З «Ниви» у «Шериф»: тренер Юрій Солов’єнко перебирається до Придністров’я

У витоків реанімованої «Ниви»

Кращі роки Юрія Солов’єнка пройшли саме у нашому клубі. Він виступав за «Ниву» з 1989 по 1997 роки, грав разом з нею у вищій лізі, фіналі Кубку України, єврокубках. Також виступав за ФК «Вінниця», «Металург» (Донецьк), «Металург» (Маріуполь), «Хапоель» (Ієрусалім, Ізраїль).

У Юрія Леонідовича – солідний тренерський досвід. З 2002 по 2015 роки він працював у тренерських штабах ФК «Вінниця», «Ниви» (Вінниця) і ФК «Тирасполь» (Придністров’я).    

Тому не дивно, що саме Юрій Солов’єнко стояв у витоків «Ниви-В», яка лише поверталася на професійний рівень. Під його керівництвом клуб виступав у аматорському чемпіонаті Вінниці, нашої області і України.

Юрій Леонідович завдяки своїй комунікабельності, досвіду і працелюбності чудово співпрацював із різними керманичами нашої команди: Володимиром Ревою, Володимиром Горілим і до останнього часу із чинним головним тренером Денисом Колчіним. А також із президентом клубу «Нива» Василем Вовком.

Близько чотирьох місяців Юрій Леонідович самотужки керував «Нивою», у якості в.о. головного тренера. І здобув у цій ролі кілька пам’ятних і важливих перемог. Наразі Юрій Леонідович Солов’єнко переїздить до Тирасполя, де працюватиме у системі відомого клубу «Шериф». Як він сам казав, це місто разом із Вінницею – головні у його футбольній кар’єрі. Тому Юрій Леонідович не сумнівається, що з часом повернеться до нас. До того ж саме у місті над Бугом мешкає його родина.

Початок справи – це найважче

Відомий тренер згадав останні роки у «Ниві», свої досягнення на юнацькому рівні та розповів про родину і хобі.

– Юрію Леонідовичу, в чому була складність відновлення «Ниви» після чотирирічної перерви?

– Початок будь-якої справи – це найважче. Не так багато людей, які стояли у витоків відродження команди, залишилися сьогодні в клубі. Серед футболістів першого складу «Ниви», який виступав у першості міста, області і України серед аматорів, лишився тільки Максим Яськов. Водночас деякі перспективні молоді футболісти, які починали у «Ниві», нині є лідерами кращих колективів Вінниччини. 

– Близько чотирьох місяців Ви виконували обов’язки головного тренера «Ниви-В». Які перемоги чи складні матчі запам’яталися у цей відрізок часу?

– Це, безумовно, був найвідповідальніший момент. Ми тоді в дуже складній боротьбі вдома здолали «Інгулець-2» і одного із лідерів групи «Тепловик» (нинішнє «Прикарпаття»). Згадуються й гірки виїзні поразки. Це матчі із «Агробізнесом» (Волочиськ) і «Нивою» (Тернопіль). Обидва ми програли із рахунком 0:1, хоча за грою ми не мали поступатися.

– Хто за останні роки з гравців розкрився на ваших очах чи не виправдав сподівань?

– Футбольна команда – як велика родина. Конфлікти, зрозуміло, бувають. Деякі гравці розкрилися не повною мірою. Хоча майже всі наші футболісти прогресували, ставали сильнішими.

У мене зі всіма виконавцями, які виступали у «Ниві», були і залишаються гарні взаємовідносини. В першу чергу з найкращого боку виділю наших капітанів Колінса Нгаху та Ігоря Маляренка, а також віце-капітанів Ярослава Браславського і Вадима Хохлова. Вони відігравали особливу роль на полі.    

«Такої любові до команди немає ніде»

– Порівняйте нинішню «Ниву» і попередні склади за кадровим потенціалом.

– Рівень «Ниви» зростає з кожним роком. Але я не вважаю, що нинішня команда сильніша тієї, що виступала три місяці тому. Потенціал однаково високий у обох цих колективів – і ігровий, і тренерський. Недарма в минулому сезоні «Нива» посіла третю позицію в групі «А» другої ліги. Нинішній колектив, за певних обставин, готовий покращити цей результат. А те, що керівництво клубу ставить найвищі завдання перед гравцями, безумовно, мотивує.

