Фото поваленого пам’ятника Леніну у Вінниці показували в Аргентині. Згадаймо, як це було

Памятник Леніну у Вінниці почали знімати о другій ночі, роботу розтягнули до ранку, аби поваленого вождя побачили люди

Валентин Ставнійчук один з тих, хто демонтував пам’ятник Леніну. Перед тим, як послухати його розповідь, нагадаємо молодому поколінню: скульптура стояла на постаменті на площі перед міськвиконкомом. Рішення про її знесення міськрада прийняла ще у 1990 році. Виконали його 20 травня 1992-го.

За словами Валентина Ставнійчука, роботи розпочали вночі, приблизно о другій годині. Влада боялася протистояння між комуністами і «рухівцями». Хоча представники Народного Руху обурювалися тим, що роботу приховують від людей. Вважали, що це мало бути зроблено вдень, аби вінничани бачили, як знищують керівника країни з тоталітарним режимом.  

Пан Валентин зберігає вдома декілька фотографій, на яких зображено, як Леніна знімають з постаменту. На одній з них на зворотній стороні написано: «Комунізм — ракова пухлина світу». Напис зроблений іноземною мовою.

— Цю фотографію я показував в Аргентині, — каже пан Валентин. — Працював там п’ять років. А підписав її товариш, з яким ми демонтували пам’ятник, Володимир Нінов. Щоб аргентинці не мудрували з перекладом, Володимир зробив напис їхньою мовою.

Почали о другій ночі, закінчили вранці

— Аргентинці дивилися на мене, як на революціонера, — каже Валентин. — Те, що ми зняли пам’ятник вождю, вони сприйняли як незвичайний вчинок. Словом, для них я був героєм. Їм було цікаво слухати, як саме це відбувалося. А мені було про що розповідати.

Валентин Ставнійчук і Володимир Нінов у 1992 році працювали у художньому комбінаті. Виготовляли скульптури, барельєфи, пам’ятники. Були активістами Народного Руху Ураїни. Ходили на мітинги, писали плакати.

Їхня організація на початку 90-х активно виступала за повалення партії і комуністичного режиму. Не дивно, що саме ці два активісти-рухівці погодилися демонтувати пам’ятник.

— Дехто казав, нащо воно тобі, — розповідає Валентин. — Просили декого, щоб нам допомогли, але вони відмовилися.

Демонтувати пам’ятник вимагали ще у 1990 році, робили це представники національно-демократичних сил, які брали участь у голодуванні. Це була категорична вимога. Влада обіцяла виконати її. Міськвиконком прийняв відповідне рішення. Проте Ленін, як і раніше, залишався на місці.

Пройшло ще майже два роки, поки пам’ятник нарешті зняли. Сталося це 20 травня 1992 року. Валерій Палій неодноразово згадував, як деякі гарячі голови пропонували просто розбити пам’ятник кувалдою, щоб ніде більше його не поставили.

За словами Валерія Палія, обговорювали декілька варіантів виконання процедури. Один з них: зробити все цивілізованим способом, у присутності жителів міста. Але його також відхилили. Могли виникнути сутички з комуністами. Влада зупинилася на третьому варіанті — демонтувати пам’ятник вночі. Робітникам сказали прийти до міськвиконкому на другу годину.

— Вночі робляться темні справи, — каже Валентин Ставнійчук. — Тому ми розтягнули роботи аж до самого ранку, щоб люди побачили, як прибирають з площі комуністичного ідола. У цей час дехто вже добирався на роботу, почали ходити трамваї і тролейбуси. Люди зупинялися, дивилися. Але починали ми справді о другій ночі.

Пропонували одягти бронежилети

— Коли ми прийшли до міськвиконкому, то побачили, що вся територія оточена міліціонерами, — каже Валерій Ставнійчук. — Влада навіть вночі боялася скандалу. На площі ми бачили наших з РУХу, декого з художників, нам сказали, що були з УНА-УНСО, ще з інших організацій, які підтримували РУХ. Комуністи теж дізналися і прийшли. Але людей від патріотичних сил було більше.

