«Я всіх вас тут уб’ю!» Гвардієць накрив собою гранату у вагоні поїзда — війна однакова і вчора, і нині

• Майор Національної гвардії України Володимир Ігнатьєв врятував пасажирів поїзда: закрив своїм тілом вибух осколкової гранати.
• Її кинув під ноги учасник війни у Придністров’ї, сталося це 15 липня 1992 року. На час загибелі офіцеру було 40 років.
• Чи пам’ятають земляки з Могилів-Подільського району про Героя? Які оцінки тієї події напрошуються у контексті нинішньої війни?

Про подвиг майора Нацгвардії Володимира Ігнатьєва нагадує меморіальна дошка. Вона встановлена на фасаді школи у селі Серебринець Могилів-Подільського району. Це мала батьківщина Героя.

Як скромний хлопець зумів вчинити подвиг — ціною власного життя врятував пасажирів потяга? Про це журналіст «20 хвилин» дізнавався від його земляків.

Вбивця воював у Придністров’ї

У той день майор Нацгвардії Володимир Ігнатьєв повертався з відрядження з Одеси. Їхав до Запоріжжя, де служив у військовій частині. 

Йому хотілося заглянути в рідне село Серебринець, що у Могилів-Подільському районі, але ж це не зовсім по дорозі. Та й треба було відпроситися у начальства завчасно, а він цього не зробив.

Їхав у плацкартному вагоні №13 потягом «Одеса-Ясинувата». В одному із купе цього ж вагона зібралася військовослужбовці. Звернув увагу, що всі хлопці — строкової служби.

На станції Одеса-Східна у вагон зайшли ще декілька пасажирів. Майор Ігнатьєв зупинив погляд на молодику, бо той був нетверезим. Він тримав на плечі речовий мішок, наповнений до верху.

Приблизно о десятій вечора Ігнатьєв почув гучну розмову в іншому кінці вагона. З’ясувалося, що так голосно розмовляє той нетверезий молодик. Він словами чіплявся до військових. Допитувався, чи вони не з 14-ї російської армії.

Нагадаю, ця армія дотепер знаходиться у Придністров’ї. На той час у там тривали бойові дії. До їх завершення залишалося шість днів: війна закінчилася 21 липня того ж 1992 року.

Нетверезий чоловік говорив, що він гвардієць Придністров’я. Звинувачував їх у тому, що не перейшли на його сторону. Якщо він говорив правду, значить, воював проти росіян.

Після словесних звинувачень військових чоловік раптово потягнувся до свого мішка, дістав гранату, протягнув руку в напрямку військових і крикнув: «Я вас усіх тут уб’ю!».

Провідник потяга, який прийшов на скандальний крик, оцінив ситуацію і одразу відійшов. Він поспішив до майора  Ігнатьєва. Офіцер уже піднявся зі свого місця. Зробив це після почутих слів: «Я вас усіх тут уб’ю!». Вони прозвучали настільки голосно, що було чути пасажирам у різних кінцях вагона.

Пасажири злякалися. Дехто їхав з дітьми. Серед них були біженці, які тікали від війни у Придністров’ї.

П’яний з гранатою потягнувся рукою, аби висмикнути кільце з боєприпаса. В цей час майор Ігнатьєв з силою виштовхнув його у тамбур. Однак зловмисник встиг вирвати запобіжник і кинув гранату під ноги.

Всю силу вибуху гвардієць прийняв на себе. Жоден з пасажирів вагона №13 не постраждав. Офіцер з честю виконав свій обов’язок, ціною свого життя захистив життя інших.

Майор Ігнатьєв зазнав важких травм: йому відірвало праву руку, розтрощило груди і живіт, понівечило обличчя. Тому ховали його у закритій труні. Бандит загинув також.

Поховали гвардійця 18 липня у Запоріжжі. Спершу труну з тілом встановили на плацу військової частини. Попрощатися з Героєм прибули побратими з різних частин Нацгвардії. Далі траурна церемонія продовжилася у палаці культури «Будівельник» міста Запоріжжя.

Про офіцера говорили багато гарних слів. Його проводжали в останню дорогу сотні людей. Багатьом запам’яталися слова його побратима майора Юрія Тимошенка:

— Такі люди, яким був Володимир Ігнатьєв, зустрічаються дуже рідко, тому так болісно і сумно, що саме така людина назавжди покинула нас. Він здійснив те, на що був готовий протягом усього свого життя.

Офіцера нагороджено Почесною відзнакою президента України (посмертно).

Простий хлопець, який вмів ремонтувати радіо

Розповідь про подвиг Володимира Ігнатьєва зберігається у бібліотеці села Серебринець. Про це журналісту повідомив староста села Іван Фрасенюк.

Завідувачка бібліотеки Галина Ламанюк зібрала матеріали з газет і журналів, де йшлося про героїчний вчинок їхнього земляка. Вона дружить із сестрою Володимира Тетяною. Та нині проживає у Теплицькій громаді.

Володя з дуже простої сім’ї, каже Галина. Їхня хата на околиці села. Мама весь вік працювала на буряках. Наробилася на багато життів. Володя старший від Тані. Він дуже піклувався про маму і сестричку. Любив радіотехніку. Вмів ремонтувати радіо. Запам’ятався дуже скромним хлопцем.

