Сергій Притула розказав Вінниці про своє «лакшері життя»

1 січня поки одна частина вінничан продовжувала святкування, друга частина - перший день Нового 2017 року вирішила провести культурно. Ввечері біля входу Вінницького театру імені Садовського вишикувалась чимала черга. Знищуючи всі стереотипи про те, що після бурхливої новорічної ночі людям не до концертів, «Вар’яти-Шоу» другий рік поспіль саме 1 січня зібрали Вінницю на концерт. Цього року концертів дали аж два. І на основному, і на додатковому – аншлаги! 

- Сірожка в тонусі! Друзі, такий сьогодні прекрасний день, такий розкішний! Ми такі раді сьогодні знову повернутися у Вінницю! – вітаючи глядачів, ділиться радістю очільник «Вар’яти-Шоу» Сергій Притула. – Ми першого січня минулого року на цій сцені з хлопцями попросили у вінницького глядача благословення на концертний рік. Станом на 31 грудня за 2016-й закрили 122 концерти! Сьогодні так само попросимо у вас благословення. Тільки ви, тойго, благословляйте, але майте трохи стримання! Ми вже не стягуємо, нам вже не по 22! Вже трохи голосові зв’язки сідають від тих концертів…

Наскільки плідним і багатим на події для Сергія Притули й інших учасників «Вар’яти-Шоу» видався 2016 рік, глядачі дізналися з номерів нової концертної програми. У них, як запевняють гумористи, 99 % правди! Всі курйозні випадки у стосунках, на дорогах, у школах, тощо, над якими дві години у режимі нон-стоп надривали животи глядачі у залі – відбувалися у реальному житті.

- В обраній нами царині гумору не треба нічого вигадувати! Це все відбувається з нами або з тими, хто нас оточує. Це просто треба помітити і поставити на сцену, - розкриває секрет Сергій Притула.

Неймовірно смішних історій з власного життя у Вінниці Сергій Притула розказав чимало.

20minut.ua обрали 5 найцікавіших, які й пропонуємо вашій увазі. Це справжні життєві комедії! Веселі, багатьом знайомі і навіть багато у чому повчальні.

1. «Не даруйте дітям телефони, даруйте їм сачки! Хай діти ловлять метеликів, а не покемонів!»

– У нашій родині Святий Миколай більш шанований, ніж Дід Мороз, бо він, принаймні, реальний персонаж. Мене син навчив: якщо ти хочеш якийсь подарунок, став Святому Миколаю чіткі задачі. Прилітаю я 18 грудня з відрядження, хата спить. На столі сніданок і листочок. У листі малий своїм жахливим почерком пише: «Дорогий «св’ятий» - з апострофом! Перекреслено… «Св крапочка Миколай. Пише тобі Дмитрик Притула. Я цього року був дуже чемний. Принеси мені, будь ласка, «Лего монстри», який я бачив в «Антошці». Всього за 800 гривень». От вам чітко поставлена задача Святому Миколаю!

Звичайно, я купив дитині те «Лего монстри», поклав під подушку. То була купа емоцій! Я стояв і дивився на те, як тішиться моя дитина і думав: а що я мав у його віці, у 8 років під подушкою? Я мав цукерки і мандарини. І то було свято!!! Бо я  мандарини їв раз у році і цінував той подарунок, як ніякий інший. Старше покоління, ви ж пам’ятаєте, як ми то вміли цінувати! Цукерка впала на землю, ти підняв, подмухав і зжер. Бо то не якісь «Лего монстри», а - пташине молоко!

А зараз ви от скажіть: хто бачив, щоб цукерка впала на землю і батьки сказали: «Підійми і з’їж»! Немає такого! А чого? Бо всіх лякають мікробами! Батьки лякають дітей: мий руки після туалету, після маршрутки, перед обідом, встав зранку і йди мий руки… Бо всюди мікроби! А моє дитинство пройшло в селі Вишнівець Тернопільської області і мені ніхто ніколи не казав: «Мий руки!» І нате  – нормальна рука! А от мій однокласник Толік все дитинство провів у місті і отака ручка (показує тонку руку, - прим. авт.). Бо він її змив!

Я вчився купатися у ставку, де купалися всі гуси села. Там кишіло тими гусьми і нами, дітьми. А знаєте, що гуси роблять у воду? Те саме, що ми робили. І не хворіли ні ми, ні гуси! В нас був імунітет від всього! А зараз дітей лякають тими мікробами і відбирають у них дитинство.

