«Я програв понад мільйон доларів і маю борг 12 мільйонів»: історія лудомана Антона Тарасюка
- Понад 20 років азартні ігри є частиною життя Антона Тарасюка. Він програвав мільйони, позичав гроші в друзів і рідних, втрачав стосунки та неодноразово обіцяв собі зупинитися.
- Сьогодні він розповідає, як живе із залежністю і чому відмовляється від допомоги з погашенням боргів.
В Україні понад 16 тисяч людей уже внесені до реєстру тих, кому обмежили доступ до азартних ігор. Це далеко не всі, хто має проблему: повної статистики лудоманії в країні не існує.
Антон Тарасюк, який страждає через залежність від азартних ігор вже понад 20 років, погодився розповісти свою історію публічно.
— Моя історія про те, як людина, яка мала все: розум, вроду, гроші, повну сім'ю, все, що може бажати будь-хто інший, може втратити своїми вчинками, своїми рішеннями абсолютно все, — говорить він.
Антон наголошує, що його дитинство було щасливим. Родина жила в достатку, йому всього вистачало. Він знає, що залежності прийнято пов'язувати з дитячими травмами, і багато працював над цим зі спеціалістами. Проте в його випадку, вважає він, таких травм не було.
Причину бачить в іншому: у характері й типі мислення, які постійно потребують визнання. Частково, припускає він, на підсвідомому рівні він міг гнатися за визнанням батька.
— Я шукав це визнання в такий дивний, хибний спосіб через азартні ігри: виграти гроші, стати багатим, віддати борги, щось купити, — розповідає Антон.
Наша розповідь базується на випуску про Антона Тарасюка, яка вийшла на YouTube-каналі «Михайло Курдюков».
Першу ставку він детально не пам'ятає, але це було ще в школі, і це був футбол. Тоді ставки були «аналоговими»: треба було фізично йти до приміщення, яке називали будкою, і ставити, а ставку роздруковували на папірці. Мінімальна сума була приблизно дві гривні. Показали це однокласники, і після уроків вони ходили туди разом.
Перші ставки Антон вигравав, і це сформувало переконання, що так можна заробляти. Одного разу виграв близько 200 гривень. Забирати гроші поїхав разом із батьком, бо боявся, що йому не віддадуть. Спершу це було розвагою: гроші й час із друзями. Але дуже швидко, розповідає він, усе перетворилося на «хворобу одинака». Він ходив і ставив сам, брав чужі гроші, звісно, не кажучи, що на гру.
Перший тривожний сигнал
Вперше Антон замислився, що не контролює власні дії, у студентські роки, коли програв велику суму батькових грошей. Визнати таке, каже він, нікому не хочеться:
— Їдь у дурдом, у такому випадку, скаже більшість людей. Але лудоманія має таку особливість, що в певні моменти людина не повністю розуміє, що робить, — продовжує він.
Гра перестала бути розвагою майже одразу, ще в шкільні роки та на перших курсах університету, але тоді він цього не усвідомлював. Він наївно думав: пограє й перестане. Дедлайни постійно змінювалися. Спершу «до кінця університету», потім «до 30 років».
— Сотні, тисячі разів я обіцяв собі не грати, але постійно продовжував це робити. Постійно пояснював, що це останній раз. Виграю і перестану, відіграюсь і перестану. Вважаю це ілюзією, — пригадує Антон Тарасюк.
Грав він завжди одразу на величезні суми, на всі доступні. Ідея грати потроху й вигравати щодня по трохи, каже Антон, «абсолютно не про мене»: він хотів усе й одразу. Зупинитися, за його словами, він не вміє зовсім. «Стопу в мене немає взагалі».
Суд і ставки паралельно
Понад 13 років Антон пропрацював у судовій системі. Спочатку недовго в першій інстанції, потім перейшов до Верховного суду помічником судді. Все цей час, зізнається він, одночасно працював і грав.
Це його самого дивує, адже зазвичай залежність забирає в людини все. Його кар'єра розвивалася, роботу він виконував нормально, його цінували як спеціаліста. «Я дуже довгий період зміг це міксувати».
Чужі гроші
Усе життя Антон позичав у близьких і друзів гроші, вигадуючи для цього різні причини, найчастіше пов'язані з роботою. Прямо «на гру», зауважує він, ніхто б не дав. Навіть коли позичав, щоб віддати інший борг, у більшості випадків сума «прокручувалася» на ставках.
Він визнає, що не раз брав гроші в людей, знаючи, що вони самі їм потрібні: для сімей, для здоров'я. І все одно наважувався. «Це була дурість як мінімум, а як максимум просто аморальні вчинки». За його словами, лудоман придумує різні історії для різних людей, а мозок працює зовсім не так, як у здоровому стані.
