Великдень: Вчені дослідили – Туринська Плащаниця справжня на 95%

Тим часом, дослідники університету Падуї датують Туринську Плащаницю I століттям. Висновки, зроблені за допомогою методу радіовуглецевого аналізу в 1988 р., які стверджували, що Плащаниця була створена в період Середньовіччя, були визнані помилковими.

У висновку вчених наголошується, що цівідбитки стали результатом потужного "вивільнення електромагнітної енергії". Тим самим, пише видання, їх висновки побічно підтверджують впевненість сотень мільйонів християн у тому, що відбитки на тканині утворилися в момент воскресіння Христа.

Результати досліджень опубліковані в книзі «Таємниця Плащаниці», авторами якої є професор механіко-термічних досліджень Джуліо Фантом і журналіст Саверіо Гаета.

До цих пір в датування тканини, що зберігається в Туринському соборі, існувала невизначеність.

Останні досліди базувалися на методі ІЧ-спектроскопії, який ґрунтується на записі інфрачервоних спектрів поглинання речовини. Результати аналізів були зіставлені з іншими зразками, які датуються різними періодами з найдавніших часів до сучасності.

Вчені дають 95%-у гарантію висновків, зроблених ними під час досліджень.

Віруючі ж у своїх пошуках повністю вільні і спокійні, — тоді як невіруючі люди  повинні погодитися і зрозуміти,  що бачить справжній саван, у який був загорнутий Христос.

Плащаниця, що знаходиться у Туринському катедральному соборі, – це лляне полотно, на якому відбився подвійний слід від людини, яка померла внаслідок довгих катувань, що завершилися розп'яттям. Біля відбитка є дві чорні лінії та кілька розривів: це сліди пожежі, яка завдала шкоди Плащаниці у Шамбері у 1532 році.

Історія
Плащаниця з відбитим на ній образом безпосередньо спрямовує нас до роздумів про трагічну реальність страждань Ісуса Христа. Ось чому Папа назвав її «дзеркалом Євангелія».
Перші точні документальні відомості, що стосуються Туринської Плащаниці, датуються серединою 14 століття, коли Жеффруа де Шарні, доблесний лицар і людина глибокої віри, помістив полотно у храмі, збудованому ним у 1353 році в Ліре у Франції.

У першій половині 15 століття, у розпал Столітньої війни, Маргеріт де Шарні забрала полотно з церкви у Ліре (це сталося у 1418 році) і разом з ним вирушила у подорож Європою. Вона була прийнята при дворі герцогів Савойських, яких знали як її батько, так і її другий чоловік Де-ла-Рош. Саме за таких обставин відбулася передача у 1453 році Плащаниці, в контексті цілої низки правових актів між герцогом Людовіко і Маргеріт, родині Савойя.

Починаючи з 1471 року блаженний Амедей IX, почав роботи з оздоблення  і розширення каплиці замку Шамбері, столиці герцогства, для майбутнього розміщення у ній Плащаниці. Спочатку полотно було покладене під францисканською церквою, а потім остаточно перенесене до Сен-Шапель-де-Сен-Суер. Савойя попросили і отримали у Папи Юлія II схвалення особливого літургійного святкування на честь Плащаниці, яке було встановлено 4 травня. А 4 грудня 1532 року пожежа зруйнувала Сен-Шапель, завдавши значної шкоди Плащаниці, яку потім відновили міські монахині-клариски. Пожежа залишили кілька симетричних отворів (полотно зберігалося у складеному навпіл вигляді). Монахині покрили її лляними клаптиками трикутної форми і закріпили на так званому «голландському полотні».

Еммануїл-Філіберто остаточно переніс Плащаницю до Турину в 1578 році. Відтоді святиня завжди залишалася в Турині, де протягом наступних століть неодноразово виставлялася для публічного і приватного вшанування.
Звичайно, збереження святині часто опинялося у критичному стані. З часом шви і органічні частки стали становити ризик для цілісності тканини. Папський Кустодій (тобто хранитель) Плащаниці кардинал Джованні Сальдаріні скликав спеціальну міжнародну наукову комісію для вивчення оптимальних умов зберігання Плащаниці. Комісія рекомендувала очистити тканину і зберігати її не у згорнутому, а в розкладеному вигляді. У 2002 році професор Флюрі-Лемберг та її співробітниці здійснили надзвичайно делікатну роботу із роз'єднання швів і видалення органічних частинок, а також із заміни закріплюючого полотна. Було також зроблено сканування полотна і здійснено нову фотографічну документацію.

Туринська Плащаниця зберігається у розгорнутому горизонтальному вигляді всередині футляра (без повітря, з інертними газами). Футляр, у свою чергу, захищений багатошаровим саркофагом.

У великій панорамі наукових досліджень Туринської Плащаниці особливе місце займає недавнє відкриття напису арамейською мовою, що сягає епохи Ісуса. Підтвердження її достовірності могло б внести вирішальний вклад у спірне питання про датування Плащаниці. Сенсаційне відкриття французького вченого Тьєррі Кастекса породило безліч дебатів і зацікавило Барбару Фрале, фахівця з історії тамплієрів і співробітницю Ватиканських архівів. Барбара Фрале висунула гіпотезу про те, що священна реліквія один час перебувала в руках у тамплієрів.