Люди, подивіться, що ви даруєте на Новий рік, на Миколая, на день народження? Гаджети! Коли ви останній раз бачили дитину з зеленкою на колінах? Не даруйте гаджети, подаруйте велосипед! Нехай летить, розіб’є собі коліна в кров, вирве подорожника, плюне, приліпить і піде далі. І то буде щаслива дитина зі щасливим дитинством!

Друзі, дбайте про своїх діточок, даруйте їм все тільки найкраще!

Не даруйте дітям телефони, даруйте їм сачки! Хай діти ловлять метеликів,  а не покемонів!

2. Про відпочинок в Еміратах і «лакшері де люкс» по-українськи.

– Люди мають хибне уявлення про те, як живуть ті, кого показують по тєліку. Всі думають, що якщо тебе показують по ТБ, ти живеш у якомусь ефемерному світі «VIP лакшері де люкс».

Я не буду за всіх розказувати. Поясню вам, як виглядає моє «лакшері де люкс».

Мене звати Сергій Притула. Я зі Збаража. Мені 35 років. Я товчу копійку. В мене чотири проекти на «Новому каналі» і своє гумористичне шоу, з яким я маю більше 100 концертів на рік. Так, я – не бідна людина. Я можу собі дозволити навіть більше, ніж середній клас у цій країні. Але…

Моє «лакшері де люкс» таке. Кінець жовтня, час канікул, жінка каже: «Летимо десь на море». Я думаю, чого перебирати і говорю:

– Манюнька, летимо в Емірати.

– Але ж дорого…

– Я – Притула! 35 років, чотири проекти на «Новому каналі», 100 концертів в рік. Товчу копійку, можу собі дозволити!

Прилітаємо. Готель розкішний, гарний сервіс, атракціони для малого – все чудово. Але ввечері сиджу я в барі, розбалакався з англомовним мужиком, що був поруч. Він питає:

– Серж, як тобі цей готель?

– Brilliant! Super! Excellent! А тобі?

– Конюшня…

– А ти ким працюєш?

– Я - далекобійник!

Так що, друзі, запам’ятайте: «лакшері де люкс» українського телеведучого закінчується там, де починається в британського далекобійника!

3. «Коли чоловік і жінка разом намагаються робити ремонт, чоловік в тому процесі нагадує Парасюка у Верховній Раді»

– Я максимально щасливий, що я зараз у Вінниці, а не в Києві. Тому що зараз там перебувати страшенно нестерпно. Ми з жінкою робимо ремонт…

Коли чоловік і жінка разом намагаються робити ремонт, чоловік в тому процесі нагадує мені Парасюка у Верховній Раді. Ти щось махаєш руками, бігаєш, кричиш, доказуєш, щось хочеш, але реально нічого не рішаєш. Ти є нуль! Все рішає Вона! Все, що треба від тебе: йди, зароби грошей, принеси і йди назад. Це все на що, ти, волохатий тулуб, здатний. Вона краще знає!

Певний період часу мене влаштовував такий розподіл. Бо я не тямлю в ремонтах, плінтус від карнизу не відрізню. Але жінка пару місяців тому зробила дуже нехорошу справу у наших стосунках. Я приїжджаю додому, вона приносить два куска дошки і каже: «Вибери, який в тебе в кабінеті буде паркет?». Я дивлюся, а вони…одинакові! Кажу:

– Ну, добре, хай буде тойго.

– Ну, ясна річ, він у два рази дорожчий...

– А чого ти мені їх принесла?

– Щоб ти потім не казав, що у тебе не було права вибору!

– Окей. Мені все одно. Став той, дешевий.

– І що ти будеш, як лох?

– Добре, зароблю грошей. Став дорогий. Тільки не капай мені на мозок.

– Я поставлю цей дорогий паркет, але за однієї умови: коли приїде твоя мама і буде питати, скільки він коштує, не кажи…

Жінки, хто вам то нашіптує в голові?! Хто переключає той рубильник у ваших голівоньках? Чого ви брешете нашим мамам? За що ви їх так не поважаєте? Вони ж нас народили! Чого ви приховуєте від наших матерів фінанси наших сімей?

