Роман Штогрин: «Люди з інвалідністю заслуговують вчитись і працювати нарівні з усіма»
На Вінниччині працює унікальна державна установа - Вінницький міжрегіональний центр професійної реабілітації інвалідів «Поділля». Деякий час він перебував на межі закриття. Два року тому центр очолив Роман Штогрин. Свого часу, спільно з колегами він вивів із кризи Вороновицький психоневрологічний інтернат. Перші кроки новий директор спрямував на впровадження нових форм роботи з учнями та удосконалення роботи закладу. Вже через рік бажаючих проходити професійну реабілітацію стало більше, ніж передбачало державне замовлення. Сьогодні Роман розповів про впровадження інклюзивної освіти, працевлаштування людей з інвалідністю, фінансування бюджетних установ.
Про збільшення охочих навчатися в установі
Ми значно покращили якість послуг і розширили їх перелік, незважаючи на зменшення фінансування. Ліцензували нові актуальні на ринку праці професії, щоб люди з інвалідністю мали з чого обирати. Зараз можемо навчати за 22-ма професіями. Дали можливість навчатись людям з вадами зору і слуху. Наша установа єдина в області, яка навчає незрячих людей професії «Оператор комп’ютерного набору» за державним стандартом. Ввели у навчальний процес нові технології роботи з учнями, щоб вони мали більше практичних навиків. Розпочали навчання за індивідуальною формою. Здійснили структурні зміни, зокрема створили відділення соціально-психологічної реабілітації. Почали активно працювати із громадськими організаціями, благодійниками. Усе це дало можливість суттєво поліпшили матеріальну базу.
Про різницю між центрами профреабілітації і профтехучилищами
Наша мета однакова: допомогти людині здобути професію і посприяти у працевлаштуванні. Однак, центри профреабілітації, разом із наданням професійної освіти надають соціальний, психологічний і медичний супровід учню. Тобто людина вчиться і в цей час за нею наглядають лікарі, займається психолог і соціальні фахівці. Це дозволяє краще адаптуватися до життя. Натомість заклади профтехосвіти не надають цих послуг, а система, в цілому, не займається соціалізацією.
Про інклюзивну освіту
Впевнений, в майбутньому всі діти з інвалідністю навчатимуться разом зі здоровими, у звичайних школах, закладах профтехосвіти. Система навчання в спецзакладах, інтернатах зникне. Теперішній підхід розділяє дітей за діагнозами: з вадами слуху, зору, затримкою розвитку. А умови навчання для них створені тільки у спецзакладах. Хоча насправді освіта повинна допомогти людині адаптуватись до життя. Батьки, від безвиході, вимушені своїх дітей залишати вдома на індивідуальному навчанні або віддавати в спеціальні школи-інтернати. Часто вони знаходяться далеко від домівки. Парадоксально, але після закінчення спецзакладів, ті хто має проблеми, продовжує навчання вже з усіма дітьми. Далі немає університетів, коледжів для людей з вадами слуху, зору. А саме тут розпочинається справжня соціалізація. Інколи вона буває дуже болісною. Досвід роботи нашого Центру показує, що спільне перебування здорових людей разом з тими хто має вади, підвищує ефективність навчання, покращує комунікативні та соціальні навички людей з інвалідністю.
Про перешкоди впровадження інклюзивної освіти
Найбільша перешкода - це спосіб мислення. У суспільстві домінують негативні установки щодо людей з інвалідністю. Спільне навчання або інклюзія часто не можливе через страх батьків, вчителів, незнання принципів, ідей, підходів такої освіти. Батьки здорових дітей часто негативно ставляться до спільного перебування в одному класі тих, хто має особливі потреби. Вчителі масових шкіл не мають навичок роботи з такими учнями. Не всі школи архітектурно доступні. Потрібно удосконалювати і деталізувати законодавство. Керівництво шкіл і педагоги не зацікавлені в інклюзії оскільки заклади не мають фінансових стимулів. Держава має заохочувати колективи, які виховують дітей з особливими потребами. Доцільно застосовувати принцип фінансування «гроші ходять за особливою дитиною» - це змінить ситуацію. Кожний учень з інвалідністю – це педагогічний виклик для вчителя. Потрібно постійно шукати, які методи роботи застосувати, постійно удосконалюватись.
Про фінансування
Бюджетних грошей для повноцінного розвитку - недостатньо. Ми почали більш тісно працювати з благодійниками, громадськими організаціями. Я прихильник фінансування бюджетних установ за ще одним принципом «гроші ходять за клієнтом». Цей підхід виправдав себе в західних країнах, коли фінансується не установа, а послуга. Він посилить конкуренцію між закладами і, в цілому, покращуватиме якість їх послуг. Бюджетні установи також повинні мати часткову автономію у розпорядженні самостійно заробленими коштами. Це буде стимулом до розвитку й оновлення матеріальної бази. Зараз ця система надто бюрократизована.
Про працевлаштування людей з інвалідністю
Знайти роботу людині з інвалідністю дуже складно. Роботодавці зазвичай відмовляють, коли бачать ознаки інвалідності, оскільки не мають достатніх економічних стимулів. Квотування робочих місць недостатньо. Додається до цього, ще й низька активність значної частини людей з інвалідністю. В державі відсутня комплексна стратегія їх працевлаштування.
Ми ініціювали важливий і унікальний проект: створення соціального підприємства з тимчасовими (транзитними) робочими місцями. Його ефективність колосальна. Тимчасові робочі місця дадуть змогу набувати досвід та удосконалювати уміння та навики. А набутий досвід призведе в подальшому до покращення конкурентоздатності інвалідів на ринку праці. Наразі шукаємо джерела фінансування проекту.
Взагалі європейські і американські підходи, побудовані на створені соціальних підприємств і завантаженням їх роботою державою.
Довідка.
Штогрин Роман Леонідович народився 21 липня 1981 року в м. Вінниця. У Вінницькому державному педагогічному університеті здобув з відзнаками спеціальності вчителя історії і правознавства та магістра-дослідника історії. Закінчив аспірантуру при цьому університеті. Стажувався у Страсбурзі Франція, штаті Мічиган США, Республіці Польща. Випускник Української Школи Політичних Студій.
У 2003 р. за результатами конкурсного відбору призначений консультантом організаційного відділу апарату облдержадміністрації і до 2011 року працював на різних посадах у Вінницькій облдержадміністрації. З 2011 по 2013 рр. - заступник директора Вороновицького психоневрологічного інтернату. З липня 2013 р. призначений директором Вінницького міжрегіонального центру професійної реабілітації інвалідів «Поділля».
Лауреат Всеукраїнського конкурсу «Кращий державний службовець» в номінації «Кращий керівник». Переможець обласного конкурсу «Молода людина року» в номінації «Молодий державний службовець року». Нагороджений Почесною грамотою облдержадміністрації та обласної Ради.
