«Казали, відходь, а він попросив гранати, патрони й залишився». Хвилюючі історії «рейнджерів» на Курщині
- У Силах спецоперацій (ССО) є два полки «рейнджерів».
- Хто ці воїни і які завдання виконують, журналіст «20 хвилин» дізнався під час розмови з одним з них.
Мій співрозмовник має 30 календарних років вислуги. Торік у свої 55 він здолав марафон. Нині й двох метрів не пробіжить. Уже рік лікується після тяжкого поранення, перші шість місяців не міг піднятися з ліжка.
На війні він з 2014-го, але у війську ще з середини 90-х. У складі миротворців виконував завдання у Югославії, в африканській країні Сьєрра-Леоне.
Військовий погодився на розмову з журналістом «20 хвилин» за умови, що не будемо називати його прізвище і не станемо вказувати конкретно підрозділ. «Це не моя примха, служба у нас така», — говорить Микола, ім'я чоловіка змінено.
«Рейнджер» вразив силою духу і бажанням повернутися до своїх. Каже, зробить це навіть після того, як отримає групу інвалідності. Для цього є дві причини. Далі пояснює, що саме спонукає його повернутися до побратимів.
10 годин побратими несли на ношах по кацапській території
На початку повномасштабного вторгнення він служив у 8 полку, війна застала у Старобільську на Луганщині, де виконували завдання в АТО. З часом його перевели у новостворений полк «Рейнджер». Історія була непроста. Зізнається, що згадувати її неприємно. Зате у новому підрозділі знайшов своїх.
Побратими врятували йому життя. Під час Курської операції дістав тяжке поранення. Не сподівався, що залишиться живим. Було дуже небезпечно. Реально всі відчували страх. Кацапська територія. Дрони над головою. Будь-якої миті міг загинути хтось один або всі разом. Попри це, побратими не залишили його.
— Четверо несли на ношах, — розповідає військовий. — А в мене вага 88 кілограмів. Десять годин йшли. У лісі переховувалися під кущами від ворожих дронів. Ризикували собою. Після того, як дійшли до «точки», на краю лісу сховалися у бліндажі. Ротний прислав броньоване авто — американський бронетранспортер М113. Коли машина перевозила нас шістьох, по ній два рази влупив дрон. Але БТР витримав удар. А ось мене контузило після того. «Броня» це був єдиний варіант порятунку, інакше ми б звідти не вибралися. Хоча й це не гарантувало на 100 відсотків нашого порятунку, бо територія прострілювалася. Однак командир наполіг, щоб техніка йшла за нами. Він дуже дбає про підлеглих. Його називають людиною з великої літери. Геройська людина.
На БТР їх вивезли у безпечне місце, а вже звідти поранених доправили в лікарню. Перші шість місяців Микола не міг підніатися з ліжка. Попри все, лікарі таки поставили його на ноги. Хоча ходити важко, робить це повільно, спирається на палиці.
Незважаючи на це, найбільше його бажання — повернутися до своїх.
— Я вже домовився з ротним, — зізнається спецназівець. — Мене візьмуть навіть з групою інвалідності. Робота й для такого знайдеться. Попередньо говорили, що буду працювати по інженерній підготовці, це робота, що має стосунок до дронів. Не можу покинути хлопців. Вони мені врятували життя, не залишили у вкрай важкій ситуації. Буду допомагати їм бити кацапів. Звісно, можна було б залишитися вдома. У полку «рейнджерів» я себе знайшов, тут мене поважають, до мене дослухаються. Сидіти вдома і чекати, поки прийдуть кацапи, я так не зможу зробити. Якщо, не дай Бог, росія візьме гору, то вони ж не зупиняться на цих чотирьох областях, про які говорять нині. Вони хочуть всю Україну. Ось це їх мета. Тому я не хочу чекати вдома, щоб вони прийшли до мене. Хочу їх знищувати там. Якщо не особисто своїми руками, то допомагати хлопцям, аби вони могли це робити.
«Рейнджер» називає цифру: понад 500 військових у Силах оборони воюють на протезі.
Є в нього ще одне бажання — побувати на могилах тих побратимів, з якими найближче підтримував контакти. Згадує, як у нього на руках померли двоє побратимів. Має помститися за них і віддати шану на місцях їх поховання. Першим місцем, куди хотів би поїхати, до земляків гарного товариша на ім`я Віталик.
«Вони лізуть на нашу землю, а ми відступаємо»
— У мене був товариш Віталик, — продовжує військовий. — Атлетичної статури хлопець. Під два метри зростом, широкоплечий. Він штангою займався. За характером спокійний. Дуже толковий, розсудливий у діях. Його вчинок вразив усіх нас.
Під час одного з боїв з кацапами на кордоні Сумської області вони штурмом лізли до нас. Надійшла команда зверху: «відкат». А Віталик відмовився відступати. Його зачепило за живе, що кацапи лізуть на нашу землю, а ми відступаємо. Ми говорили йому, щоб відходив з усіма, але він прийняв своє рішення. При цьому попросив, залишити йому гранати й патрони. Залишили. Але наскільки було важко дивитися, як він залишається один на позиції!
Як зараз бачу свого твариша у ті хвилини. Він загинув. Іншого варіанту у нього не залишалося. То був його вибір. Не раз після того задумувався, і хлопці про це говорили, якби він відступив, то пізніше міг би більше користі принести у боях з окупантами. Сталося те, що сталося. Ті його слова дотепер звучать у голові: «Вони лізуть на нашу землю, а ми відступаємо». Ще він говорив: «Не буду я плазувати перед цими покидьками».
