Тридцять "живих" "Колобків" замовили учасники фестивалю "Крок до мрії" під час презентації Олександром Музикою

У суботу пан Олександр презентував свою диво-книгу для дітей, які беруть участь у проекті «Крок до мрії». Подія відбувалася у Будинку офіцерів. Малюки були у захваті! Тридцять дітей, ознайомившись з книгою, виявили бажання придбати її. Батьки одразу сплатили частину коштів. Видання ще не надруковано. Потрібно 150 тис.грн., а зібрали 50 тисяч грн. Значні затрати йдуть на спеціальний картон, фарби, адже книга для дітей. Друкуватимуть у Харкові.

Власні заощадження автор проекту використав на написання програми. Це значно більша сума, ніж на друк паперової версії. Зараз збирає кошти через платформу краундфанзингу «Спільнокошт». Олександр запевнив:  кожен, хто зробить внесок, отримає книгу зі знижкою. За попередніми розрахунками, коштуватиме менше 300 грн.

Жодного негативного відгуку не доводилося чути про «Tale AR – книга з магією доповненої реальності» – таку назву має проект. Часу до завершення збирання грошей на платформі «Спільнокошт» залишилося обмаль. Просить підтримати задум, рекомендувати його друзям. Стверджує, що міг би не афішувати  проект. «Хочеться, аби перша книга стала справді народною», - говорить Олександр.

Що ж за видання таке, що його схвалюють і діти, і дорослі?

«Ожив» не тільки колобок

-Коли я читав казку  «Колобок»  синові Антону, йому тоді не було ще й чотирьох років, він запитав мене, чому у книжці написано, що колобок котиться, а на малюнку він стоїть на місці, - розповів журналісту RIA Олександр Музика. – Нині діти більше реагують на «живі» зображення. Так виник задум створити «живу» книгу.

Сини Олександра й Мирослави (у центрі) Антон і Артем у захваті від того, що вдалося зробити татові

Олександр і його команда, яка працює над проектом, «оживили» відому казку «Колобок». Щоб було зрозуміло, як користуватися такою книгою, на титульній сторінці обкладинки розмістили інструкцію. По-перше, сторінки з яскравими малюнками можна гортати, як звичайну паперову книгу. При цьому читати текст на трьох мовах – українською, англійською і російською. Читання можна здійснювати по-складах. Для цього кожен склад розділено знаками тире.

По-друге, малюнки і текст можна привести в дію. Для цього потрібен гаджет. На нього завантажити додаток, безкоштовний. Електронний пристрій навести на відкриту сторінку книги і зображені малюнки оживуть. Рухливим можна зробити окремого героя чи предмет, зображені на малюнку. Варто тільки доторкнутися до них на екрані мобільного пристрою. У такому випадку колобок покотиться, а дід з бабою «охатимуть» від того, що він втік від них. Треба було бачити, з якою радістю зустріли «живого»  колобка  сини Олександра – згаданий Антон і молодший Артем!

Крім «айтішників», над книгою працювали художники, дизайнери, друкарі. Декілька примірників книги надрукували у видавництві «Консоль». Голоси героїв озвучили диктори.

Голос з Донецька

Натиснувши на значок із зображенням прапорця, казка починає говорити. Значки  у формі прапорів країни, якою  мовою хочеться слухати. Дружина Олександра Мирослава, а також їхні діти, були першими консультантами того, чим займається батько.

-Підказували, кого із звірів варто зробити веселим, а хто має бути сердитим, - каже Олександр. -  Нові елементи можна й надалі додавати. Однак кожен з них коштує недешево – приблизно 500 доларів.

Стверджує, що написання програми обійшлося не у мільйон, але це також не десять тисяч доларів, а більше. На роботу з ІТ-технологами витратив майже всі свої заощадження.

Батькові хотілося, щоб частину тексту озвучив старший син. Антон з неабиякою радістю сприйняв таку пропозицію. На жаль, йому це не вдалося. У дитини випали передні зубки. Диктором стати не вийшло. Довелося батькові шукати іншого читця. Втім, з часом сподіваються оновити звукову доріжку. Олександр пообіцяв це синові. Антон уже старається чітко вимовляти слова. Бо ж  на нього чекає відповідальна справа.

-Працював з фрілансерами, - говорить пан Олександр. – Кожен, хто долучався до створення книги, отримає її у подарунок. Українською мовою озвучувала текст дівчинка. Гарно все прочитала. Казала, що може зробити так само на російській мові. Однак російською текст записали раніше.

Коли Олександр попросив маму дівчинки залишити адресу, аби знати, куди надіслати книгу, жінка відповіла: «На жаль, ми її не зможемо отримати» - «Чому? У вас нема «Нової пошти?», - запитав Олександр. – «Ми проживаємо у Донецьку», - почув у відповідь.

