У Вінниці меценати подарували бійцям АТО дві 2-кімнатні квартири. Хто вони, майбутні новосели?

Анатолій Слівінський повідомив зі сцени, що інформацію тримав у секреті. Про такий подарунок бійці не знали. Роман й Ігор підтвердили у розмові з журналістом RIA, що це правда. Пан Роман каже, що здогадувався, що буде якась відзнака чи нагорода, але яка саме – не став уточнювати передчасно. Ігор навіть у думках не припускав, що таке можливо. приємна несподіванка так само, як і його, застала зненацька дружину пані Катерину та їхню донечку Поліну. Вони разом піднялися на сцену, щоб отримати документ на житло.

Із зміною прапора ситуація не зміниться

-Я з дружиною з Алчевська, - розповідає Ігор Личаний. – Там народився, виріс, працював, займався підприємництвом, був інженером нафтобази. Загалом в Алчевську прожив 45 років.

Складно зрозуміти, чому там так, а тут все по-іншому. Багато разів аналізував ситуацію, що склалася в державі. На жаль, мої прогнози сумні: навіть якщо поміняємо прапори, маю на увазі звільнення мого міста від бойовиків, свідомість тамтешніх людей залишиться такою, як є зараз.  Повірте мені, я їх знаю дуже добре.

В Алчевську все відбувалося дуже несподівано і швидко. Пригадую, як заїхали якісь люди, піднялися на приміщення адміністрації, зняли український прапор, почепили російський. Міліція не діяла, так само, як інші правоохоронні органи. Тепер я розумію: ті, хто затіяв так звану «Руську весну», старанно готувалися до розвитку подій. Переконаний, що все було домовлено завчасно з місцевою владою.

-Призватися у Збройні сили з свого міста не було можливості, - продовжує Ігор. - На той час у нас уже були захоплені військкомати. Я зміг виїхати, добрався до Дніпропетровська. Там пішов у військкомат добровольцем. Записали у 39-й батальйон, він формувався як батальйон територіальної оборони. Зробив це попри те, що навіть строкову службу не проходив. Тому про армію знав хіба що з книг та фільмів.

Навіть строкову не служив, а довелося командувати взводом

39-й окремий мотопіхотний батальйон 55-ї артилерійської бригади формувався спочатку, як батальйон територіальної оборони.

-Наш батальйон наполовину складався з добровольців, - продовжує співрозмовник. - Були хлопці з Луганської, Донецької областей, з Криму, з Рівного. Їздили в Рівне, бо є загиблий. Перше місце, де нас висадили, район  Волновахи. Це було у травні 2014. Потім Прохорівка, Камянка. Коли формувалися, були тільки гранатомети і АГС і один БРДМ списаний. Ми власними силами встановлювали на ньому озброєння. Автобуси, КамАЗи.

Не вистачало офіцерів. Тому мені доручили виконувати обов’язки командира взводу.

-Смішно сказати, начальник штабу малював на папері зірки, щоб я розумів, у кого, яке звання, - продовжує співрозмовник. - Мабуть, тому призначили взводним, що мав вищу освіту. Наш взвод встановлював блокпости. Чергував на них. На одному з них ми зазнали значних втрат.

Бойовики застосували чеченську тактику

-У Камянці я був на тому блокпосту, де бойовики вперше використали чеченську тактику, - розповідає Ігор Личаний. - Під’їхала машина, пізніше ми дізналися, що бойовики винайняли вантажне таксі, завантажили його вибухівкою, водій навіть не знав про це. Я бачив, як він спокійно вийшов з машини, пішов відкривати двері, щоб надати можливість для огляду салону, і в цей час пролунав вибух. У нас тоді п’ятеро загинуло і семеро дістали поранення. Сталося це в липні того ж 2014-го. У кінці серпня були в Обільному, звідти чотири км до магазину «Караван» у Донецьку. Там, в Обільному, під час обстрілу розколовся бетонний блок. Мене накрило, контузило. А потім опинилися в Іловайську.

З розвідки батальйону подзвонили, що ми в оточенні. В цей час втратили зв'язок зі штабом. А вийти без наказу не мали права.  25 серпня надійшов наказ із штабу на відхід, розвідка визначила маршрут і ми виходили з боєм через Гранітне. Нас минула участь того злощасного коридору, в який росіяни підло заманили наших побратимів.

У мене відібрали дім. але в мене є батьківщина

Комісували після Іловайська за станом здоров’я. Спочатку проживав у побратима в Дніпрі. Але потім у нього в сім’ї народилася дитина. і треба було кудись переїжджати.

-У мене відібрали дім, точніше квартиру. Не тільки мою. Там залишилася наша 3-кімнатна, мамина квартира. У якому вони стані і що в них, ми не знаємо. Я перевіз усіх, навіть колишню дружину.