— Як тільки нас підняли на вишці до пам’ятника, комуністи стали кричати, що нас треба вбити за таке. Тодішній начальник міліції Адаменко навіть пропонував нам надягнути бронежилети. Опонентів у комуністів було більше. Перепалка почалася. Крик стояв такий, що на Пушкінській люди прокидалися.

Прикріплений до постаменту двома гвинтами

— Керував роботами тодішній заступник голови міськвиконкому пан Сікорський. Він не відходив від нас ні на крок. Перед початком нам дали великий аркуш паперу. Це був технічний план того, як треба демонтувати пам’ятник. Там усе розписано до найменших подробиць. Але ми в папір не заглядали. Зробили, як знали. Я зберіг цей документ. Внизу дописав число — 20 травня 1992 року.

Роботу почали з викручування анкерних гвинтів. Пам’ятник був прикріплений у двох місцях до постаменту гвинтами. Викрутити їх не вдалося, бо були залиті смолою. Випалювали електрозварюванням. Потім закріпили стропи між ніг скульптури. На шию накинули петлю…

«Кінець тоталітаризму» — таким був тост

Після завершення роботи Валентин і Володимир відкоркували пляшку шампанського. Зробили це на висоті біля пам’ятника, обплутаного тросами.

—У рюкзаку на землі була пляшка шампанського, — каже Валентин Ставнійчук. — Вишку опустили, ми зійшли на землю, взяли рюкзак, а тоді сказали, щоб знов підняли, бо треба ще раз перевірити надійність строп. Кран підняли, отоді я відкрив пляшку, налив вино, Володимир проголосив тост: «Кінець тоталітаризму!».

Спершу пам’ятник опустили на землю, тоді по новому закріпили стропи і завантажили у кузов автомобіля. Але перед тим ще дали молотком по голові із словами: «Це тобі, катюго, за знущання над людьми!»

— Хтось відбив літери на постаменті з написом «Ленін», — розповідає пан Валентин. — Один з художників просив дати йому єдину українську букву «і». А я взяв собі на пам'ять кілька штирів, якими кріпився напис. Де вони зараз, не знаю, загубилися.

Не шукайте, його давно здали на брухт

У свій час журналіст намагався знайти сліди поваленого пам’ятника Леніну. Однак скульптура виявилася привидом. Всі її бачили, багато хто про неї знав, але де вона — сказати не міг.

— Після демонтажу статую Леніна відвезли на територію комунального підприємства на Сабарові, — роповідав тодішній заступник голови облдержадміністрації Роман Аксельрод. —  Але зараз його там нема. Декілька років тому до мене звернувся народний депутат України Валерій Бевз з проханням з’ясувати, де він знаходиться. Я виїжджав на те місце, пам’ятника там нема. Організація, де він зберігався, змінила форму власності. Не раз змінювалися керівники. Де знаходиться скульптура нині, не знають.

За словами співрозмовника, демонтований пам’ятник не був на балансі в жодній організації та й не мав архітектурної цінності.

Казали, що Ленін лежить у дворику обласного краєзнавчого музею. Там це спростували. Повідомили, що пам’ятник Леніну ніколи не був у них на зберіганні. У свій час керівництво музею пропонувало передати їм на зберігання всі демонтовані скульптури вождя. Планувалося зібрати їх в одному місці. Але ініціативу не підтримали

Кудись же зник 5-тонний бронзовий пам’ятник, який стояв на площі перед міськвиконкомом?

— Не шукайте, бо все одно не знайдете, — висловив припущення Валерій Ставнійчук. — Пам’ятник був з чистої бронзи. Ви уявляєте, що таке п’ять тонн бронзи! За кольорові метали дають непогані гроші. Думаю, тишком-нишкомпорізали і здали по частинах у брухт. Не сумніваюся, що саме так сплавили вождя.

Пам’ятник Леніну у Вінниці був встановлений у 1972 році. Над його виготовленням працювали три скульптори — А.Ковальов, В. Агібалов, Я. Рик. Вага скульптури — 5 тонн, висота — 5,8 метра.

Читайте також:

Пам’ятник помідору поставили у селі, яке називають томатною столицею Вінниччини

«Ото хустка! Ото кінці!» У селі Безводне почіпляли хустки на ворота, хвіртки, криниці

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.