Чи наважиться нова влада на справжні реформи?

Однією з найгостріших проблем, які зумовили зміну влади в Україні, стала соціальна несправедливість – кричущий дисбаланс між найбагатшими та основною масою наших співгромадян. Мільярдери отримували надприбутки, сплачуючи податки за мінімізаторськими схемами, використовуючи офшори, а прості українці змушені були практично боротися за виживання.

Тоді все було просто й зрозуміло: «диктатура», «режим», «олігархи», «донецькі», «Сім’я». А що зараз? Ніби й настав час зажити вільно, чесно працювати й достойно заробляти. Але ж ні, нова влада зовсім не поспішає проводити соціально орієнтовані реформи, які могли б встановити справедливі принципи перерозподілу прибутків між багатими й бідними і реально допомогти нашій економіці.

Але для великого бізнесу за великим рахунком нічого не змінилось. Як і раніше, там все «Ok»!

Натомість, за останні чотири місяці гривня знецінилися наполовину, тарифи ЖКГ зросли на стільки ж, ціни на товари й послуги зростають зі швидкістю бамбука, а зарплати й пенсії - ні. «Євроінтеграція» обернулася збіднінням більшості українців.

Для пересічного бюджетника (наприклад, лікар вищої категорії із десятирічним стажем отримує 2100-2300 грн) подвоєння цін та тарифів ЖКГ тотожне обвалу у злидні. А ось вдосконалення законодавства про трансфертне ціноутворення, впровадження податку на незадіяну нерухомість (як у Франції), 75% ставка податку на прибутки, що перевищують, приміром, 15 млн грн, обов’язкове встановлення фіскальних реєстраторів розрахунково-касових операцій у всіх без винятків суб’єктів підприємницької діяльності (як у цивілізованих країнах світу) – навряд чи призвели до масового банкрутства у бізнес-середовищі, але дозволили б вивести з тіні суттєвий сегмент української економіки, отримати більш реальне уявлення про обсяг вітчизняного ВВП та послабити навантаження на найменш забезпечені прошарки населення України.

Хіба не по-європейськи б це було – засвоїти і впровадити принципи фіскальної політики, здійснюваної у більшості країн Євросоюзу, замість того, аби продовжувати беззмістовні розмови про євроінтеграцію, спекулювати на патріотичних почуттях українців та закликати їх вкотре «затягнути паски» в ім’я світлого європейського майбутнього?