Про наведені вище факти журналіст 20minut.ua дізнався з книги «Вінниця — місто послідовників Пирогова». 435 сторінок про 43 видатних медиків. Фантастичні долі людей! У різний час вони розвивали медицину нашого краю.
«Медичній спільноті Вінниччині присвячується» — читаємо на одній з перших сторінок видання. Його підготував авторський колектив медуніверситету імені Пирогова до 100-річчя навчального закладу. Ювілей припадає на 2021 рік.
Проект став переможцем конкурсу «Бюджет громадських ініціатив». На його реалізацію міськрада виділиила майже 300 тисяч гривень. Книга надрукована тиражем 500 примірників.
Ініціювали проект керівники університету, зокрема, його ректор Василь Мороз, проректор з наукової роботи Олег Власенко. Керіувала проектом працівниця бібліотеки університету Ольга Юрчишина. Матеріали готували шестеро працівників бібліотеки. До роботи залучали науковців, викладачів. Друкували тираж у видавництві «Нова книга».
Про те, як створювалося видання, розповіла одна з його авторів, директор Наукової бібліотеки національного університету імені Пирогова Неліна Кравчук.
— Ми прожили долю кожної людини, про яку розповідається в книзі, — каже пані Неліна. — Перелопатили сотні архівних документів, віднайшли світлини, загалом їх майже три сотні. До речі, частина документів і фотографій друкується уперше. Ми зробили світлини пам’ятників, пам’ятних знаків і меморіальних дошок на честь медиків. Побували навіть на місцях вічного спочинку тих, чиї могили знаходяться у нашому місці, і їх вдалося віднайти.
За її словами, над підготовкою видання працювали майже рік. До того ж, понад два місяці в умовах жорсткого карантину.
Організовувала роботу автор проекту Ольга Юрчишина На цьому знімку пані Ольга робить дарчий напис на книзі для музею-садиби Пирогова, ліворуч - в.о. директора музею Любов Коваленко.
Перелопатили гори архівних матеріалів. Через руки авторів пройшли сотні документів, світлин, випускних фотоальбомів. Кожен написаний текст перечитували гуртом. Хтось один читав — інші слухали, вникали у суть, робили замітки, які потім ставали предметом для обговорення. Бувало, всі мовчали, ніби змовившись. Наприклад, після завершення прочитання розповіді про ректора університету Марка Васильця. Він один з трьох репресованих директорів тодішнього медичного інституту. Кожен думав: за що розстріляли невинну людину?
Колективно обговорювали заголовки, з декількох варіантів обирали найбільш підходящий. Неодмінними атрибутами стали фотографії героїв, власноручні підписи, їх шукали у документах, на книгах з дарчими написами… Люди, про яких писали, жили у складний час: Перша світова війна, Голодомори, сталінський терор, війна з гітлерівцями, комуністичний застій…
Як стверджує співрозмовниця, матеріалу зібралося, мабуть, ще на одну книгу.
— Неспроста чуємо поради продовжити роботу, — говорить пані Неліна. — Але це непросто. Втім, час покаже, як буде далі.
Під час нашого спілкування співрозмовниця зосередила увагу на декількох героях книги. Якщо у когось виникне бажання дізнатися про кожну особистість, запитуйте книгу в бібліотеках.
Частину тиражу залишили на подарунок для гостей, які приїдуть на відзначення 100-літнього ювілею пироговського вишу. Надішлють книгу в університети, в яких працювали колишні вінницькі науковці-медики, про яких йдеться у виданні. Отримає її медик з Варшави Кшиштоф Круліковський, він допоміг матеріалами про нашу землячку з Корделівки Марію Веркентін.
Книгу відкриває звернення до читачів міського голови Вінниці Сергія Моргунова та ректора мед університету Василя Мороза. Перша публікація про Миколу Пирогова. До речі, завершується видання також про музей, точніше, про його багаторічну хранительку Галину Собчук. Сумно говорити, що торік її, колишнього директора музею, не стало. Так само пішли за межу вічності більшість тих, про кого йдеться у книзі. Адже видання охоплює період частини 19-го і 20-го століть.
Один з персонажів книги «Вінниця — місто послідовників Пирогова» — Людвиг Малиновський. Це він запропонував створити у Вінниці обласну лікарню імені Пирогова. Брав участь у її будівництві. Менше, як через місяць після відкриття закладу, у нього, уславленого хірурга, зупинилося серце. На той час Малиновському виповнилося тільки 42 роки. Уже наступного дня громадськість міста виступила з пропозицією назвати вулицю, що починається від лікарні, іменем Малиновського. Так що вулиця названа не на честь воєначальника Червоної Армії, як дехто вважає. Це вулиця імені лікаря Малиновського.