Тому дякую усім за плідну співпрацю і взаємодопомогу. Ми завжди були дружнім колективом, як єдине ціле. Тому, думаю з часом обов’язково повернуся до «Ниви»!

 – Які проблеми виникали під час роботи?

– У тренерського штабу постійно був головний біль: кожні півроку команду залишають 7-10 виконавців. І нерідко це гравці стартового складу. Незважаючи на це, «Нива» постійно тримається серед лідерів турнірної таблиці.

Ще одна проблема – наш клуб постійно живе у «знімній квартирі». Тобто не має свого стадіону, тренувальної бази тощо. Хоча саме це є запорукою стабільних багаторічних успіхів.

– Що можна сказати про вінницького вболівальника?

– У нас кожного сезону є вболівальники, що катають «золотий сезон». Тобто не пропускають жодного матчу «Ниви» – ані домашнього, ані виїзного. В цьому сезоні їх 5-6. Такої любові до команди немає ніде в Україні. І з такими прихильниками у «Ниви» є чудове майбутнє!

«Шериф» грає у єврокубках

– До якого клубу Ви переходите?

– У Академію футбольного клубу «Шериф» (Тирасполь). Планується, працюватиму з юнаками 13 – 14 років. Я раніше сім років робив у професійному ФК «Тирасполь». Він орендував базу, яка є однією з кращих в Європі, саме у «Шерифа». Тому це місто для мене також, як рідний дім. І взагалі вся моя тренерська кар’єра пройшла лише у двох містах.

– З якими відчуттями розстаєтесь із Вінницею?

– В роботі тренера нерідко бувають зміни. І, якщо коли-небудь мені доведеться залишати Тирасполь, я повернуся до свого рідного міста над Бугом.

- Що можна сказати про придністровський футбол?

- «Шериф» виступає в чемпіонаті Молдови, а не Придністров`я. В ПМР є кілька непоганих клубів – з Тирасполя і Рибниці. Але багаторічним флагманом всього футболу є саме «Шериф». Він регулярно грає у єврокубках і нерідко проходить до групової стадії цих турнірів.

Змагався за океаном

- Згадайте футбольні досягнення у юності.

- Я грав за збірну Києва, а також за команду міськвно. Ми постійно вигравали чемпіонати міста, України. В складі столичного спортінтернату одного разу виграли чемпіонат СРСР, іншого – здобули на цьому змаганні бронзу.

- В яких країнах побували і що найбільше запам’яталося?

- Раніше ми нерідко виїздили на навчально-тренувальні збори у різні європейські країни. Я побував у Франції, Німеччині тощо. Жалкую, що не був на Батьківщині футболу в Англії. Але найбільше мені запам’ятався вояж до США. У складі юнацької команди «Динамо» (Київ) ми взяли участь у міжнародному турнірі за океаном.

– Розкажіть про родину.

– Це дружина Ксенія, дочка Яна, син Владислав із дружиною Поліною. Але головний у нас той, хто наймолодший – моя чотирирічна онучка Валерія.

- Де і за яких обставин ви познайомилися з дружиною?

- Із Ксенією ми разом навчалися у Київській республіканській спортивній школі-інтернаті. Я опановував футбол, вона – легку атлетику. Наразі дружина є директором магазину взуття у Вінниці.

- Діти займаються спортом?

- Ні. Вони цікавляться іншими сферами життя. Син став менеджером, дочка навчається у київському виші.

Хобі і відпочинок

- Чим ще цікавитеся, окрім футболу?

- У вільний час шукаю в Інтернеті щось веселе, гумористичне. Адже в нашому житті дуже багато складнощів. І завжди хочеться додати позитиву. Тому із задоволенням переглядаю фрагменти виступів студії «Квартал 95», «Лігу сміху» тощо. Цікаві епізоди можу дивитися по кілька разів. Особливо подобаються патріотичні жарти.

- Які ще види спорту цікавлять, окрім гри № 1?

- Намагаюся не пропускати найважливіших матчів із великого тенісу. Сам бігати не люблю, але обожнюю спостерігати за легкоатлетичними баталіями на Олімпійських іграх та чемпіонатах світу. Також із задоволенням вболіваю на міжнародних змаганнях із хокею з шайбою.

- Мисливство чи рибальство?

– У моїй родині багато любителів порибалити. І вони мене часто беруть із собою. Мені подобається проводити час на риболовлі із хорошими людьми, але все ж я не є справжнім рибалкою. Якщо хвилин 20 не клює, мені починає набридати.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.