Як каже співрозмовниця, нині з їхньої рідні нікого нема в селі.

— Був двоюрідний брат Володі, коли це сталося, він разом з мамою їздив у Запоріжжя на похорон, — продовжує співрозмовниця. — У їхній хаті ніхто не живе. З Танею підтримуємо контакти. Знаю, що її син має йти на війну.

На початку 90-х Галина Ламанюк уже працювала у бібліотеці. Це з її ініціативи у бібліотеці зібрані матеріали, в яких йдеться про те, як Володимир Ігнатьєв врятував у поїзді людей.

Керівник відділу освіти Вендичанської громади Роман Трачук під час спілкування з журналістом «20 хвилин» уточнив, що куточок пам’яті Героя Володимира Ігнатьєва створили у школі села Серебринець.

Директорка школи Оксана Сірант повідомила, що учням розповідають про те, яким був сміливим був їхній земляк офіцер Національної гвардії Володимир Ігнатьєв. Нинішньому поколінню цікаво подивитися на один зі шкільних атрибутів — табель успішності Володі. Він зберігається у куточку Пам’яті.  

— Його біографія була така, як у багатьох його ровесників, — продовжує директорка школи. — Але важливо те, що він обрав у житті улюблену справу. Спершу закінчив ПТУ, отримав спеціальність монтера засобів зв’язку. В армії служив зв’язківцем. Після служби закінчив Одеський електротехнічний інститут зв’язку, отримав диплом  інженера програмно-технічного управління. Йому подобалася служба в армії. Тому продовжив навчання на вищих офіцерських курсах у Полтавського вищого військово-командного училища зв’язку.

Служив у Закавказзі. У Спітаку рятував людей після землетрусу.

Часто думав про те, що продовжити службу йому хотілося б вдома. Коли держава проголосила незалежність, повернувся в Україну. Став до лав новоствореної структури Національної гвардії. Йому доручили очолити службу зв’язку однієї з частин у Запоріжжі.

Мріяли про хлопчика і дівчинку

Свою майбутню дружину Клавдію Кулакову Володимир зустрів у Кутаїсі. Сталося це під час проходження військової служби. Вони дуже розуміли одне одного.

Молоде подружжя мріяло про дітей. Володя не приховував, що хотів би мати донечку і синочка. Казав, що у нього є сестричка, а в неї він, її братик, і від того почувається щасливим. Хотів, щоб і їхні майбутні діти почувалися так само щасливими.

На жаль, мріям не вдалося здійснитися. Лікарі розчарували молоде подружжя. Діток їм доля навряд чи подарує.

Спершу вони залишалися дуже розчарованими і пригніченими. Однак життя продовжувалося. Якось у них зайшла мова про те, що дітей можна взяти на виховання у дитбудинку. Їхні наміри співпали. Єдине, про що просив Володя Клаву — про двох діток. Як і раніше, повторив, що хотів би взяти на виховання і хлопчика, і дівчинку.

Як не сумно, але і це їм не вдалося зробити. На час загибелі чоловіка вони з дружиною вже розпочали процедуру усиновлення.

Дружини Клавдія уже нема серед нас, жінка померла у 2003 році.

Чи воював проти росіян, невідомо

Війна у Придністров’ї і нинішня війна в Україні — це справа рук росіян. Хотілося б довідатися, чи справді вбивця нашого земляка воював проти росіян. Про це він стверджував під час скандалу з військовими. До речі, які саме військові їхали в потязі — української армії, чи можливо, 14-ї російської армії?

Особу вбивці гвардійця Ігнатьєва встановили правоохоронці. У нього при собі був паспорт на ім’я Георгія Караєва. Родом він з Павлодарської області Казахстану. У паспорті значилася прописка — місто Кривий Ріг Дніпропетровської області.

Під час огляду багажу у речовому мішку знайшли ще одну гранату Ф-1, автомат АКМС, два заряджених магазини до нього, ще 20 набоїв, комплект польового камуфльованого одягу, вибухівку та вибуховий пристрій.

Пасажири, які давали свідчення, говорили, що чоловік називав себе гвардійцем Придністров’я. Він загинув від осколкових поранень.

Інших подробиць про вбивцю не повідомляться у публікаціях, що їх зберігають на малій батьківщині Володимира Ігнатьєва.

У жодному разі не виправдовуємо вбивцю. Адже він мав намір позбавити життя ні в чому не винних людей. Мали намір лише встановити факт, на чиєму боці він брав участь у війні у Придністров’ї. Зате очевидним залишається інший факт: війну Молдові, як і війну в Україні розв’язала росія. Спільний ворог.

Під час нинішньої війни з росіянами так само повторюються випадки неконтрольованого поширення зброї. Війна страшна не тільки бойовими діями між військовими. Вона несе небезпеку і для цивільних.

 

Читайте також:

«Чи здоровий сон у вінничан?»: професор б’є на сполох і радить, як приборкати шум у місті

Синочки «Торо» і «Тенет» народилися і загинули в один день, але додому повернувся лише один

Пропагандувала навіть у судовій залі. Вінничанка отримала строк за виправдання агресії рф

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.