Як вінничанин їздив з Донецька у Європу. Фрагмент життя в окупації зі слів очевидця

Нині з Донецька на вільну від окупантів територію України їдуть через Росію, КПП окупанти закрили за замки

Від Донецька до Маріуполя, куди їздив пенсіонер на ім’я Микола, відстань 110-112 кілометрів. Чоловік проїхав об’їзним шляхом через Росію 1700 кілометрів.  У дорозі провів 27 годин. Заплатив 3,5 тисячі гривень.У зворотномунапрямку дорога була ще складніша. На 500 гривень більше довелося заплатити перевізнику.

Перевізники рубають «капусту»

Пан Микола в Донецьку ще з радянських часів. Після закінчення однієї з Вінницьких шкіл поїхав навчатися на Донеччину. Відслужив в армії і знов повернувся у край териконів.

Нині на пенсії. Діти з дружиною виїхали ще у 2014-му, у перший рік війни. Він залишився. Каже, стереже квартири — свою і дітей. Інакше теж поїхав би. Не думав, що на старості його чекатиме таке життя.

Під час нашої розмови по телефону пан Микола поділився враженнями від поїздки в Маріуполь. Каже, їздив у Європу. Так вони називають не окуповану частину України.

—Через КПП не пропускають, змушений був добиратися через Росію, зараз всі так їдуть, — каже він.

На запитання, чому не пропускають через КПП, людям пояснюють, що в Україні страшний корона вірус. Бояться, аби не завезли такий самий в Донецьк.

—Але ж в Росії теж пандемія, — кажу співрозмовнику.

—Нам говорять,  що там вірус не такий страшний, як в Україні, — чую у відповідь.

За його словами, через КПП можуть пропустити за виняткових обставин. Наприклад, коли треба їхати на похорон. Тоді йдуть до якогось міського начальства, пишуть заяву, її перевіряють, правда, не знаю як саме, а тоді видають дозвіл.  

—Можна просити дозвіл з інших причин, — продовжує чоловік. — На весілля, наприклад, чи ще якусь оказію. Заяву теж приймуть. Але скажуть чекати, поки не подзвонять. Вважай, марна справа. Не подзвонять. Від людей чув не раз про таке.

Діти, внуки з Маріуполя дуже хотіли зустріти Новий рік зі своїм дідом. Сказали, що оплатять дорогу. Скільки б не витратив – повернуть всі гроші.  Ось він і наважився вирушити, як каже, в об’їзд.

—Перевізники одразу скористалися таким подарунком, — розповідає пан Микола. — Довезуть, куди скажеш, навіть до під’їзду — тільки плати. Нас у «бусі» їхало восьмеро. П’ятеро до Маріуполя. Ми заплатили по 3,5 тисячі гривень. Хто виходив у Дніпрі, чи Запоріжжі, трохи менше. От і рахуйте, скільки перевізник зрубав «капусти» в один кінець. Назад він теж не поїде порожняком. Пасажирів вистачає. Навіть якщо він половину заробленого  за один рейс роздасть «на лапу» і на солярку, все одно виходить непогана виручка.

Каже, перевізники є і з ДНР, і з України.

Троє пасажирів сплатили штраф по 1700 гривень

З Донецька вирушили на Ростов-на-Дону. На кордоні пройшли перевірку. Всі пояснювали, що їдуть в Росію до родичів на Новий рік. Далі дорога пролягла на Бєлгород. Звідти — на Харків.

—На КПП прикордонники зібрали наші паспорти, — каже чоловік. — Через деякий час повернулися. Трьом чоловікам сказали йти за ними для додаткової перевірки. Іншим віддали паспорти. Через деякий час наші попутники знову зайняли свої місця у «бісі». Сердилися, злилися, лаялися. Виявляється, кожного з них оштрафували на 1700 гривень.

Коли доїхали до Дніпра, там вийшов перший з донецьких пасажирів. Водій підвіз його мало не до того місця, яке він вказав. Довго петляли по місту.

Ще двоє вийшли у Запоріжжі. Інші п’ятеро поїхали до Маріуполя.

