«Від ставлення сім’ї до проблем інвалідності залежить майбутнє дитини» - вважає начальник відділення соціально-психологічної реабілітації Катерина Ставська.
Є багато сімей, в яких діти мають інвалідність. Але не всі члени родини знають як поводити себе з такими дітьми. Інколи, комплекс неповноцінності, в людини з проблемами здоров’я, можуть розвинути самі найближчі люди. Коли батьки сприймають інвалідність як «клеймо», яке лежить не тільки на їх дитині, але і на них самих.
Ніхто не застрахований від хвороби, з цим треба навчитися жити. Адже батьки перші мають вірити, що в їхньої дитини є потенціал до розвитку. Тоді в такої дитини буде більше шансів реалізуватись, мати нормальну самооцінку. В подальшому дитина допомагатиме оточуючим бачити в собі спершу особистість і тільки потім інвалідність. Важче в цьому плані дітям, які мають явні ознаки інвалідності. Але є безліч прикладів, коли рідні приймали дитину з інвалідністю такою як вона є, допомагали розвивати її потенціал і досягли успіху.
Для батьків, які мають дитину з інвалідністю, Катерина Віталіївна надала рекомендації, що допоможуть налагодити стосунки дитини як з батьками, так і з оточуючими.
Отже, перш за все не забувайте казати дитині що Ви її любите, приділяйте їй час, цікавтеся її справами, організовуйте спільне дозвілля - такі речі запам’ятовуються на все життя. У батьків зазвичай безліч справ і цей момент упускається. Але такі діти потребують впевненості у батьківській любові, для того щоб не боятися пробувати свої сили, знаходити свої сильні та слабкі сторони, розвиватися.
Навчіться слухати свою дитину, дайте їй можливість висловити свою думку. Це допоможе Вам краще розуміти її, знати чим вона живе, що її турбує або які в неї плани та мрії. Цим Ви підкреслите її особистість, що вона важлива у вашій сім’ї.
Надавайте дитині більше свободи вибору, дослухайтеся до її думки. Не потрібно позбавляти дитину вести звичайний спосіб життя, надмірно опікувати. Кожна сім’я намагається відгородити свою дитину від усіх можливих небезпек. Але якщо робити все за неї і постійно жаліти, то така дитина може стати залежною і безініціативною. Надання певної автономії і самостійності необхідне для виховання у дитини незалежності і відповідальності. А вже самі батьки можуть варіювати, де дитина може без них обійтися і зробити щось сама. Автономія не означає вседозволеність, у кожній сім’ї встановлюються свої межі, правила спільного проживання.
Намагайтеся надмірно не драматизувати хворобу дитини, хоч якби важко Вам не було. Адже діти вчаться справлятися з напругою, якщо їх батьки здатні зберігати спокій.
Вирішуйте свої сімейні конфлікти без участі дитини. Якщо конфлікт стався з самою дитиною уникайте докорів, образливих коментарів та домашнього насильства.
Важливим фактором є навчання. Одразу видно, хто з дітей навчався індивідуально, а хто в звичайній школі. Так, для того, щоб дитина з інвалідністю здобувала освіту в звичайній школі разом з іншими дітьми, необхідно підготувати саму дитину, її однолітків, провести з ними роз’яснювальну бесіду. Для дитини з інвалідністю така інклюзивна освіта значно полегшить сприйняття себе, як повноцінної особистості, позбавить багатьох комплексів та психологічних проблем.
Однією з проблем є та, що батьки не знають куди звертатись за підтримкою. Крім звернення в спеціалізовані організації, можна об’єднуватись з іншими батьками, в яких теж схожа ситуація. Це дає мождивість розвивати в дитині інтереси, хоббі, сильні сторони, не акцентувавши уваги на вадах, чи відхиленнях.
Інформацію надала начальник відділення соціально - психологічної реабілітації Ставська К. В.
Автор Оксана Демчук
