву особливість. Адже окрім надгробка тут збереглася пам'ятна табличка, з розміщеним на ній віршем. Це приклад меморіальної культури минулого, якої зараз майже не зустріти.

Поруч із ним, імовірно, похована дружина Надія. Однак підтвердити це документально поки не вдалося. Подружжя не мало дітей, а окремого пам'ятника на могилі жінки досі немає.

Сьогодні поховання самого Володимира Страшкевича перебуває в занедбаному стані. І це особливо прикро з огляду на те, що людина, яка присвятила значну частину життя українській справі, поступово зникає з нашої пам'яті.

Олександр Федоришен вирішив спробувати виправити цю ситуацію. Він відкрив банку для збору коштів на впорядкування могили Страшкевича, щоб відновити належний вигляд поховання.

Тож якщо ця історія вас зачепила, можна долучитися до збору. Це можливість не просто привести до ладу старий надгробок, а й повернути належну увагу людині, для якої Україна та її майбутнє були важливими за життя.

Банка — ТУТ.

Номер картки Банки: 4874 1000 3465 9824

На момент публікації на порятунок могили зібрано 9 тисяч гривень з потрібних 40 000.

Читайте також:

Кашпіровський у Вінниці: як це взагалі стало можливим і на яких підставах його поховали

Зарплати лікарів у Вінниці: де платять найбільше, а де найменше

Подякуй журналісту гривнею