Запитую, чи вдалося забрати тіло «рейнджера» Віталика.
— Тіло обміняли приблизно через рік після того бою, — говорить Микола. — Ось хто по-справжньому заслуговує на звання Героя України!
Втік з-під конвою
Ще одна курська історія «рейнджерів», ніби «списана» з фільму. Групу наших військових кацапи взяли в полон на території Курщини. З-поміж них був чоловік старшого віку, мав понад 50 років.
— У мене бажання розшукати цю людину, потиснути йому руку і ближче познайомитися, — говорить Микола. — Такі люди мотивують своїми сміливими вчинками. Про те, як він втік з полону, чув від побратимів.
Після того, як хлопців полонили, їх вели пішки до місця призначення. Було це приблизно 10 кілометрів вглиб Курщини від нашого кордону. І ось цей чоловік каже одному з наших, який йшов поруч з ним, давай спробуємо втекти. Удвох не так страшно. Зліва і справа щось там росло на полі, де можна сховатися. Сусід відмовився. Боявся, що пристрелять навздогін. Хоча конвоїрів було не багато.
Наш військовий вирішив тікати самотужки. Вловив момент, коли поруч не було конвоїра, і шмигнув у зарослі. Він не знав, куди бігти. Не розумів, де конкретно наші позиції. Лише приблизно орієнтувався. Йому поталанило. Вибрався до наших і таким чином врятувався.
Для мене він геройська людина. Хочу з нею познайомитися. Це ж не молодий хлопець, який наважився на такий вчинок, а людина старшого віку. У свої роки зумів вислизнути з рук кацапів. Знаю, з якого він загону. Розшукаю адресу. Сподіваюся, зустрінемось.
Але найбільш геройська людина для мене -- мій командир роти. Я з багатьма служив. Всі вони були різні. Той, хто нині командує нашою ротою, відрізняється особливою турботою про людей. Він багатьом врятував життя. Особливо, коли воювали у Курській області. Там діяли таким чином: заїжджали на тиждень, вибивали кацапів і тоді на певній «точці» нас забирала броня. Прорватися на будь-якій іншій машині там неможливо. Бувало, хлопці з суміжних підрозділів цікавилися, коли і де нас забиратимуть. Приводили поранених, приносили тіла мертвих. Бо знали, що за нами точно заїде броня. Наш командир говорив, що маємо забирати всіх — і своїх, і чужих. Не пригадую випадку, щоб у визначений день за нами не прийшла «броня». З таким толковим командиром хочеться служити і воювати.
Війна змінюється на очах
Запитую «рейнджера», як він може порівняти бойові дії під час миротворчих операцій з нашою війною.
— Це небо і земля, — каже він. — Навіть нашу війну не можна порівняти з тим, що було на початку вторгнення з нинішньою ситуацією. Спершу арта сильно працювала. Потім стали домінувати дрони. Ніхто ж не міг передбачити, що настане війна дронів. Якщо, наприклад, раніше розвідник йшов вночі і його не було видно, то зараз ніч, чи день, уже не має значення: ворог і ми все бачимо, незалежно від того, яка пора доби настала. Тепер над нами літають дрони з тепловізорами і оператору все видно, як на долоні.
Пробіг марафон у 55!
Якось мій співрозмовник дізнався з Інтернету про такий факт: з`ясовується, що, один відсоток людей на планеті пробігає марафон. Йому також захотілося бути серед них. Але ж за плечима на той час було вже дві «п`ятірки». Прочитав, що з роками м`язи втрачають свою властивість і ти вже нічого з цим не зробиш, плюс з`являється моральний бар`єр, наприклад, боязнь того, чи не підведе серце на дистанції.
Втім, він і раніше тренувався. Біг для нього не був чимось незвичним. Але дистанцію марафону ніколи не долав. Раптом з`явилося таке бажання.
Земляки пана Миколи розповідали журналісту, як він інколи добирався додому. Виходив з поїзда на одну станцію раніше від своєї, аби далі йти пішки. Так долав відстань майже 30 кілометрів. Робив це задля тренування.
Ще одним стимулом стало негласне змагання з побратимом, який служить на посаді головного сержанта. Той сказав, що пробіжить 50 кілометрів! Це стало певним заохоченням до змагання. Марафонські пристрасті розгорілися позаминулого літа, тобто у 2024-му. Спеціального змагання ніхто не організовував. Під час ротації хлопці визначили відстань і долали її. Якщо в один день не вдавалося, робили це повторно. Микола свою дистанцію здолав. Згадує про відчуття на дистанції. Коли позаду залишилося 30 кілометрів, настав психологічний бар`єр. Однак здолав його. Чи пробіг 50 км головний сержант? На той час ні. Можливо, це сталося пізніше. Інформації про таке мій співрозмовник не має.
Полки «Рейнджер» створені за стандартами НАТО
У Силах спецоперацій діє два полки «Рейнджер» — 4-й і 6-й. Їх створили за стандартами НАТО. Відповідно забезпечують підрозділи технікою й озброєнням західного зразка. Основна частина особового складу це ті, хто раніше служив у ССО і брав участь у бойових діях з 2014 року.
Військові «рейнджери» виконують такі завдання: проводять спецоперації у тилу ворога на будь-якій глибині; здійснюють розвідку, диверсії та зривають операції противника. А ще — підтримують дружні сили важкою технікою та артилерією. Ідея створення підрозділу «Рейнджерів» у нашому війську виникла з почтаком повномасштабного вторгнення росіян.
Читайте також:
«В Антарктиді встановив покажчик з написом Vinnitsa»: на війні втратили лікаря-полярника
Подякуй журналісту гривнею
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
