«В Антарктиді я встановив покажчик з написом Vinnitsa»: на війні втратили лікаря-полярника
- У Хмільнику провели в останню путь капітана медслужби військової частини А 7010, учасника трьох полярних експедицій Валерія Семенюка.
- За що мають памятати його вінничани?
- Журналіст «20 хвилин» згадує про свою зустріч з лікарем після його повернення з Антарктиди.
«Бойові пінгвіни» — так називають полярників, які нині на війні. Вислів народився у колективі Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ). Він влучний за своєю свою аналогією: в Антарктиді, поруч з українською полярною станцією «Академік Вернадський», багато пінгвінів.
Болюча втрата у родині «бойових пінгвінів»
На сторінці НАНЦ у Фейсбуці написали: «З превеликим сумом дізналися про втрату в родині «бойових пінгвінів»-полярників, які стали на захист України, — читаємо у дописі. — 7 червня 2026 року перестало битися серце Семенюка Валерія Павловича — зимівника трьох полярних експедицій, капітана медичної служби, ординатора відділення медичної реабілітаії та відновлювального лікування в/ч А7010. Валерію Семенюку було 59 років. До лав ЗСУ він став у травні 2022-го. До того тричі вирушав на станцію «Академік Вернадський», де працював лікарем.
До війни майже 30 років (з 1994 по 2022) працював лікарем у Хмільницькій районній лікарні
Він помер під час добового чергування 7 червня нинішнього року. До останньої миті залишався на службі.
Поховали Валерія Семенюка 9 червня 2026 року на Митницькому кладовищі у Хмільнику.
Хотів написати «Хмільник», але…
Уперше Валерій Семенюк побував на станції «Академік Вернадський» в 11-й полярній експедиції. Її учасники провели на крижаному континенті більше часу, ніж планували, 14 місяців замість 12-ти. З Києва вирушили 21 січня 2006 року, а повернулися 19 березня 2007-го.
Про роботу на станції і про свої враження від перебування у володіннях «королеви холоду», Валерій з цікавістю розповідав після повернення додому. Пригадую, зустріч з ним виявилася тривалою: йому було цікаво ділиися побаченим, а я з інтересом слухав про місцевість на краю Землі.
Дотепер пригадую, як він говорив про встановлення покажчика з написом «Вінниця» на англійській мові.
Щоправда, спершу хотів залишити у такий спосіб згадку про свій рідний Хмільник. Але на станції в той час працював механіком оратівчанин Дмитро Марченко, раніше у складі зимнівників був Анатолій Главацький родом з Могилів-Подільского району. Земляки могли ображатися, коли б на вказівнику значилося тільки його місто. Тому написали «Вінниця» на англійській.
—Я сам встановлював табличку, — говорив Валерій Семенюк. — З острова Галіндез, на якому знаходиться станція, до Вінниці майже 15 тисяч кілометрів. Якщо точніше, 14 878. Відстань визначають фахівці. У них таке досконгале обладнання, що дає можливість зробити це з точністю до десятка метрів...
Вінничани мають памятати, хто зафіксував назву нашого міста на крижаному материку на самому краю Землі. Це — Валерій Семенюк.
Принцесу Анну частували тортом
—Галіндез ще називають островом вітрів, — продовжував розповідь пан Валерій. — Вони там свистять зі швидкістю до 50 метрів за секунду. Найнижча температура за час нашої зимівки становила мінус 35 градусів за Цельсієм. Це у серпні — вересні, тоді й снігу найбільше. А найвища — плюс сім градусів у грудні — січні. Починаючи з листопада і аж до нового року, стоять білі ночі. Острів зовсім невелика частинка суші
Жодного дерева на острові не побачиш. Місцевість кам’яниста. У теплі місяці росте мох і навіть трава, що має назву дишанція, чимось схожа на конюшину. Як казав наш біолог, це вже не Антарктида, а тундра. Тундра наступає. Яскравий приклад тенденції загального потепління.
З березня по листопад на станції не бракує туристів. «Академік Вернадський» остання точка їх мандрів. Бували дні, коли до українців навідувалися по дві групи гостей. Таке враження, що весь світ мандрує Антарктидою, це вислів Валерія. Тільки наші сидять вдома, бо грошей катма. Деякі чилійські турфірми спеціалізуються суто на організації подорожей до льодовикового регіону.
Кожна зустріч з туристами у такій місцевості хвилююча. Але щоб побачитися там з англійською принцесою!.. Таке трапилося один-єдиний раз, коли принцеса відвідала нашу станцію. Це була донька англійської королеви Єлизавети II — принцеса Анна. Вона прибула на станцію разом з чоловіком віце-адміралом Тімоті-Лоренсом. Сталося це якраз під час 11-ї експедиції. Приймати поважну гостю поталанило Валерію Семенюку з іншими зимівниками.
— Представниця королівської родини вразили простотою у спілкуванні, — пригадую слова пана Валерія. — Ми ж здивували гостей порядком і чистотою на станції. Нагадаю, що нам передали її британці. У них станція мала назву «Фарадей». Було це у 1996 році. Тому до до гостей з Британії особливе ставлення. Принцесу і її чоловіка пригостили фірмовим тортом зимівників.
