«Таких як він, ніколи більше не буде». Вінниця попрощалася з Назарієм Гринцевичем

Валерій ЧУДНОВСЬКИЙ , Михайло КУРДЮКОВ

Сотні людей прийшли проститися з Назарієм «Грінкою» Гринцевичем.
Шостого травня біля населеного пункту Кремінне обірвалося життя офіцера підрозділу «Контакт-12», незламного «азовця». Це був його останній бій.
Тепер Назарію навіки 21 рік.

Громадська панахида 10 травня тривала на футбольному полі стадіону ФК «Нива».

Там перед траурним мітингом запалили фаєри та почали скандувати фрази: «Грінка в строю! Пам’ятаємо, помстимося!».

І також повторювали відому цитату, яку висловив Назарій «Грінка» навесні 2022 року, на розвалинах заводу Азовсталь в Маріуполі: «Любіть маму, їжте кашу, любіть Україну!».

Потік людей, що хотіли востаннє попрощатися з Героєм не припинявся. Як і плач мами Маріанни Колос та дівчини Назарія, що сиділи біля труни з тілом юнака, якому тепер навіки 21 рік.

@vn20minut
Назарія Гринцевича провели в останню путь тисячі людей. Грінка... Навіки в строю 🛡️ Пам'ятаймо! Помстимося!
♬ оригінальний звук - Новини Вінниці

«Пробач сину, що не вберегла»

Народився Назарій Гринцевич у Вінниці 10 березня 2003 року. Після закінчення ліцею №32 вступив на юридичний факультет ДонНУ імені Стуса. Ще у шкільні роки захопився футболом, був вболівальником вінницької «Ниви», членом громадської організації «Центурія».

— Пробач мені сину, я не вберегла тебе, — сказала перед труною Героя його мати Маріанна Колос. — Я народила його у 18 років, не вміла нічого. Мені 6 червня буде 40 років. 6 травня обірвалося моє життя. Я не хочу більше жити. Якби йому відірвало ноги, руки, то я б носила його на руках. Я б все зробила, аби він був живий.

— Мій син кращий за всіх. Таких синів, як він — не існує. Таких як він більше ніхто не зможе народити. Він був прикладом для моїх двох менших дітей. Він міг та вмів все. Був би достойним чоловіком для коханої дівчини Насті. Він був надзвичайним, рятував людські життя. Я знала, що він Герой. Але не знала наскільки, — додала вона.

Гринцевич змалку хотів бути військовим. Коли виповнилося 18 років, вінничанин підписав контракт із ЗСУ, служив в «Азові». За рік Назарій став парамедиком і навіть почав викладати, навчати інших. В підрозділі солдат з позивним «Грінка» став наймолодшим бійцем.

«Високо тримав честь воїна»

Повномасштабне вторгнення він зустрів у Маріуполі. Під час жорстоких боїв за місто він бився як відважний воїн, справжній спартанець, син своєї нації. «Грінка» був оборонцем заводу Азовсталь. Отримав контузії та поранення. Пройшов російський полон.

Під час прощання згадували слова побратима Дніпрянина, з яким «Грінка» був у полоні: «Довгих чотири місяці він провів у ворожій неволі. У полоні друг «Грєнка» був надійною опорою для побратимів, і високо тримав честь українського воїна. Грєнка — це військовий, який виконував наказ до кінця. З гордістю та терпіння витримав цькування, провокації та знущання. Він був незламним».

22 вересня 2022 року його визволили з російського полону. Назарій Гринцевич проходив реабілітацію, і під час неї давав численні інтерв’ю. У них він постійно згадував про полонених, закликав українських матерів чекати, молитися та вірити у повернення їх рідних з полону.

— Максимально світла людина, доброзичлива, чуйна. Гарний друг і побратим. Такі асоціації у мене виникають, коли я чую його ім'я, — розказав військовий з Третьої окремої штурмової бригади Павло Штурма. — Ми познайомилися за часів повномасштабної війни, тоді, коли він вийшов з російського полону. За короткий термін він став мені добрим другом, товаришем. Він був безстрашним воїном, завжди йшов вперед. Завжди допоможе, не кине своїх і виконає задачу. Він віддав своє життя цілком і повністю Україні.

Назарій «Грінка», після поранень і ворожого полону, повернувся до війська. Був співзасновником спецпідрозділу «Контакт-12», де кожного бійця одягнув і забезпечив найкраще спорядження.

Побратими з підрозділу згадують: «Грєнка, вкладав усього себе. Він робив багато роботи. Вчив своїх хлопців. Першим із ними йшов в бій. Навіть не дивлячись на те, що багато хто був старшим за нього. Але вони його слухали та поважали. Для багатьох Назар був наче молодшим братом. Хоча за віком був як син, ми так жартували».

— На таких людях, як друг «Грєнка» стоїть наша країна, наш народ, наша нація, — сказав побратим з підрозділу К-12, друг «Едвард». — Україна проводжає в останній шлях молодого командира, юного лідера, який міг зробити дуже багато. Лише 21 рік. І за своє життя він здійснив фантастичні речі. Він брав на себе важкі завдання і виходив з них переможцем.

«Коли стає важче — треба стати сильніше»

За життя Назарій Гринцевич був відзначений високою нагородою — орденом «За мужність» III ступеня.

Ще два тижні тому Назарій приїздив на кілька днів до рідної Вінниці. Брав участь у чемпіонаті України зі змішаних єдиноборств пам'яті Дениса «Трейна» Бабія, який загинув рік тому у Бахмуті. «Грінка» зустрічався тоді й з юнаками та юнками, які захоплювалися ним і яких він надихав.

— Свій останній бій «Грєнка» прийняв в лісах під Кремінною. Загинув як справжній воїн, зі зброєю в руках, захищаючи свою країну. Шостого травня його серце перестало битися, — сказав друг загиблого Дмитро. — Попри відданість військові службі, Назарій був надзвичайним сином, братом, онуком і справжнім другом. Ніколи не був байдужим до чужої біди. Підтримував словом та ділом. Завжди ставив інтереси нації вище своїх принципів. Постійно шанував славу про своїх загиблих побратимів.

— Доля склалася так, що у 21 рік він покинув нас, родину, рідну бригаду, Україну. Без нього нам всім буде набагато важче. Але його приклад в тому, що коли стає важче — треба стати сильніше. Тому що ми не маємо права програти цю війну. В пам'ять про Назарія та про інших побратимів, — підкреслив друг «Едвард».