Гурт «Mad Heads» - про братський пофігізм і зникнення рок-революцій
Окрім обіцяного драйву і шаленого рок-н-ролу гурт «Mad Heads» привіз у Вінницю справжню магію, зарядивши всіх присутніх оптимізмом і вірою у те, що все у нас буде добре.
Міф про те, що «понеділок - день важкий», рокери розвіяли вмить, влаштувавши 23 листопада у Будинку офіцерів справжню п’ятницю - повний відрив, шалені танці і спільні співи. А ще було море, гра на гітарі посеред зали, серйозні розмови про молоду кров української нації, вдячне «Слава Україні! Героям слава!», адресоване всім українським воїнам-захисникам, Небесній Сотні і волонтерам, і надзвичайна атмосфера позитиву і оптимізму.
Після концерту лідер гурту «Mad Heads» Вадим Красноокий розказав RIA, як за останні роки змінив свою життєву філософію, і як оцінює нинішній стан рок-музики у світі.
- Вадиме, всі ваші пісні надзвичайно оптимістичні та й на сцені ви сьогодні випромінювали неймовірний позитив. Ви у всьому такий невиправний оптиміст?
- Оптимізм - це засіб існування, а буває - і засіб порятунку. Це той інструмент, завдяки якому ми вибудовуємо своє життя і свою реальність, яка буває різною. І інколи - дуже жорсткою, як от зараз, коли всі ми переживаємо такі важкі часи - в масштабах не тільки України, а й всієї планети. На перший погляд у цих глобальних змінах немає нічого хорошого, хоча в кожній ситуації є на що сподіватися. Принаймні, я до цього підходжу саме так: у поганому шукаю хороше.
- У гурті разом із вами працює брат (Максим Красноокий - бас-гітарист «Mad Heads», прим. авт.). Наскільки ви авторитарний по відношенню до нього як лідер гурту?
- Я міг би намагатися бути авторитарним, але у багатьох питаннях він - повна протилежність мені. У нас різниця у віці сім з половиною років. Максим - дуже високого рівня пофігіст, а я більше страждаю перфекціонізмом. Я намагаюся зробити все: і краще, і швидше, і значно більше, ніж я насправді можу. Коли берусь за справу, я дуже захоплююся, і якщо щось виходить не так, дуже серйозно до цього ставлюся. А у Максима в принципі значно легше ставлення до життя. Я навіть йому на минулий Новий рік подарував табличку на двері із надписом «Забий!» - це одна з його улюблених відповідей на більшість життєвих ситуацій (посміхається). Мене раніше це сильно дратувало. На правах старшого брата я намагався його змінювати. Але нічого з того не вийшло, поки я до цього не прилаштувався. Так що ми із братом дуже різні і у нас виходять різні ролі, тому один одному ми не заважаємо.
- У нього «Забий», а яке ваше ключове слово по життю?
- Колись моєю проблемою було те, що я намагався контролювати все, що довкола відбувається. А потім зрозумів, що я взагалі не впливаю на більшість того, що трапляється у житті. Воно здійснюється незалежно від того, що я про це думаю. Тож частково переймаючи у брата його пофігізм, частково завдяки книжкам, я сильно змінив свою життєву філософію і світосприйняття. «Розслабся і не парся!» - це одне з гасел, пропущене через себе і сказане, в першу чергу, собі, а вже потім іншим. Так само: «Надія є», «Все буде добре», - мої фрази у моїх піснях.
- Тоді йдемо далі по фразах. Раніше про гурт ви співали «Автобус Буратін». Зараз гурту вже майже 25 років, змінилися?
- «Автобусом Буратін» так і залишилися (посміхається). Ми нещодавно знімали новий кліп на «Пісню Сирени» і мені дуже сподобалася ідея, яку використав режисер Олег Борщевський. У пісні співається про корабель, але він запропонував нам представити його у вигляді гастрольного автобуса. Ця асоціація дуже влучна. Наш автобус - це наш корабель, у якому ми пливемо, зустрічаючи на шляху різних красивих сирен (посміхається).
- Цей кліп ви знімали на знаменитій Лисій горі у Києві. Містика відчувалась?
- Звісно! Я багато чув про Лису гору, але вперше там побував саме під час зйомок кліпу. Так зацікавився, що потім окремо приїздив туди все роздивитися, спокійно погуляти. На зйомках у нас було багато містики: ми оповили все штучним туманом і зранку до вечора лякали людей, тому що з того туману виходили різні неочікувані персонажі: балерина, аквалангіст. Люди такого не очікували, хоча й зараз на тій горі можна багато кого зустріти: там і толкієністи збираються, і альпіністи лазять, і навіть діє сучасне язичницьке капище. Воно там було за давніх часів, а зараз відновлене. На місці видно зерно, хліб - сучасні язичники там і зараз проводять свої обряди.
- Не страшно від цього?
- Ні, це ж не сатанинські обряди. Рувіра була вірою наших предків, яка була дуже близька до природи, у ній не було людських жертвоприношень. Більше того, я читав одну цікаву книжку, у якій доводилося, що християнство фактично є продовженням тих попередніх вірувань слов’ян, що жили на наших територіях. Вони були сонцепоклонниками, а Ісус теж уособлює сонце, енергію - не дарма ж церковні образи малюються з німбами. Паралелей можна знайти дуже багато.
- А ви вірите у сирен, у невидимі сили природи?