 Плащаниця зникла з каплиці візантійських імператорів під час пограбування Константинополя у 1204 році. Як пояснила автор, на Плащаниці були виявлені єврейські букви, і мова йде, цілком ймовірно, про арамейську мову. Дослідниця уточнює: арамейські написи на тканині Плащаниці виявлені не вперше. Ще у 1978 році їх помітив професор латинської мови з Міланського католицького університету. У 1989-му були знайдені й інші єврейські букви – відкриття належить Мессіні, вченому-гебраїсту. За його словами, ці букви складали частину фрази «Цар Юдейський», тобто ми маємо справу з текстом обвинувачення, висунутого Пилатом проти Ісуса. Напис, знайдений недавно Тьєррі Кастекс, говорить: «знайдено», – але він може означати і «бо знайдено», а також «ми знайшли». Цікаво те, що ця фраза може бути віднесена до уривку з Євангелія від Луки, де сам Лука повідомляє про звинувачення проти Ісуса, з якими Той був приведений до римського правителя. Слова апостола Луки звучать так: «Ми знайшли, що Він розбещує народ наш, і забороняє давати кесареві податок, називаючи Себе Христом Царем».

- Потрібно ще зрозуміти, яким чином цей напис з'явився на Плащаниці. Але немає сумнівів, – зазначає Фрале, – що, оскільки йдеться про людину звинувачену і засуджену до смерті, мало  існувати якесь свідоцтво, якесь підтвердження, прикріплене до тіла цієї людини. Треба мати на увазі, що небіжчика, загорнутого у полотно, – за давнім єврейським звичаєм, – неможливо було більше впізнати, і написи були абсолютно необхідними для ідентифікації покійного.

Відкриття Кастекса відкриває новий етап у суперечці щодо датування Плащаниці. Проблеми, пов'язані з датуванням за допомогою радіоактивного вуглецю, багатоскладові, і через широке оприлюднення і рекламу цього факту свого часу виникла величезна плутанина. Відбувалися дебати на міжнародному рівні, у кожного була своя думка. Сенсаційні книги вийшли ще до того, як був представлений результат наукових досліджень. Фрале вважає, що лабораторії з аналізу Туринської Плащаниці користувалися методами, які, хоча і не були тими, що є у нас в розпорядженні сьогодні, були цілком коректні. Однак, проблема полягає у тому, які саме зразки були передані в ці лабораторії, які, звичайно, не могли відмовитися від надісланих зразків і попросити інші, більш відповідні для такого виду досліджень.

Найдавніші документи вказують, що існувала якась тимчасова "дірка" – близько 150 років – після зникнення Плащаниці під час розграбування Константинополя у 1204 році, у період четвертого Хрестового походу, – і до її появи у Франції близько 1350 року. У своїй книзі Фрале висуває абсолютно конкретну тезу про те, в чиїх руках перебувала Плащаниця у той період. Барбара Фрале виявила безліч слідів того, що тамплієри зберігали цей предмет у період між 1260 і 1312 роками, при чому ця подія призвела навіть до зміни їх чину літургії. Тамплієри бачили в Плащаниці свого роду прапор проти розповсюдження єресей, і це пов'язано з написом, знайденим на полотні. Справді, катари й інші єретики стверджували, що Христос не мав справжньої людської плоті і крові, не зазнав Страстей, не вмирав, не воскресав, тому вони не здійснювали Євхаристію, вважаючи її безглуздим ритуалом, так як Христос ніколи не володів істинною плоттю. Свого часу король Франції звинуватив тамплієрів у тому, що вони «таємно поклонялися невідомому «ідолу» – портрету, що зображує людину з бородою», – на думку деяких дослідників, це і була Туринська Плащаниця. Зображення було «вкладене в особливу раку, зроблену так, щоб було видно тільки лик», «воно вшановувалося в повній таємниці, бо саме його існування в лоні ордена було компрометуючим фактом: адже предмет був вкрадений під час огидного пограбування, винуватців якого Папа Інокентій ІІІ відлучив від Церкви; таке ж покарання було призначене IV Латеранським собором 1215 року за незаконне перенесення реліквій».
У 2010 році з нагоди виставлення Святої Плащаниці в Турині побував Папа Бенедикт XVI. «Той, хто був розп'ятий, – сказав Папа, – хто розділив з нами страждання, як красномовно нагадує нам Св. Плащаниця, – Він же і воскрес і хоче об'єднати нас у Своїй любові». «В Плащаниці ми бачимо, як у відображенні, наші страждання в Страстях Христових: Passio Christi, Passio hominis. Саме тому вона є знаком надії: Христос прийняв хрест, щоб викорінити зло; щоб дозволити нам розгледіти в Його Пасці запоруку того моменту, коли і кожна наша сльоза буде втерта. І більше не буде ні смерті, ні смутку, ні крику, ні болю».

Читайте також:

Великдень: Традиції святкування Пасхи збереглись ще з Х століття

Великдень: У Вінниці традиційно перед Паскою навчають писанкарства

Великдень: Червоні крашанки символізують радість, блакитні - здоров’я

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google