Сьогодні згадуємо ліквідаторів Чорнобиля. Спогади вінничан, як це було

Ліквідатори катастрофи на ЧАЕС. Джерело фото: telegraph.co.uk

Традиційно, 14 грудня в Україні, вшановують ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС — людей, які ціною свого життя і здоров'я змогли здолати страшну трагедію 20 століття. Саме в цей день завершилося будівництво саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком атомної станції. 

26 квітня 1986 рік —  вибухнув четвертий енергоблок ЧАЕС. У цей день відзначають 32 річницю Чорнобильської трагедії. Зібрали кілька історій вінничан про той страшний день.

Вінничани прийняли на себе удар третіми

Минулоріч, на 30-річчя Чорнобильської катастрофи, ветеран-пожежник Володимир Придатко сказав, що це день трагедії для всього світу. І навів декілька фактів. Сумніватися у їх правдивості немає сенсу, оскільки пан Володимир був учасником ліквідації тієї жахливої аварії.

— 26 квітня перший удар на себе прийняли пожежники атомної станції. Через 5 хвилин до них на допомогу прибув черговий караул охорони міста Прип’ять. Оці 28(згідно деяких джерел - 30 людей) перші прийняли на себе удар радіації, і не відступили. У місці, де радіація настільки висока, що там можна працювати лише декілька хвилин, вони гасили пожежу до четвертої ранку. Вони отримали таке опромінення, яке несумісне з життям.

Читайте також: Пожежник Чорнобиля розповів, як воно - працювати там, де зашкалює дозиметр

Після того працювали працівники Київської області. Потім працівники пожежної охорони Житомирщини, а третіми були вогнеборці Вінницької області.

— 22 травня наш загін був вже там, я був прийнятий на посаду начальника частини з охорони  атомної станції. Усього було 221 вінничан. Ми відкачували воду з-під зруйнованого реактора. Займалися евакуацією техніки, тому що людей вивезли швидкою допомогою, а машини полишили там. Ну, і виконували роботи із бетонування основи аварійного реактора. Бувало так, що одна нога стоїть у зоні 200 рентгенів на годину, а інша — у зоні 20.

«Чорнобильці ховалися від евакуації»

Вінничани займалися не тільки ліквідацією аварії, але й допомагали з охороною громадського порядку, вивозили людей з зони лиха.

Іван Глімбовський у 1986 році служив в обласній міліції у званні майора. У складі зведеного міліційного загону провів 15 днів у 10-кілометровій зоні біля атомного реактора. Його загін нараховував 207 міліціонерів. Ці силовики прибули в зоні лиха через вісім днів після вибуху на ЧАЕС.

— У загоні не було молодих хлопців. Відібрали тих, хто дожив до сорока і старших. Молодих поберегли. Хоча бачив там солдатиків строкової служби. Ні ми, ні тим більше вони, тоді ще не здогадувалися, як атом відбирає здоров’я і калічить людей. Все це я відчув на собі після приїзду у Вінницю, — розказав Глімбовський.

Неподалік від АЕС вони охороняли громадський порядок, запобігали мародерству, чергували на КПП. Чоловік розказав що, чи не найскладніше було вивозити тих, хто ухилився від евакуації.

– Люди сховалися під час масової евакуації. Продовжували це робити далі. Всі вони – люди пенсійного або перед пенсійного віку. Я розумів їх. Коли говорили, що хочуть померти в себе дома. Але ж тим само вони прискорювали свої останні дні. Недарма їх одразу доставляли в лікарню.  

Найбільш незговірлими були жінки і бабусі. Деякі з них називали міліціонерів «фашистами».

— У одному з будинків дід з бабою заховалися у підвалі. Коли їх вивели на вулицю, вразило обличчя. Точніше, шкіра. Вона стала такою, ніби у новонародженої дитини. Але якогось дивного кольору, — згадував пан Іван. — В одному селі залишили у загоні на випасі коней. Вони траву згризли до чорноти. Здичавіли. Зо дві години носили їм воду з річки. Тварини ніяк не могли напитися.

Читайте також: Чорнобильці ховались від міліціонерів і називали їх фашистами

Переселили ціле село «чорнобильців»

Після трагедії людей масово переселяли не тільки з Чорнобиля. Постраждалі були й на Житомирщині. Село Обіходи потрапило в радіаційну зону, де люди прожили понад семи років після катастрофи.

Згодом для його мешканців збудували нове поселення — Нові Обіходи на Вінниччині. На початку 90-х тут, у чистому полі, звели понад 300 будинків. Усі з білої цегли. У нове село перебралися понад двісті сімей.

Будівництво тривало протягом 2,5 років. А коли будівництво завершили, людей запросили на оглядини. Вони поїхали двома автобусами і на місці кожен міг вибрати для себе помешкання, навіть сусідів. Повернувшись назад, дехто передумав переїжджати.

Старші люди надзвичайно боляче пережили переїзд.

— Там, у наших Обіходах, земля дуже легка, піску багато, пройде дощик, бери лопату, а тут після дощу – лягай спати, бо чорнозем, довго сохне, - розповідає Тетяна Копішинська. - Коли переїжджала мені було 42 роки. Робила в полі на буряках. А в 46 оформилася на пенсію, чорнобилянам у такому віці платять пенсію. Маємо трьох синів і самий старший — Валєра — коли переїжджали, служив в армії. Він попросився додому, щоб з селом і хатою попрощатися.

Чоловік пані Тетяни Іван згадує, як у перші дні блукали, бо не могли потрапити у власний будинок. Все кругом однакове, дерев не було, парканів теж.

Одним з перших заселявся у нове село голова місцевого колгоспу Василь Мельник. Він відправив на семи вантажівках свою родину, а також сім’ї, які вирішили тікати від радіації.

Після того кожного вівторка у Нові Обіходи приїжджала нова колона з переселенцями. Зустрічали їх дружно. Старанно допомагали одні одним. Помирилися навіть ті, хто на старому місці конфліктував між собою. Так починалося життя на новому місці.

Читайте також: Як Обіходи усім селом перебралися на Вінниччину з Чорнобильської зони

Режисер з Вінниці, який один з перших показав Чорнобиль «без прикрас»

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.