Людвіг Малиновсикй прибув до Вінниці 30-річним хірургом. Сам він родом з Кам’янця – Подільського з родини учителів. Медичну освіту здобув у двох медичних вишах — Москві і Тарту. У 1910 році у Вінниці відбувався Всеросійський з’їзд хірургів. Його приурочили до 100-річчя від дня народження Пирогова. Під час свого виступу на з’їзді Малиновський запропонував збудувати у місті лікарню на честь Пирогова. На той час хворих лікували у земській лікарні, де він працював.
У квітні 1913 року заклали фундамент майбутньої «пироговки», а вже через рік піднялися перші п’ять корпусів. Розпочалася Перша світова війна і роботи призупинили. Вінниця приймала поранених, розквартировувала війська, які відправлялися на фронт. Малиновський став головлікарем великого військового шпиталю і провідним хірургом. Оперував дуже багато. Складно уявити, як ще находив також час для написання наукових робіт.
Видав підручник для сестер милосердя «Догми асептики». Виклав в ньому основні вимоги щодо підготовки поранених до операцій. Подарував книгу дружині генерала Брусилова — пані Надії. Вона опікувалася сестрами милосердя, очолювала Товариство Червоного Хреста.
— Ця робота з дарчим написом лікаря Малиновського зберігається у фондах нашої університетської бібліотеки, — розповідає Неліна Кравчук. — Як і фотографії щойно збудованих корпусів лікарні. Все це можна побачити у книзі. Є тут і копія запрошення на відкриття лікарні.
Відкриття й освячення нової лікарні відбулося 23 квітня 1917-го. У той день Малиновський виступив у Вінницькій Думі. У Білій залі прочитав для присутніх доповідь «Особистість Миколи Івановича Пирогова». На жаль, уже 9 травня його серце зупинилося. Найбільш відомий на той час хірург залишив 25 наукових праць і п’ять досліджень з хірургії.
Могила хірурга на території лікарні.
Психоневрологічну лікарню створював Василь Кузнецов. Брав участь у її будівництві. Після його завершення Кузнецова призначили директором. На цій посаді він працював багато років. Лікарня у Вінниці була одним з найбільших лікувальних закладів тодішньої Росії. З’явилася раніше, ніж пироговська.
До речі, у лікарні є своя бібліотека. У ній немало фотографій тих часів. На одному з них Кузнецов з працівниками лікарні. Воно вміщено у книзі. Датоване 1896 роком.
Донька лікаря згадувала у своїх спогадах, що інтереси лікарні для батька були понад усе. Для сім’ї у нього майже не залишалося часу.
Його поховали на території лікарні. Є фото могили 1901 року, коли не стало лікаря. Її дотепер доглядають.
Такий вигляд мала лікарня у день її відкриття - 25 травня 1897 року. Імя академіка Ющенка закладу присвоїли у 1936 році, колизакінчився земний шлях академіка.
Послідовник Кузнецова Леон Дарашкевич залишив про себе згадку тим, що створив парк на території лікарні. Він, як і Кузнецов, надавав великого значення трудотерапії у лікуванні душевнохворих. Саме вони висаджували дерева у парку. Могила Дарашкевича також збереглася до наших днів на території лікарні.
— У нашій книзі є фотографії могили Кузнецова, — каже Неліна Кравчук. — На одній світлині, яку взяли з архіву лікарні, видно, якою була могила після поховання лікаря, а іншу зробили автори книги у її нинішньому стані. Рідкісний випадок, коли поховання старанно доглядають понад століття.
Єдиною жінкою директором медінституту була Олександра Смолянська. Надзвичайно талановита організатор і науковець. Це вона добивалася будівництва нового корпусу. Для цього влада виділила місце на Калічі, так називалося місце на нинішній площі Гагаріна. Але там був ринок. Торговці не поступилися. Зуміли домовитися з владою, щоб їх не чіпали і не проганяли, а ринок залишили.
Для медичного закладу дали іншу землю. Тут, де нині університет. На той час це було чисте поле. Як написано у книзі, територія знаходилася далеко за містом.
Доля у Смолянської незавидна. Її арештували у роки репресій і відправили у заслання. Після відбуття покарання поїхала в Тулу до доньки. Там була реабілітована, отримала звання заслуженого лікаря Російської федерації, стала почесним громадянином міста.
Її попередника, директора інституту Марка Васильця розстріляли.
Васильця судила так звана «трійка» НКВС. У книзі є копія фрагменту акту про розстріл.
