• Володимир ФІЛАТОВ
• access_time
• more_horiz

  • close
• share 15 chat_bubble 4 visibility 1694

Трьохбанний храм святого Миколая відноситься до Московського патріархату. Він стоїть на пагорбі біля Південного Бугу неподалік староміського мосту і з його подвір’я як на долоні видно інший берег річки. Настоятелем храму два останніх роки служить отець Роман. 
- Місце, на якому стоїть храм, називається Замкова гора, звідси починалась духовна історія Вінниці, - розповідає отець Роман. – Храм побудований у 1746 році, але вже до того часу тут стояли два кам’яні храми. Спершу була кам’яна фортеця з храмом в середині. Після цього звели ще один кам’яний храм, але чи то він завалився, чи був маленький і на його місці побудували велику дерев’яну церкву.
За словами священика, на другу половину ХVІІІ століття це була досить велика церква, яка вміщала більше ніж 300 прихожан. Її побудували з трьох частин: притвор, сам храм і вівтар. 
- Храм будували з дуба, без жодного цвяха. Це був просто зруб,- каже священик. – Так він простояв, напевне, перше століття свого існування. Не збереглось точних даних коли його покрили дошками. Ми знайшли договори, датовані 1867 роком між общиною і людиною, яка керувала ремонтними роботами. Тоді, під час капітального ремонту, у храмі повністю змінили іконостас. На той час за 3 рублі можна було купити корову. Іконостас обійшовся громаді у 2100 рублів сріблом. Це дуже великі гроші. Ікони покривались сусальним сріблом та золотом.
За словами священика, під час заміни іконостаса в церкві залишили лице одну стару ікону - святителя Миколая. Люди вважали її чудотворною. 
- До революції подільські богомази нанесли на ікону ризи (накладна прикраса), але дуже неякісно, - каже священик. - Коли іконостас розграбовували, ця риза врятувала ікону. Вона почала слоїтись і грабіжники напевно подумали, що ікона не цінна. Зараз ікона Святителя Миколая основна святиня нашого храму. Є також ікона преподобного Серафима Саровського. Як нам розповіли, це вже київська іконописна школа. Як вона потрапила до храму достеменно невідомо. На жаль, старий іконостас не вцілів. У 70-х роках, коли храм був закритий, за архівною документацією іконостас згорів. За неперевіреними даними його просто розграбували.
За словами настоятеля, з 80-х років до 1992 року у храмі була філія краєзнавчого музею. Фактично храм використовували, як складське приміщення. Хрести з куполів зняли. Зараз все відновлено і територія храму доглянута. На клумбах ростуть квіти, на доріжках постелений асфальт. Справа від входу на помості стоїть дзвін. 
- Вішати в дзвіницю його не стали бо він розколений, - каже священик. – Залишився в нас як пам’ятка з тих часів. Біля нього люблять фотографуватись туристи. 
Храмова дзвіниця теж дерев’яна. Вона стоїть неподалік церкви. Заходячи всередину здається, що потрапляєш в стародавній музей. На першому поверсі ремонт, але до дзвонів можна вилізти. До них веде вузенька драбина. Під стелею висить сім дзвонів різного розміру. Поряд дві пари навушників. 
- До звуку потрібно звикнути. Коли дзвонимо у дзвін, то нас чути по всій окрузі і навіть на іншому березі річки, - каже отець Роман. - Кажуть, що якщо стукнути у дзвін, то Бог обов’язково тебе почує. 
Священик б’є у найбільший дзвін і від різкого звуку закладає у вусі. Відчуття ніби від звуку резонують зуби. 
Священик розповідає, що про храм ходить багато легенд. Одні правдиві, інші ні. 
- В нашій православній газеті є цікава стаття. У 1942 році тут був Гітлер. Коли німці окупували Вінниччину, за їх ідеологією почались відкриватись храми. Німці відкрили храм, який стояв закритий. Буквально в минулому році помер син священика Іоанна Кишковського, який тут служив в цей час. Він був очевидцем цих подій. Розповідав, що одного дня сюди приїхало багато німецьких військових автомобілів і прийшов сам Гітлер. В храм Гітлер зайшов, але настоятель не пустив його у вівтар. Сказав, що заходити туди можуть лише священнослужителі. На той момент священик не знав, що говорив з Гітлером. Про це йому розповіли потім. 
За словами отця Романа, в минулому році у храмі змінили обшивку, вікна та опорні балки. Для цього запрошували майстрів по дереву з Івано-Франківська. Місцеві називали дуже вже зависокі ціни. 
- Якщо не вдивлятись, то здається, що храм оббитий пластиком, - каже настоятель. – Інколи люди не розібравшись дорікають, мовляв навіщо ми зіпсували зовнішній вигляд. Але тут немає жодної пластикової деталі. І вікна, і обшивка дерев’яні. Просто вони зроблені дуже якісно.