Кожен раз, пояснює Антон, переносиш червоні лінії. Для нього такою лінією було ніколи не просити грошей на здоров'я батьків. Але одного разу він її перетнув, і на себе за це злий досі.
Найбільшу суму, понад 30 тисяч доларів, він позичив в однієї людини, яка не хотіла їх давати. Це були робочі гроші, і Антон скористався її довірою. Програв він їх за лічені дні: тижнями, каже, ніколи не грав. Борг досі не повернуто повністю.
З друзями, розповідає він, усі конфлікти зводилися до грошей. Він позичав під різні умови й обставини, але обіцяного не виконував. «Деякі мої товариші давали мені суми, які для них були некритичні. Грубо кажучи, я поміняв дружбу з ними на ці некритичні суми. Як би це не звучало бридко, але так вийшло». Стосунки розірвалися.
День, коли він виграв 1,3 мільйона
Одного разу Антон виграв мільйон триста тисяч гривень. З телефоном у руках і зарядним пристроєм біля розетки він грав з десятої ранку до вечора і до вечора виграв «шалені кошти». Зупинитися не зміг.
Він розповідає, що хотів зупинитися й лягти спати. На той момент у нього були проблеми зі сном і сильні снодійні. Зазвичай після такої таблетки він міг спати майже добу. Цього разу таблетка не подіяла: психіка була надто розхитана, а емоції надто сильні. Він полежав, подивився телевізор, пішов на кухню, взяв телефон і продовжив грати. До ранку тих коштів уже не було.
Механізм, за його словами, типовий для лудоманів і пов'язаний з цифрами. Він поставив собі установку: пограти на 300 тисяч, а мільйон залишити. Але після програшу цих 300 тисяч мозок уже пам'ятав не 20 тисяч, з якими Антон почав грати зранку, а мільйон триста. Цю суму він і хотів відіграти. А щоб відіграти швидко, треба ставити більше. Антон ставив уже по 150 тисяч. «Чим більше ризикуєш, тим швидше програєш».
Найбільшу ілюзію лудомана він називає прямо: «те, що за допомогою гри можна повернути борги». Коли борги зростали, а заробляти їх було дуже довго, кожен виграш здавався шансом закрити все й вийти з гри.
Під час виграшу, каже Антон, з'являється відчуття власної переваги над світом, ніби зараз він «виграє всі гроші світу» і забере в букмекерів усе своє, і ще зверху. «Це дуже дивне відчуття, коли ти перестаєш критично мислити і просто втрачаєш контроль».
Гроші, які не були його
На балансі ігрових акаунтів у людей із такою залежністю бувають величезні суми, але це ще не означає, що ці гроші стають їхніми, пояснює Антон. Його вони були тоді, коли виведені й роздані боргами. Здебільшого ж усе завершувалося того ж дня або наступного: гроші не виводилися, а зникали в іграх.
Найбільше він виводив, за його оцінкою, у районі мільйонів гривень. А ще у студентські роки виграв близько 200 тисяч, вивів їх, і його навіть викликали до банку пояснювати походження коштів. Частину він тоді витратив на гулянки, дівчину й відпочинок, а більшість програв.
Загалом азартні ігри, каже Антон, не принесли йому нічого. Нічого значного він за ці гроші не придбав: ні майна, ні автомобіля. Майже ніде не побував. Світ йому показали батьки, коли він був школярем. «Оперуючи величезними сумами коштів, при цьому я не витрачав їх на себе».
Він підрахував: якщо скласти всі суми, що пройшли через виведення й поповнення, це десятки мільйонів доларів. Але це оберт коштів, а не програш. Сам програв, за його оцінкою, понад мільйон доларів за життя. Точну суму назвати важко.
Як виріс борг у 12 мільйонів
Грає Антон понад 20 років, і за цей час його фінанси постійно змінювалися. Борги то зростали, то зменшувалися: десь віддавали батьки, десь заробляв сам. У певний момент він почав грати на дедалі більші суми, і борги накопичилися до межі, коли його заробітків уже не вистачало їх обслуговувати.
Майже весь борг у доларах. Тому нинішнього заробітку вистачає лише на те, щоб утримувати борг на тому ж рівні, але не зменшувати його. Навпаки: за останні пів року борг навіть зріс, бо долар подорожчав майже на 20%.
Банкрутство Антон не розглядає, хоча за законом має на це підстави і процедура йому доступна. Він не хоче повного списання боргів і вважає своїм моральним обов'язком відпрацювати й віддати кошти без неї.