Якщо вірити співрозмовнику, поїздка тривала 27 годин. Багато часу простояли на пунктах перетину кордонів. Інколи водій робив зупинки на відпочинок. Заїжджав на АЗС.

 —Коли тобі під 70, проїхати таку відстань у «бусіку», переробленому з транспортного під пасажирський варіант, повірте, це непросто, — діляться враженнями чоловік. — Весь наступний день мною хитало, як тим моряком, що після довгого плавання нарешті зійшов на берег.

Добре що приїхав ще задовго до Новорічного свята. Мав можливість відпочити.

У зворотному напрямку дорога видалася ще важчою. Але то вже окрема тема розмови. Не став деталізувати, лише сказав, що заплатити довелося на 500 гривень більше, тобто не 3,5 тисячі гривень, а 4000. Якби діти не оплатили поїздку, сам би він таких грошей не назбирав.

На Новий рік скасували комендантську годину

Контраст між Маріуполем і Донецьком мій співрозмовник відчув одразу. До міста добралися пізно. Каже, якби це сталося у Донецьку, могли б бути проблеми.

—У Донецьку комендантська година з 23-ї до п’ятої ранку, — розповідає він. — Якщо попадешся, будеш до ранку сидіти  у клітці. Це в кращому випадку. Патрулі ходять озброєні. Дехто виходить на чергування під шафе. Можна відкупитися.

На Новорічні свята комендантську годину зняли. Починаючи з 31 грудня і до 10 січня на вулицях міста дозволено перебувати навіть всю ніч.

Із зарплатами слабенько

Мій співрозмовник  оформлявся на пенсію ще до початку окупації Донецька. Скаржиться, що нарахували мало. У гривнях виходить 2,1 тисячі. Як нині оформляють пенсію, сказати не може, бо не знає.

Зате йому відомо, що у трудових книжках ставлять печатки ДНР.

—Навіть якщо виберешся на не окуповану територію, хто тобі оформить документи з такими печатками? — розмірковує він.

За його словами, у ДНР пенсіонерам виплачують допомогу. Хтось називає це пенсією. Але офіційно такі виплати значаться як допомога.

—Хто має українську пенсію, тому доплачують у співвідношенні 1:2, — уточнює він. — Тобто на мої українські 2,1 тисячі гривень дають 4,2 російськими. На них живу.

Не приховує, що ціни дуже високі. Постійно зростають. Зарплати в людей слабенькі. За його словами, в основному працюючі зароблять до десяти тисяч в російських рублях. Зарплата у 10-15 тисяч російських рублів вважається пристойною.

Оголошення про набір в армію ДНР на кожному стовпі

Більшу зарплату обіцяють хіба що тим, хто піде служити у військо ДНР. Як стверджує співрозмовник, оголошення про це можна прочитати на кожному стовпі.

За його спостереженнями і розмовами зі знайомими, охочих на таку роботу нині небагато.

—Переважно це наркомани і алкоголіки, — каже співрозмовник. — Добре, що силою вже не затягують, як це було раніше. І по квартирах ходили до тих, у кого діти призивного віку. До мене теж не раз приходили. Погрожували, що кинуть на підвал, якщо син не з’явиться на службу.

Перспективи для Донецька сумні. Принаймні таку думку висловив співрозмовник. Пояснив, що молодь все більше виїжджає з міста. Одні в Росію, інші на не окуповану територію України. Молоді хочуть жити по-іншому. Їм не потрібна комендантська година. Молодь прагне волі, свободи. Вони не вірять у казки про укрофашистів чи страшилки про Європу. Батьки, які це розуміють, радять виїжджати. Не всі, звичайно. Багато є таких, які все ще чекають на приєднання до Росії.

Пенсіонери, зрозуміло, нікуди не поїдуть. Ті доживатимуть  свій вік у тих умовах які випали на їхню долю.

—Навіть якби я хотів продати свою квартиру і квартири дітей, — то за них мені б заплатили, як кажуть, миску вареників, — говорить чоловік. — Квартири страшно знецінилися. Щоправда, час від часу хтось запускає між людьми чутку, що скоро вони знову виростуть в ціні. Але це все казки. Навряд чи більшість донеччан вірять у них.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.