Контузія дотепер дається взнаки. Ходити ще більш-менш можу, але фізично працювати нема сил. У мене третя група інвалідності. З такою групою житло не надають. Пенсія – три тисячі гривень. За квартиру сплачуємо 1300 гривень.

Дружина працює, але отримує мінімальну зарплату.

Поліна закінчила другий клас.

-Як опинилися в Іллінцях? – перепитує Ігор. - Товариш, який служив у Нацгвардії, запросив сюди. Деякий час мали місце в гуртожитку коледжу. Потім винаймали будинок. Зараз перебралися у квартиру, за яку, як уже говорив, сплачуємо понад тисячу гривень. Тому повідомлення про те, що для нас придбали житло, це не те, що приємна новина, а настільки несподівана, що словами не передати. Неочікувано, я дуже вдячний, приємно вражений, пам’ятаю про тих, хто віддав життя, завдяки їм я можу зараз ось тут спілкуватися з вами на мирній території.

У групі «Лісника» за рік у зоні бойових дій жодного загиблого

Роман Шепітко професійний військовий. має академічну освіту навчального закладу колишнього КДБ. На час АТО йому було вже 53 роки. Незважаючи на це, пішов добровольцем. Однак не обійшлося без проблем. Кудись пропала його особова справа. Про свою групу розвідки розповів дуже мало. Каже, якщо від когось із спецпризначенців почую довгі балачки, то можна їх не слухати.

-Особової справи не виявилося і я змушений був сам її розшукувати, - розповідає Роман. - З’ясував, що з СБУ її передали у Міноборони. Знайшов у Тростянці.

Каже кадебістом довго служити не довелося. Закінчував навчання, коли Україна здобула незалежність. Жодних нарікань на  службу не було, так само, як до речі, і в АТО, але так складалися обставини, що треба було піти.

Шепітко розумів, що із своїми знаннями не має права залишатися дома, коли в країні війна.

-Мені дозовлили самостійно сформувати групу, - каже він. – Першим зголосився йти рідний брат Ігор, нині він тренер молодіжної збірної України з боді-білдінгу.

Брати Ігор (ліворуч) , Роман Шепітки

Був у нашій групі Василь Сколотяний, це єдиний депутат облради, який рік і тиждень провів з нами в АТО. Взяв інших хлопців, яких знав раніше по навчанню чи по службі.

Чим конкретно займалася група, Роман не відповідає, точніше, відбувається жартівливою витіюватою фразою:

Роман з народним депутатом Сергієм Кудлаєнком, який постійно підтримує вінницьких атовців

-Завданням групи було перебувати у зоні бойових дій для виконання завдання.

Додає: «Найбільша нагорода для мене в тому, що всі, хто пішов зі мною, повернулися живими і неушкодженими». зазначає, що в зоні бойових дій багато випадків, коли бійці травмуються з власної вини або вини їхніх командирів.

Всі «скинули» понад 20 кілограмів ваги

АТО для групи Шепітка стало гарним фітнесом. Кожен з його близьких знайомих, за словами співрозмовника, за рік скинув від 20-ти і більше кілограмів ваги.

-Я наприклад, важив 105 кг, - уточнює пан Роман. - Повернувся з вагою 85 кг, мій рідний брат молодший Ігор  нині має вагу 87 кг замість своїх колишніх 115 кг. Василь Сколотяний теж «скинув» понад 20 кіло, повернувся з вагою 81 кг. 

Ніхто ніколи не був не те, що п’яний, а й навіть не пригубив спиртного. Зате кожну вільну годину присвячували тренуванням, заняттям з бойової підготовки. Інколи хлопці трохи сердилися, зате під час завдань така підготовка дуже допомагала.

В АТО група Шепітка провела рік і один тиждень. Без відпусток. В основному на першій лінії. Щастя, Станиця Луганська, Золоте –  ці та деякі інші населені пункти Луганщини входили в сектор їхньої відповідальності.

Роман родом з Чечельника. У Вінниці винаймає житло. Де нова квартира, поки що не знає. Каже, не так важливо, в якому районі. Навіть якщо це Тяжилів. Головне, буде власний дах над головою.

Анатолій Слівінський ( в центрі):

-Маємо дякувати меценатам, які пішли назустріч нашій організації  і виділили гроші на придбання житла для двох захисників країни, - каже пан Анатолій. – Працюємо над тим, щоб оформити землю, на якій можна було б збудувати будинок для атовців. Поки що радіємо такому подарунку. Обидві 2-кімнатні квартири мають полощу трохи більше 70 квадратних метрів. Вони у новому будинку. Будинок закінчують будувати

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.