Як розповідають автори публікації у книзі, разом з Васильцем заарештували ще чотирьох: двох викладачів, завідувача віварію і студента. Керівника закладу звинувачували у створенні в інституті бойового загону антирадянської націоналістичної військово-повстанської організації. Як записано у матеріалах справи, «нав’язував студентам самостійницькі настрої, шкідливі для радянської влади».
Заарештовані не могли довго витримати тортур і психологічного тиску. Обмовили себе і директора інституту. Один з них дав свідчення, що Василець доручив йому створити перев’язочний пункт. У ньому на випадок повстання мали надавати допомогу пораненим.
На запитання, де саме знаходиться такий пункт, чоловік назвав… віварій, де він сам працював.
Василець найдовше не визнавав своєї вини. Допити тривали 40 діб. Але й він після однієї ночі тортур, що їх проводили два слідчі, здався. У книзі називають прізвище «енкаведистів», які знущалися над знаним медиком-науковцем.
З опублікованої копії документу, видно, що директора інституту розстріляли 16 травня 1938 року. Така само доля і в заарештованих з ним чотирьох осіб. Документ зберігається у Вінницькому обласному державному архіві. Реабілітували Марка Васильця 4 березня 1958 року.
Ще одна славетна жінка-лікар народилася у Корделівці Калиніввського району. Мова про Марію Веркентін. Її батько Отто походив з німців, працював директором цукрозаводу.
Медичну освіту Марія здобула у Києві в університеті Святого Володимира. Після революційних подій родина емігрувала до Польщі. Там проявився її талант лікаря у галузі радіології. Її ім’ям назвали одну з радіологічних лікарень, а також залу у Медичній академії у Варшаві. Удостоєна високих нагород, одна з них — Хрест Доблесті.
На жаль, доля у талановитої науковиці у галузі радіології дуже трагічна.
У роки війни вона опинилася в одному з концтаборів, де покінчила життя самогубством.
Жінка володіла декількома іноземними мовами. Коли її заарештовували, спілкувалася з гітлерівцями німецькою. Ті мали намір відпустити. Однак передумали. Доставили у концтабір.
— Про Марію Веркентін є книга, — розповідає Неліна Кравчук. — Її написав Кшиштоф Круліковський. Він приїздив до нас. Разом з ним були у Корделівці. Ходили територією цукрозаводу. Там залишилися старі будиночки, в одному з яких, ймовірно, проживала її родина.
Поляки ініціювали встановлення меморіальної дошки на сільській амбулаторії, фінансували її виготовлення.
Ми ж маємо дитяче фото Марії. На ньому є напис, що зроблено у Вінниці. Є назва фотоательє. Однак слідів фотомайстерні знайти не вдалося. Нічого також не дізналися про фотографа.
— Заявку на участь у конкурсі «Бюджет громадських ініціатив» ми подали в останній момент, — згадує Неліна Кравчук. — Хотілося отримати підтримку. Однак тоді не знали, як поставляться до цього ті, хто брав участь у голосуванні. Маємо подякувати кожному, хто підтримав наш проект.
На слова подяки заслуговує також кожен з нашого авторського колективу. Це — керівник проекту Ольга Юрчишина, Людмила Сухарєва, Майя Мельник, Вікторія Коваленко, Ярослава Бондарчук, Ганна Біловус.
Статтю про Пирогова для книги підготували в.о. генерального директора музею-садиби нашого вченого-хірурга Любов Коваленко і працівниця музею Олена Вінниченко.
Цікавий матеріал про Миколу Оводова подала професор педагогічного університету доктор наук Тетяна Кароєва.
У книзі є дослідження про історію розвитку медицини у нашому краї. За його написання автори вдячні науковцям кафедри соціальної медицини нашого університету.
Як стверджує співрозмовниця, під час роботи гарні стосунки склалися з департаментом маркетингу та туризмі міськради,зокрема, його керівником Олександром Вешелені.
— Після кожного розділу ми робили посилання на матеріали, з яких черпали інформацію, — каже на закінчення розмови Неліна Кравчук. — Отож, і автори тих книг, газетних статей також причетні до нашого дітища.
Нове видання презентували у відкритому просторі «Місто змістів». Ще одну презентацію планують у медичному університеті. Як каже пані Неліна, це відбудеться тоді, коли послаблять карантинні заходи і виш запрацює у звичному режимі.
Фото з презентації автора та з книги «Вінниця — місто послідовників Пирогова»
Читайте також:
«Я буду калиту кусати!» —«А я по зубах кресати». Як у селі Павла Зіброва його друзі Андрія святкують
Фото поваленого пам’ятника Леніну у Вінниці показували в Аргентині. Згадаймо, як це було
«Хочете диплом — заплатіть». Конфлікт між випускниками і дирекцією найстарішого училища області
Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.
№ 41 від 9 жовтня 2024
Читати номер