У пошуках словника з грузинської на українську

Олександр Музика надзвичайно активна людина. Хіба не можна було одночасно працювати у банку і  реалізувати нинішній проект? «Можна! – каже співрозмовник. – Однак це було б нечесно по відношенню до людей, які були поруч. Частину часу приділяв би іншій справі. До того ж, хотілося зробити щось своє, а тут така підказка від сина!»

За що утримує сім’ю? Каже, влаштувався консультантом в одній з фірм. Має вільний графік роботи. Продовжує брати участь в іграх серії на зразок «Що?Де?Коли?». Вона називається БатлУМ. Виступає за команду з дивною назвою «Волосся карася». Після нашого спілкування Олександр поспішив на черговий турнір.

Втім, найбільш пам’ятним для нього став квест, коли довелося шукати грузинсько-український словник. За його словами, таким було одне з десяти завдань. Дев’ять виконали, а ось із словником… «Скачаємо з Інтернету – і всі діла», - такої думки дотримувалися всі з його команди, крім нього. Олександр стверджував, що за таке не дадуть максимальну кількість балів. Він розшукав телефон одного з грузинів, які проживають у Вінниці. У того був розмовник, але не словник. Чоловік у той час знаходився за містом, на озері. Олександр пропонував колегам під’їхати до нього на таксі, потім додому…

-Тільки три бали замість десяти виставили за скачаний з Інтернету словник, - говорить він. – За попередні дев’ять отримали максимальну кількість. Програли, звичайно, одна з команд обійшла нас на два очки. Після того дав собі слово дотримуватися правила: задумав – роби, нікого не слухай.

Той словник довго не давав йому спокою. Вирішив купити. Однак, з’ясувалося, у жодному книжковому магазині Вінниці така книжка не продається.

У вересні Олександр святкував свій 35-й день народження. Один з тостів виголошувала дружина Мирослава. Після гарних щирих слів, які може сказати кохана дружина, вручила подарунок. Здогадуєтеся, що то було?

-Словник! – розповідає Олександр. - Мирослава замовила його в Тбілісі. Надіслали поштою. Та ще й з автографом укладача! У мене сльози стали на очах!

Ми перестаємо гратися не тому, що дорослішаємо…

Олександр Музика має дипломи двох вишів – Вінницького педагогічного і Тернопільського фінансово-економічного (другу вищу здобув під час роботи у ПриватБанку, де працював 12 років). На четвертому курсі фізико-математичного факультету педуніверситету став переможцем Всеукраїнської олімпіади з педагогіки. В університеті познайомився з майбутньою дружиною.

Вона також навчалася на їхньому факультеті. Він, четвертокурсник, звернув увагу на Мирославу на посвяченні у першокурсники. Каже, дотепер пам’ятає - вона була вбрана у червону сукню. Він був постійно на видноті, бо виступав за інститутську команду КВН. Разом з Дмитром  Голубєвим та Олександром Теренчуком, нині вони беруть участь у турнірі «Ліга сміху». Останній, до речі, є хрещеним батьком одного з синів Музики. Його бачили на концертах, адже з шести років і до закінчення школи №3, танцював у «Барвінку». І в музичній школі навчався, гарно грає на скрипці.

-Ми перестаємо гратися не тому, що дорослішаємо, а дорослішаємо тому, що  перестаємо гратися, - це улюблена фраза Олександра Музики.

Він знає, що його друзі, частина з яких допомагають реалізувати проект, як і він сам, відчувають себе дітьми, розуміють дітей, хоч і стали дорослими. «Коли збираємося разом, граємо в якісь ігри разом з нашими дітьми, не перетворюємо свято у банальне застілля, - каже Олександр. – І про гроші нема у нас мови. Хоча є люди, які непогано заробляють. Гроші втрачають цінність, коли навколо тебе цікаві люди. Сім’я , діти, відпочинок – ось наші теми».

Олександр вірить у продовження проекту. Бо відчув, що це потрібно не тільки його синам. Цього хоче багато дітей. З допомогою незвичного читання вони адаптуватимуться до сучасних ІТ-технологій. Без них уже ніяк не обійтися. «Хочу казку» - це назва серії книг з доданою реальністю, що її планує випускати надалі. Каже, щось подібне уже роблять. Особливість його проекту в тому, що всі сторінки книги можна «оживляти», а не окремі, як це бачив у деяких схожих виданнях. По-друге, підбиратиме казки короткого змісту, аби дітей не втомлювати. По-третє, книга озвучена трьома мовами.