Перший стрибок – страшний. Другий – ще страшніший

Командир підрозділу парашутно-десантної підготовки Вінницького авіаційно-спортивного клубу Петро Герасімов колись хотів стати льотчиком. Але не судилося. Зате тепер у небо він піднімається мало не щодня.
Коли ви почали стрибати з парашутом?
- Ще до армії, у п’ятнадцять років. З друзями у газеті вичитали оголошення, що набирають спортсменів-планеристів, які проходять підготовку у клубі, а потім у льотне училище їх беруть без іспитів. А ми ж тоді всі хотіли бути льотчиками. Коли прийшли в авіаційно-спортивний клуб, групи планеристів були вже набрані і нам запропонували стати парашутистами. Нас тоді було вісім людей, але лише я один дійшов підготовку до кінця і стрибнув. Сподобалося мені це, до армії виконав 115 стрибків.
Пам’ятаєте свій перший стрибок? Страшно було?
- Дуже страшно. Мені тоді здавалося, що я готовий, але коли відкрили двері - усе бажання стрибати зникло. Та у літаку було п’ятеро дівчат-спортсменок і я не міг показати, що боюсь. Все-таки зробив вирішальний крок. Купол відкрився, і мені здавалося, що завис. Дивлюся, літак полетів, посмикався, думаю, за що тут можна зачепитися? А вже ближче до землі здається, що дуже швидко падаєш. Але перше моє приземлення було вдалим. Як зі столу стрибнув. Сподобалося. Та другий стрибок - ще страшніший. Це треба просто пережити.
Хоча, треба сказати, перші стрибки виконують з десантними учбово-тренувальними парашутами, вони дуже надійні.
Що потрібно для того, щоб стрибнути з парашутом?
- З чотирнадцяти до шістнадцяти років діти можуть стрибати тільки з дозволу, а бажано і в присутності батьків. З шістнадцяти років можна самостійно стрибати. Усі обов’язково мають пройти медогляд, який проводить наш лікар. Не можна стрибати людям після операцій, з хворобами хребта, з поганим зором. Є обмеження і по вазі: мінімум 45,5 кг, максимум 90 кг. А обмежень у віці немає – аби зі здоров’ям не було проблем. У нас був чоловік, який все життя мріяв стрибнути з парашутом, а зробив це тільки, коли пішов на пенсію, у 62 роки.
Усі, хто проходить інструктаж, стрибають?
- У нас є свої методи:) На інструктажі моя колега Тетяна Іванівна каже, що якщо хтось боїться стрибати, кажіть, ніхто вас заставляти не буде. У літаку я їх питаю: «Тетяна Іванівна казала, що можете не стрибати? То вона пошуткувала!» А якщо серйозно, то інструкторам доводиться бути психологом, а іноді і допомогти треба. Буває так вчепляться, що хоч болгаркою їх відрізай від літака. Два роки тому жінку років п’ятдесяти довелось підштовхнути. На землі питаю: «Ну як?» А вона каже: «Петро Федоровичу, ви для мене тепер хрещений батько, я б сама не стрибнула, а потім би жалкувала»
Ви зараз стрибаєте, бо хочеться, чи просто так потрібно?
- Для інструкторів обов’язково виконати в рік 40 стрибків. Але зізнаюся, коли спорт переходить у роботу, то вже не так цікаво, але в небо тягне страшенно. Влітку у нас понеділок та вівторок - вихідні дні і думки весь час повертаються в небо. Це величезне задоволення, воно затягує, як наркотик.
Часто бувають травми?
- Бувають, але не часто. І завжди тому, що не дотримуються вказівок інструктора, забувають, чому їх вчили. На моїй пам’яті не було, щоб хтось серйозно покалічився. Парашутний спорт насправді не найнебезпечніший. Він десь на одинадцятому місці зі всіх екстремальних. На велосипеді набагато небезпечніше їздити.
У нас добра база, підтримуємо її своїми силами. Парашути возимо раз на три роки на іспити у Феодосію в науково-дослідний інститут аеро-потужних систем. Крім того, ми щодня їх перевіряємо. У кожного парашута, як і в людини є паспорт, де записується, хто його складав, хто перевіряв, хто з ним стрибнув. Також проводяться техогляди кожні три місяці.
- Багато таких клубів в Україні?
Наш авіаційно-спортивний клуб товариства сприяння оборони України - учбова організація. Колись в Україні у кожному обласному центрі був такий клуб, залишилося всього п’ять на всю Україну.
Дуже прикро, що держава не допомагає нам зовсім. Виживайте, як хочете. І виживаємо. В основному за рахунок членських внесків спортсменів. Зараз у нас проблеми з літаком. Розібрали двигун, треба поршнєву групу міняти, це коштує дев’ять тисяч доларів. Ми навіть не уявляємо, де візьмемо ці гроші, але впевнений: знайдемо, заліземо у борги, але сезон розпочнеться вчасно – у квітні.

Досьє:
Петро Федорович Герасимов
Командир підрозділу парашутно-десантної підготовки Вінницького авіаційно-спортивного клубу товариства сприяння обороні
Дата народження: 16 липня 1969 року
Улюблені фільми: «В зоні особливої уваги», комедії Ельдара Рязанова,
Улюблена музика: Володимир Висоцький, група «Любе»
Хобі: Мисливство, рибалка
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.