Батько поїхав за сином на фронт, але не вберіг його від кулі

У той день бойовики вкотре проігнорували  домовленості про припинення вогню. Обстріл блок-поста   біля села  Виноградне, що неподалік від Маріуполя,  розпочали серед білого дня.  В цей час, крім військових,  там знаходилися цивільні люди.  Сергій Дерен  перевіряв транспорт, що під’їхав на в’їзд до міста.  Про те, як хлопець загинув, розповів командир  патрульної роти Ігор Павличко. Він разом із побратимами приїхав у Русаву провести  бійця в останню путь.

-Я був поруч із Сергієм у ту страшну хвилину, - каже командир. – Осколок після мінометного обстрілу міг влучити у будь-кого з нас. Він вдарив у голову Сергієві. Хлопець  мав  захисний  шолом. Але удар прийшовся під шолом. Врятувати його не було можливості.

Командир роти назвав  нашого земляка кращим мінометником. Каже, що хлопець мав веселу вдачу. Від нього ніколи не чули скарг чи  нарікань. Його любили ще й тому, що був одним з наймолодших.  Саме тому так багато побратимів  приїхали  попрощатися з нашим Сергійком.

Однокласниця Сергія Катя Юхименко знає, чому хлопець не скаржився на складні умови служби. Дівчина каже, що Сергій ще в школі  не приховував, що хоче  стати професійним військовим. Готувався до цього. Займався спортом, тренувався.

- Навіть уявити не можу, що Сергія вже нема серед нас, - розповідає дівчина. – Бачу його таким, яким запам’ятала зі школи – на сцені у команді  КВН, в якій постійно брав участь, у різноманітних  конкурсах.  Серце стискається від однієї згадки  про війну. Гинуть такі молоді хлопці…

Сергій з багатодітної родини. Їх у батьків було четверо.  Батько помер рано, хлопець ще був малим. Мати, Людмила  Євстафіївна, виховувала його разом з вітчимом  Михайлом  Івановичем.  Сергій після служби в армії залишився контрактником. Служив  у підрозділі Нацгвардії, що дислокується у Вінницькій області.

Односельці розповідають, що мати Сергія  не могла дивитися новини про події  на Донбасі без крапель від хвороб серця. Страшенно переживала за сина.

- Ви навіть не уявляєте, як Сергій любив і шанував свою матусю, - каже однокласник і друг  Олег Рєзнік. – Багатьом з нас треба повчитися у нього. Він після дев’ятого класу пішов в училище, щоб  скоріше  отримати спеціальність, навчався на комп’ютерника,  і скоріше стати до роботи. Поспішав заробляти гроші, щоб  допомагати мамі. Він навіть з фронту пересилав  гроші. Його мати казала, що за них зібрала  у школу молодшу сестру, вона шестикласниця.

Михайло Іванович, вітчим Сергія, не міг спокійно спостерігати за переживанням дружини. Одного дня зібрався і поїхав у військкомат. Розповів про все. Сказав, що не може залишатися дома у той час, коли такі молоді хлопці зі зброєю у руках захищають країну. Попросився добровольцем. Його призвали у той само підрозділ, де служив Сергій.  Захистити хлопця,  який став для нього сином, не зумів. На війні свої закони. Ніхто не знає, на кого чатує куля, чи осколок міни або снаряду.

Прощалися  з відважним захисником держави у центрі села біля Будинку культури. Малі й старі зібралися на площі.  Викликала сльози на очах проникливо- журлива мелодія добре відомої пісні «Пливе кача…», що спершу стала реквієм за загиблими на Майдані, а тепер під її слова і звуки прощаються з тими, хто протистоїть бойовикам на Сході держави.

Чиновники, учителі, небайдужі люди дякували матері за відважного сина. Мати, схоже, не чула їх у ті хвилини. Вона не зводила очей  від змарнілого рідного синочка. Його не в змозі були зігріти  навіть щедрі промені осіннього сонця. На руках несли труну до сільського кладовища. Поховали відважного бійця з усіма військовими почестями під залпи військового салюту.

Висловлюємо щирі співчуття рідним і близьким загиблого бійця Нацгвардії Сергія Дерена. Це вже третій ямпільчанин, який віддав життя за незалежність рідної України.