Чорнобильці ховались від міліціонерів і називали їх фашистами

 Іван Глімбовський у рік Чорнобильської аварії служив в обласній міліції у званні майора. У складі зведеного міліцейського загону провів 15 днів у 10-кілометровій зоні біля атомного реактора. 207 міліціонерів нараховував загін, який першим відправився в зону лиха. Глімбовський був на посаді командира роти. У підпорядкуванні мав трохи більше ста підлеглих.  Охороняли громадський порядок, запобігали мародерству, чергували на КПП. Каже, чи не найскладніше було вивозити тих, хто ухилився від евакуації.

Після 15-ти чорнобильських днів – два роки провів у госпіталях, після чого його відправили на пенсію за станом здоров’я. У Чорнобилі «заробив» другу групу інвалідності. Геноцидом називає ставлення держави до ліквідаторів аварії. За його словами, у довідці про участь у ліквідації неправильно записали отриману дозу радіації і місця несення служби. Уточнює, що територія поділялася на три категорії забруднення – перша, друга і третя. Відповідно йшло нарахування зароблених грошей – у 4-кратному, 3-кратному і 2-кратному разі.  Каже, у виданій довідці занизили категорію забруднених місць, де довелося нести службу. Колишній міліціонер продовжує добиватися, щоб йому видали документ з достовірним відображенням ситуації, в якій перебував під час виконання завдання у зоні ЧАЕС. Звертається з таким проханням до кожного нового керівника обласної міліції. Трьом з них уже писав заяви. Керівники різні, а відповіді отримує однакові.

Спортсмена-самбіста радіація зробила інвалідом  

- 1 травня 1986 року, на п’ятий день після аварії на Чорнобильській атомній станції, нас викликали по сигналу тривоги і зібрали у школі міліції на вулиці Арабея, - згадує співрозмовник. – А 4 травня сформований зведений міліцейський загін у кількості 207 співробітників прибув в Іванківський район. Розмістилися в одному з сільських будинків культури. Це була територія 30-кілометрової зони. Завдання виконували у безпосередній близькості до станції, у 10-кіолометровій зоні. У загоні не було молодих хлопців. Відібрали тих, хто дожив до сорока і старших. Молодих поберегли. Дуже правильно зробили. Хоча бачив там солдатиків строкової служби. Ні ми, ні тим більше вони, тоді ще не здогадувалися, як атом відбирає здоров’я і калічить людей. Все це я відчув на собі після приїзду у Вінницю. Повернулися ми о 12-й ночі 19 травня. Невдовзі після того знепритомнів на службі. Швидка доставила в нашу міліцейську лікарню. Це був перший, але далеко не останній результат дії атома.

Кандидат у майстри спорту з п’ятиборства, самбіст і боксер Іван Глімбовський тоді вперше відчув, як сили полишають його.

- Я не міг у лікарні піднятися по сходах на другий поверх, - розповідає він. – Донизу ще поволі спускався. Тримався за стіну і переставляв ноги. А назад хлопці виводили під руки. Уявіть мій стан: незадовго перед аварією я ще виступав на республіканських змаганнях з самбо, тобто почувався здоровою, сильною людиною, і раптом - такий разючий контраст. Це був шок!  Два роки, як каже співрозмовник, провалявся по госпіталях. Зрозуміло, що хворих у міліції не тримають. Коли відправили на пенсію, випадково почув про карпатського травозная. Поїхав до нього. Той проживав у селі біля підніжжя Говерли. Місяць лікування травами трохи додали сили. Наступного року Глімбовський знову відправився у Карпати. Вважає, що саме там отримав гарний лікувальний ефект.

- Є хлопці, які взагалі не ходять, пересуваються на милицях, - розповідає він. – Декого уже провели у кращий світ. Я ще тримаюся.

Напередодні 30-ї річниці колишній ротний зведеного загону вирішив поцікавитися долею його тодішніх підлеглих. Каже, прийшов в обласне управління поліції, попросив списки міліціонерів їхньої чорнобильської роти. У ній були представники з різних районів області.  

- Не надали мені списків, - продовжує пан Іван. – Запитав, чому? Кажуть, це секретні дані. У мене слів забракло щось на те сказати. Ми тоді разом стільки пережили! А тепер від командира роти засекретили його підлеглих. Це неповага не тільки до мене. Вони зневажають усіх нас, хто захищав тоді країну від чорнобильської біди. Я вже не кажу про те, щоб нас зібрали і подякували за те, що ціною власного здоров’я виконали завдання. Як саме це робили, Іаан Максимович згадав під час нашої зустрічі.

Заражених тварин везли не на скотомогильник, а…на м’ясокомбінат

- Найскладніше було евакуювати тих, хто вирішив не залишати свої домівки, - розповідає Іван Глімбовський. – Вони сховалися під час масової евакуації. Продовжували це робити далі. Всі вони – люди пенсійного або перед пенсійного віку. Я розумів їх. Коли говорили, що хочуть померти в себе дома. Але ж тим само вони прискорювали свої останні дні. Неспроста їх одразу доставляли в лікарню. 