Валероій на собі відчув, що під час таких неформальних зустрічей іноземці найкраще пізнають українців. Їх захоплювало вміння декого з наших, скажімо, виконувати українські пісні під гітару. Туристи облизували пальчики від наших страв.
«Ліки» від хандри призначав індивідуально
Під час 11-ї експедиції на станції зимували 13 фахівців. Наймолодшому учаснику — 21 рік, найстаршому — 53. Всі чоловіки.
—Провести рік у складних кліматичних умовах та ще й в обмеженому просторі непросто, — говорив Валерій. — Перші три-чотири місяці один одному допомагали у всьому. Навіть просити про це не доводилося. А далі на декого нападала хандра. Такий стан спричиняли кліматичні умови. Там дуже бідна гама кольорів — сірий і білий. Найбільше позитивних емоцій ми сприймаємо саме очима, уточнює лікар. У червні вже й ці два кольори мало бачиш. Бо дні такі короткі, що сонце сходить аж об 11-й, а через п’ять годин уже ховається за горизонтом. Сильні вітри, до речі, теж є депресантом, вони виробляють інфразвук. Його низькі частоти негативно впливають на психологічний стан людини.
—Найважчими видалися останні два місяці, — згадував Валерій. — Я вже й дні лічив і відмічав їх на календарі, як солдати в армії перед дембелем.
Він казав, що «ліки» від хандри приписував кожному індивідуально. У залежності від захоплення. Радив присвячувати саме йому весь вільний час. Сам він полюбив в Антарктиді гірські лижі. Піднімався аж на маківку льодовика, а це приблизно 200 метрів висоти, і радів спуску. Декілька таких підйомів-спусків — і вільного часу ставало замало. Разом з ним лижами захопилися ще декілька чоловіків. Сауна, більярд, відеофільми — все це теж було своєрідними «ліками». Телевізійний сигнал на острів не доходить. Навіть радіохвилі линуть з такими перешкодами, що не вдається нічого зрозуміти, про що йдеться в радіопередачі. Єдиний зв’язок — електронна пошта. І то листи відправлялися не безпосередньо адресату, а в київський Антарктичний центр. Вже звідти повідомлення членів експедиції переадресовували вказаним абонентам.
Чому затрималися ще на два місяці?
Затримку в часі спричинили об’єктивні причини, пояснював співрозмовник. —У той час на станції встановлювали новий паливний бак, — говорив Семенюк. — Робота складна. Найменший пролив дизпалива, яке слугує джерелом енергії, може обернутися великою неприємністю. Якби раптом таке сталося, нас би виставили перед світовою громадськістю як забруднювачів екології на найчистішому у світі континенті.
За його словами, все сміття з Антарктиди експедиція забирає із собою. Його переробляють з допомогою спеціальної машини. Складують у мішки. На зворотному шляху в Чилі здають заготовлювачам. Додому везти трохи задалеко, казав з усмішкою Валерій.
З 11-ї експедиції українські зимівники повернулися додому 19 березня 2007 року. Антарктида полонила нашого земляка. Після того він ще раз подав документи і пройшов випробування. Його зарахували до складу 14-ї експедиції, що тривала у 2009-2010 роках. Валерію Семенюку вдалося повернутися на крижаний полюс і третій раз. Він гарно зарекомендував себе, тому пройшов випробування у 18-у експедицію, що тривала у 2013-2014 роках.
Дзвінок з фронту
Про те, що лікар Валерій Семенюк на війні, автор публікації дізнався з його окремих повідомлень у Фейсбуці. Влітку 2025-го Семенюк зателефонував з фронту. Просив написати про те, як керівництво лікарні поставилося до нього після мобілізації.
Конкретінше про цю ситуацію можна прочитати у публікації «Де ваші речі подіти?»: як мобілізованого лікаря-полярника «викинули» з кабінету.
Тоді, під час розмови з Семенюком, дізнався ще про один незвичайний факт з його біографії. Його дідусь Іван і бабуся Надія під час Другої світової врятували у Хмільнику від гітлерівців 12 євреїв. Один з врятованих Ісак Вайнер після війни став лікарем. Працював у Хмільнику у санаторії залізничників. Це він порушив клопотання про відзначення діда й бабусі пана Валерія. Їх удостоїли почесного звання держави Ізраїль «Правденик народів світу». Сталося це тна початку 90-х років минулого століття. Свою бібліотеку медичних книг Вайнер передав родині Семенюків. Деякі з них зберігалися у кабінеті лікаря Валерія Семенюка. Ось що найбільш прикро було лікарю на війні у цій історії.
Висловлюємо щирі співчуття рідним, доузям військового медика, полярника Валерія Семенюка. Світла пам`ять світлій людині.
Читайте також:
«Хотів віддати сину свою ногу»: хвилююча розмова з батьком спецназівця «Вікінга»
Подякуй журналісту гривнею
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