Від збору коштів на погашення боргів, який йому пропонували організувати, він відмовився ще тоді, коли з'явився його блог. Відмовляється і зараз, і відмовлятиметься в майбутньому. Не з альтруїстичних міркувань, каже він, а тому що це його відповідальність: «Якщо я маю понести відповідальність будь-якого характеру, яку мої кредитори будуть вважати за потрібне, я маю її понести особисто».
Людям, які хотіли допомогти, він щиро вдячний. Але така допомога може виявитися ведмежою послугою: мозок міг би розцінити її як дозвіл грати знову, адже відповідальності він не відчув, «за мене все закрили».
Ситуація зараз складна. З'явилися нові критичні борги та зобов'язання, на які в нього поки немає ресурсу. Єдиний шлях, каже Антон, працювати: він працює щодня без вихідних. За останні три тижні вдалося віддати близько тисячі доларів.
Стосунки: «дівчата обирали себе»
З увагою дівчат, за словами Антона, проблем ніколи не було. Були проблеми з побудовою стосунків. Програш і борги впливали на настрій, на інтимне життя, на можливість будувати плани. Він припускає, що будь-яка жінка хоче мати поруч стабільну людину, а його життя було «суцільними емоційними гойдалками».
— Дівчата обирали себе, своє життя. І, в принципі, я можу їм тільки за це казати «дякую», що вони не руйнували своє життя, а йшли далі будувати нормальне життя з нормальними людьми, — розповідає Антон Тарасюк.
Борги в дівчат він і зараз вважає неприпустимим, однак ця червона лінія також була перетнута. В останніх довгих стосунках він обманом позичив у дівчини величезну суму, і це стало підставою для розриву. Після цього Антон лікувався в реабілітаційному центрі.
Ремісія і зрив
Остання і найдовша ремісія тривала понад 500 днів. Але наприкінці літа та на початку осені він почав суттєво менше заробляти, коштів на обслуговування боргів стало бракувати. Психологічно почувався не найкраще: можливо, осіння хандра, добивала самотність. Підрахував, що за півтора року віддав лише 3% боргу, і це дуже тиснуло.
— Я зірвався. І це була моя чергова величезна помилка. Я знову повірив в ілюзію, що можу виграти гроші в азартні ігри. Цього разу я дійсно вважав, що вже достатньо сильний і зможу втримати себе, — продовжує Антон.
Впродовж двох тижнів, що тривав зрив, він програв понад мільйон гривень. Більшість грошей були авансові платежі за роботу, яку тепер потрібно виконати. Були також кошти родини й власні заощадження, які він збирав, щоб закрити свої судові справи. Колись, каже він, така сума була б невеликою, але за нинішніх заробітків вона величезна, і відпрацьовувати її доведеться довго.
Кожен зрив, розповідає Антон, руйнує його як особистість і виснажує організм: «Я втрачаю фізичні сили. Втрачаю бажання просто жити, зранку прокидатися. Я звинувачую себе у всьому. Я просто ставлю на собі хрест. Моя самооцінка падає до нуля».
Завдяки роботі над собою за ці 500 днів проходити цей стан тепер легше. Тому його порада тим, хто теж страждає від азартних ігор: постійно працювати над своїм мисленням і навіть після кожного зриву не ставити на собі хреста, а підніматися й працювати.
Про статистику й думки про смерть
Антон наводить статистику, за якоє одужує менше 10% лудоманів. Решта 90%, за його словами, продовжують грати все життя. Більшість лудоманів, додає він, за життя мають думки про самогубство. Він теж мав їх, неодноразово: коли були програні всі кошти й не було зрозуміло, де брати нові та як відігратися.
Страх і плани
Антон хоче допомагати іншим подолати цю залежність: просвітницькою діяльністю, розповіддю про власний досвід, а в майбутньому, можливо, й організацією терапевтичних груп та реабілітаційного центру.
— Я дійсно бачу в цьому, якщо не своє призначення в цьому світі, то якусь дотичність до цього я хочу мати, — каже він.
Найбільше Антон боїться не встигнути виправити зроблене. Слово «пробач» у його випадку, каже він, нічого не значить, надто давня залежність і надто багато обману.
— Це мають бути вчинки і дії. Я хотів би, щоб мені вистачило часу вибачитися перед усіма людьми, кому я винен.
Читайте також:
У Вінниці закрили останню «Челентано»: згадуємо всі легендарні заклади міста, яких уже немає
Не землетрусами єдиними: які стихійні лиха пережила Вінниця за роки свого існування
Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у Google