Розшукували їх з вертольота. Кожен день здійснювався обліт і льотчики передавали у штаб дані, в якому селі бачили людей. Міліціонерам давали завдання і вони виїжджали на місце.

-Ті, хто залишився, розуміли, що їх теж евакуюють, якщо знайдуть, тому переховувалися, - продовжує співрозмовник. – Найчастіше – на горищах або у підвалах. Наявність господаря на обійсті видавали домашні тварини. Так ми встановили одного з господарів, який піднявся на горище, забрав за собою драбину. Коли добралися до місця схованки, побачили направлений на нас ствол гвинтівки. Чоловік попередив, що вистрелить, якщо спробуємо підійти ближче.

За словами Івана Глімбовського, довго довелося переконувати чоловіка не робити дурниць. Зрештою, він погодився їхати з міліціонерами. Виїжджали за такими на автобусі ПАЗ. Найбільш незговірлими були жінки і бабусі. Деякі з них називали міліціонерів «фашистами». Кричали про це на все село. Таких доводилося силою затягати в автобус. В одному з будинків дід з бабою заховалися у підвалі.

- Коли їх вивели на вулицю, вразило обличчя, - каже пан Іван. – Точніше, шкіра. Вона стала такою, ніби у новонародженої дитини. Але якогось дивного кольору. Таке саме доводилося бачити на деяких свинях, що залишалися у покинутих селах. Вони ходили без шерсті, голі, як бубон. В одному селі залишили у загоні на випасі коней. Вони траву згризли до чорноти. Здичавіли. Зо дві години носили їм воду з річки. Тварини ніяк не могли напитися.

Свійських тварин забирали у спеціальні автомобілі і відправляли на скотомогильник. Принаймні так розповідали міліціонерам. Одного разу майор поцікавився у водія, як той довіз здичавілих коней, той відповів, що довіз. Тільки не на скотомогильник, а на м’ясокомбінат. 

- Я доповів про це у штабі міліцейського міністерства, - каже пан Іван. – Там навіть не здивувалися. Тільки сказали, мовляв, тваринам проводять спеціальну санобробку, тому все нормально, майор. Після цього я скоса подивлявся на консерви у сухому пайку, який нам видавали.

Карта за ширмою

Про маніпулювання з показниками забруднення майор Глімбовський дізнався випадково. особисто. Кожен день він, як командир роти, звітував про місце, де перебував сам, а також підлеглі. У таких звітах треба було також  зазначити показник радіоактивного фону території. Кожен міліціонер мав дозиметр.

- Штаб МВС знаходився у будинку Чорнобильського райкому партії, - розповідає колишній міліціонер. – Там проводилися всі наради. Бо розташовувалися не тільки міліцейське начальство. Там були й інші штаби -пожежників, енергетиків, атомників. Якось я зайшов уже пізненько. Людей майже не було. Підійшов ближче до великої, на всю стіну карти. Знайшов населений пункт, де були того дня. Вирішив співставити свої показники з тими, що зазначені на карті. Вони дуже різнилися. Поки я роздумував, чому так, побачив, що з-за ширми, яка висіла за картою, виглядає ще одна карта. Заглянув за штору – і побачив, що на тій, схованій карті, цифра була значно більша.

Співрозмовник вважає, що так приховували істинний стан забруднення, аби не сіяти паніку. Реальні цифри відкривали для начальства під час щоденних нарад.

- Мені видали довідку, в якій спочатку зазначили, що я отримав 32 мікроренгени, при річній нормі 25, - продовжує міліціонер. – А потім внесли виправлення і зменшили отриману дозу наполовину. Хімік-дозиметрист поставив під виправленим свій підпис з написом «Виправленому вірити». У заробітку теж різні цифри. 

Переписати архів через 30 років неможливо

Нарахування зарплати за час перебування ліквідатора Івана Глімбовського здійснювалося згідно з чинними на той час урядовими документами. Час і місце перебування у зоні радіоактивного забруднення ліквідатора фіксував відділ кадрів. Все це зафіксовано в архівних документах, які зберігаються дотепер. Таку інформацію надали у відділі комунікації Головного управління поліції області з посиланням на управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку обласної поліції. При цьому зауважили, що ліквідатор Глімбовський неодноразово звертався з письмовими запитами як в обласне управління міліції, а потім поліції, так і в МВС, і на кожен з них отримав відповідь. Крім того, управлінням фінансового забезпечення спільно з фахівцями Пенсійного фонду здійснено перерахунок пенсії, відповідно до чинного законодавства. Незрозуміло, як і на підставі чого через 30 років можна вносити зміни в архівні документи. Саме цього вимагає ліквідатор Глімбовський. За достовірність записів 30-річної давнини несли відповідальність посадові особи, які на той час теж перебували у зоні ЧАЕС, а нині вже не працюють в управлінні поліції.

Читайте також: 
Як Обіходи тікали від радіації: усім селом перебралися на Вінниччину з Чорнобильської зони

Порівнюємо вибух на ЧАЕС з флюорографією в лікарні. Інфографіка

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.