«Був людиною з великим серцем!» У Вінниці 19 вересня пройде автопробіг у пам'ять про захисника Ігоря Зайця

Валентина КИРИЛЬЧУК

Від талановитого сушиста і сушефа до відважного воїна десантно-штурмових військ.
Коли у 2022 році розпочалась повномасштабна війна рф проти України, вінничанин Ігор Заєць без вагань пішов добровольцем на фронт, адже понад усе мріяв, щоб його люба маленька донечка зростала й жила у вільній, мирній та незалежній Україні.
19 вересня минає 4 роки, як життя 28-річного захисника під час виконання наступальної операції на Донеччині обірвав ворожий артилерійський обстріл.
У пам'ять про мужнього Героя дружина, рідні та друзі проведуть автопробіг, до якого запрошують долучитись всіх містян.

Автопробіг зранку 19 вересня розпочнеться біля ТЦ «Грош» по вул. Гетьмана Мазепи і фінішує покладанням квітів та вшануванням пам’яті на Алеї Слави Сабарівського кладовища. О 8.30 розпочнеться збір учасників, о 9.00 — хвилина мовчання, оформлення автомобілів та формування колони, о 9.30 — старт автопробігу.

— Зберігати пам’ять про кожного нашого Героя надзвичайно важливо. На жаль, загиблих за роки війни рф проти України вже дуже багато. Але абсолютно кожен заслуговує, щоб люди знали його історію. Знали і пам’ятали, — переконана дружина полеглого захисника Олена Заєць. — Мій Ігор був неймовірним. Був людиною з великим серцем, найкращим чоловіком, турботливим батьком та мужнім українцем, який усвідомлював, що якщо ні він, ні інші не стануть на захист, ворог зрештою може бути і в нашому місті.

Записався добровольцем, бо інакше просто не міг

До військової справи Ігор Заєць раніше ніякого стосунку не мав. Після закінчення Вінницької школи № 32 та професійно-технічного училища № 4 за фахом «повар-кондитер» працював барменом, а потім — сушистом і сушефом у вінницьких кафе та ресторанах.

У 2022 році, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, без вагань прийняв свідоме рішення долучитись до лав ЗСУ.

— Що ходив у військкомат, Ігор мені спершу не сказав. Наша донечка була ще зовсім маленькою, тому він розумів, що я буду переживати. Про своє рішення повідомив мені лише тоді, коли залишалось кілька днів на збір речей, — ділиться Олена Заєць.

Ігор Заєць дуже радів, що потрапив у десантно-штурмові війська, адже саме так і хотів. У складі 81-шої бригади він був старшим оператором 1 протитанкового відділення протитанкового взводу.

— Високий, спритний та ще й із прізвищем Заєць — інших варіантів для його позивного просто не було. Побратими так одразу й сказали: «Будеш «Зайцем»! Та й по життю Ігор завжди йшов цим «Зайцем», — говорить Олена. — З самого дитинства він був енергійним, самостійним, сміливим, веселим, наполегливим, працьовитим, цілеспрямованим. Його цікавили найменші дрібниці. Він завжди був душею компанії і надійною опорою для своєї родини. Вмів підтримати у найважчі моменти, завжди знаходив правильні слова і ніколи не залишав тих, кого любив. Вмів радіти прости речам, любив життя, свою родину, друзів і свою країну.

«Після Перемоги мріяв про ще одну донечку»

Своїм найбільшим щастям Ігор Заєць вважав сім’ю. Безмежно любив кохану дружину і донечку Аріну, про яку мріяв ще з юності. А після завершення війни родина планувала подарувати Аріночці сестричку.

— Ігор казав: «Будуть в мене одні принцеси, яких я буду оберігати та захищати». Для нас він був найніжнішим і найтурботливішим, готовим на все заради нашого щастя, — ділиться Олена. — Ігор — моє перше і єдине кохання. Ми були знайомі ще з дитинства, адже жили в одному дворі і я дружила з його рідною сестрою. Коли мені було 15 років, почали зустрічатися. За наші 10 років разом ми були нерозлучні. У сфері обслуговування завжди працювали разом і якщо змінювали заклад, то також тільки разом. Нам часто друзі та навіть просто знайомі говорили, що у нас незвичайне кохання, адже ми взагалі не могли один без одного. Якраз напередодні Нового 2022 року ми зробили парні тату обручок, адже знали, що до останнього подиху будемо разом… Зараз мене інколи запитують, чи не шкодую я про це тату. Звісно, що ні! Для мене нічого не змінилось. Ігор був, є і буде моїм першим та єдиним коханням, моїм чоловіком, з яким я мріяла прожити все своє життя.

Перед останнім боєм записав прощальні відео для коханої і донечки

До відправлення у зону бойових дій, коли проходив базову підготовку, з коханою дружиною Ігор Заєць щодня зідзвонювався по телефону. А коли у складі 81-шої бригади потрапив на Донеччину, завжди був дуже близько до ворога і, бувало, не виходив на зв'язок й тижнями.

Всі бойові завдання виконував самовіддано, з мужністю та честю. Вірив у Перемогу України і до останнього залишався вірним своєму обов’язку.

— Перед останнім боєм у Ігоря вже було багато контузій. Він дуже важко переживав втрати побратимів. З його роти на останній бій, на жаль, залишилося лише декілька хлопців, — розповідає Олена Заєць. — Перед загибеллю Ігор ніби передчував щось. Записав окремі прощальні відео для мене, донечки і моїх батьків. У розмові постійно повторював: «Тобі потрібно вчитися жити без мене». І тут же щоб заспокоїти, говорив, що обов’язково повернеться, так як знав, що він нам дуже потрібен. На жаль, доля вирішила інакше…

19 вересня 2022 року під час виконання наступальної операції поблизу села Новоселівка Донецької області Ігор Заєць потрапив під артилерійський обстріл, в результаті чого отримав множинні осколкові поранення, несумісні з життям.

30 вересня захисника поховали у рідній Вінниці на Алеї слави Сабарівського кладовища.

«Зберігати пам'ять про загиблих Героїв надзвичайно важливо»

Дружина Ігоря Зайця до цих пір спілкується з побратимом, який допомагав виносити тіло коханого з поля бою.

А з шаною до всіх загиблих захисників України та з вірою у повернення воїнів, які нині вважаються безвісти зниклими та перебувають у ворожому полоні, Олена Заєць завжди долучається до автопробігів та акцій, які проходять у Вінниці.

— Перші два роки після загибелі Ігоря у мене був дуже важкий стан. Мені дуже допомагали з дитиною батьки і подружка, адже я довго лікувалася через проблеми зі здоров’ям, які з’явилися на фоні стресу. Потім, коли я вже потрошечки почала приходити в себе, зрозуміла, що хочу, щоб про мого Ігоря знали. Доброго, щирого, світлого і водночас — дуже сильного, мужнього, справжнього, — говорить Олена Заєць. — Повторюсь, я вважаю, що за кожного Героя мають говорити, мають знати. Хлопці загинули за країну, за людей і мають бути в історії. Є дуже багато батьків, дружин, дітей загиблих захисників, які не є публічними людьми, і, на жаль, не знають, до кого звернутися, як взагалі проводити акції вшанування чи подавати інформацію у книги пам’яті. А це важливо робити. Тому особисто я коли їжджу на загальні автопробіги, намагаюся брати фотографії ще інших хлопців, чиї рідні не мають авто чи не можуть бути присутні. Розумію, що для кожного важливо, щоб рідного Героя пам’ятали.