- А як в них не вірити?! Сили природи точно є. Є багато того, що ми не бачимо, але повним ходом використовуємо. Ми ж не бачимо електричний струм чи радіацію, а вони є і будуть. Думаю, колись люди вміли цим користуватися, а тепер відкривають по-новому. Сучасна наука далеко не все пояснює, але чим далі у це заглиблюватися, тим більше руйнуються стереотипи. Хоча вже сьогодні наука розглядає все, як енергію. Все, що тверде, матеріальне - це все енергія, яка з однієї форми перетікає в іншу, а це дає можливість уявити багато магічних речей. Магія - це те, що ми не розуміємо, що не можемо пояснити. Так само як музика - вона діє на людей, але як саме діє, до кінця незрозуміло. Може погано і добре діяти, але що діє дуже сильно - це факт.
- Яку ви слухаєте музику?
- В основному - рок. Спектр дуже широкий, адже смаки з часом змінюються, з’являється щось нове. Першою моєю улюбленою групою був «Beatles». Ще у школі я збирав колекцію їх альбомів, спершу на магнітофонних касетах, потім - на вінілових пластинках. Тоді було дуже складно це все дістати, тож з кожною касетою пов’язана якась історія. Потім я відкрив для себе американський рок-н-рол 50-х, з якого все починалося, паралельно слухав хард-рок 70-х, панк-рок кінця 70-х-початку 80-х. Рок-музика довгий час була дуже революційною: проходило 10 років і все дуже сильно змінювалося. Але в останні 10-15 років дуже багато повторів. В плані музичних ідей, як заспівати, як заранжувати, як заграти, нового мало: слухаєш сучасні гурти - і одразу чуєш цитати з того, що вони слухали. Гуртів, які одразу змінювали стиль звучання і ставали родоначальниками нових стилів, у яких потім починали працювати сотні наслідувачів, сьогодні дуже мало. Лише «Muse» можу виокремити, як групу, яка реально змінює сучасну рок-музику. Можливо, все це пов’язано з тим, що у цей самий період дуже стрімко розвивається електронна музика, і рок поєднується зі всіма комп’ютерними штуками. Все, що нового з’являється у звучанні - це заслуга технологій. Справа зводиться до того, що важливо не те, як музиканти заграли й придумали пісню, а як саме її записали й озвучили. У студії зараз вражаючий політ для творчої фантазії - раніше не було потрібно стільки ручок крутити (посміхається). Тому альбом можна записувати нескінченно. Ми свій новий альбом «8» чотири роки записували, весь час змінюючи і звучання, і навіть опановуючи нову техніку вокалу. У результаті, у нашому новому альбомі з’являються всі стилі, які були у «Mad Heads» за різних часів, а половина пісень - абсолютно нові експерименти.
- На концерті ви презентували новий символ гурту. Хто його придумав?
- Цей чарівний звір-напівптаха, зі статтю і іменем якого ми ще не визначилися, з’явився на світ буквально за кілька днів до початку туру. Цей символ разом зі своїм другом - художником тату - придумав автор обкладинки нашого нового альбому «8» Юрко Бєлах - мультиталановитий фотограф, музикант і кліпмейкер, який нам знімав кліп «Україна - це ми». Символ сови, виконаний у естетиці татуювання, нам дуже сподобався. Адже сова у різних культурах означає мудрість і бунтарський дух, що дуже підходить для «Mad Heads», бо ми теж - така мудра бунтарська душа.
- 2016-й рік президент оголосив роком англійської мови. Які можете дати практичні поради по вивченню англійської, якою ви гарно володієте?
- У школі я вчив німецьку мову, а освоїти англійську захотів завдяки «Beatles». Багато текстів і слів я знав на слух, але було велике бажання розуміти, про що вони співають. Англійська мені досить легко пішла, а потім дуже допомогло спілкування з іноземцями. Зараз я всім раджу брати в помічники технології, яких не було в мої часи. Найкраща штука - це взяти будь-який англомовний фільм з англійськими субтитрами. Якщо рівень мови у вас поки низький, беріть спершу щось просте - бойовик, де за весь фільм кажуть три слова, а якщо рівень високий, ідеальний варіант - це серіал, де мало спецефектів і багато складних діалогів. Це дуже дієва річ, адже таким чином можна одразу тренувати і сприйняття на слух, і візуально запам’ятовувати, як пишуться слова, тут же зупинити, прослухати знову, звернути увагу на вимову і віднайти у словнику незнайомі слова. Коли я вчив мову, такої можливості не було, тому я читав англомовні книжки і їздив у трамваї одразу з двома книжками. Всі завжди звертали на це увагу, думали, що я дуже розумний, що однієї книги мало (посміхається).
- На сцені ви завжди виступаєте в капелюсі. Маєте вже велику колекцію?
- Так, чималу. Збирати капелюхи я почав 8-10 років тому. Коли виїжджаю за кордон, то як сувенір привожу саме капелюхи. Маю капелюх зі Сполучених Штатів, який купив на Манхеттені, з Канади, Аргентини, Таїланду та багатьох інших країн. А ось цей, у якому виступав у Вінниці, зі Львова. У нього є навіть своя історія. Наприкінці весни ми виступали у Львові і на концерті я загубив капелюха: чи то забрав його хтось, чи де він дівся - не знаю. А наступного дня у нас був ще один концерт, тож я кинув клич у соцмережах: «Хто знає, де у Львові капелюхи ростуть?» - і одразу всі почали радити. Так що технології і тут виручили.
Дякуємо за організацію інтерв’ю компанії «ВІННИЦЯКОНЦЕРТ».
Фото Юрія Білошкурського.
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
Сьогодні у Вінниці
Найчастіше
Ваші відгуки про послуги у Вінниці
Дарья