Моя мама вже й так здогадалась, що ми її намахуємо після того, як моя жінка розказала, що ми в Емірати злітали дешевше, ніж мама з’їздила в Трускавець попити водички…

Кажу жінці:

– Як ти собі це уявляєш?! Ми закінчили ремонт, у нас новосілля, зі Збаража приїжджає з сумками моя мама. Їй не цікаво скільки коштує твоя кухня і плитка, мама рулить до мене в кабінеті і з порога: «О-о-о, ні фіга собі, синочок! Це в яку тобі копієчку влетів той паркетик?»

Я взагалі не люблю, коли маму мою зачіпають… Свята жінка! Тож я як гаркнув, як відкрив свого рота з чорним піднебінням до жінки, вона потихеньку стулила свого і тихо просиділа до вечора. Образилась і не балакала…

До чого я те все веду? Чоловіки, якщо у якийсь проклятий Господом день ваша жінка підійде до вас з двома кранами, двома плитками чи двома рулонами шпалер і скаже: «Вибери!». Хлопці запам’ятайте: то не вона питає, то сатана! Люцифер хоче зруйнувати вашу сім’ю! Не дайте йому шанс! Все, що ви маєте в цей момент зробити: підійти і тихенько сказати: «Йди в ср..у!»

Перепрошую у жінок. Але, дівчата, так краще!

Одне речення! Два слова! Більше нічого! Чим то закінчиться? Жінка образиться і весь день не буде балакати. Тобто - нічого не міняється! Але ви зекономите собі час і нерви!

4. «Називайте дітей людськими іменами!»

– Як зараз в Україні називають дітей? Як писав класик: «село неначе подуріло».

У нас все було просто: Вітя, Ігор, Юра, Сірожка. А тепер треба пояснювати, що не може бути Леонард Качан. Це не вкладається у голову…

У нашого Владзьо з села Гнилички на Тернопільщині жінка поїхала в Іспанію на заробітки, вродила дочку і назвала Ізабелла. То їх баба прийшла заплакана до церкви: «Подуріли! Назвали мені дитину, як пляшку вина!»

Куди далеко ходити? От наш Вальон. У нього сестра першу дитину назвала Катерина-Ярослава, другу – Платон, а на третій дитині креатив закінчився, вийшла просто Наталка. Вальона дід як почув, що назвали сина Платоном, три дні пив. Потім прийшов до хати, каже: «Я приніс цукерки. Де той Планктон?»

Я борюся за що? Дітей треба називати у відповідності до прізвища. Я сам знаю, що то таке. Тому що це я в Тернополі Сергій, а коли приїжджав на Вінниччину в село Корделівка Калинівського району, звідки родом мій батько (зала одразу вибухає оплесками, - прим. авт.). Думаєте, звідки ті Притули? З-під цукрового!

То коли я приїжджав, кожного літа чув: «Бери, Сірожа, лісапета, гайда в магазин по олію…» Я був Сірожа. І все село мене тролило: «Що не рожа, то Сірожа!».

А ще з таким прізвищем, як в мене?! То дай дорогу кожному!

Це зараз я Притула, а коли був на першому курсі… Всі, хто був в інституті, знають, як у вересні починаються практичні заняття, викладачі знайомляться з групою, зачитують твоє ім’я і прізвище. В моєї старости почерк був, чесно кажучи, як японська каліграфія. Тож ким я у вересні 97-го тільки не був! Примула, Притупа, Примурок, Придурок, Приблуда - був хто завгодно, тільки не Притула. З мене ржала вся група. Правда, ржали вони тільки 22 секунди, бо далі після мене у списку йшов Руслік Трахановський… Спасибі, тобі Руслік!

Тож називайте дітей якщо не до прізвища, то, принаймні, по географічним особливостям.

5. «Всі секрети син розказує новій дружині!»

– Діти - це бездонна прірва для жартів. Особливо, коли в них вік 4-5-7 років - перли вискакують раз за разом!

Але зараз я маю клопіт в хаті. Малому 8 років, а він - вже троль. Розумію, що йому є в кого вдатися, але я не такий цинічний, як він!

Ні для кого не секрет: я другий раз одружений. Перед другим одруженням найбільший маєш страх: як твоя дружина і син знайдуть спільну мову. У цьому сенсі я маю велику ласку Божу, що моя жінка і мій син не просто знайшли порозуміння, а стали найкращими друзями.

Мій син не розказує стільки мені, скільки моїй дружині. Якщо Дмитрик хоче розказати, з ким у нього у школі тілі-тілі-тісто, я - не той парень, а от Катрусі він все розкаже. Його примха, щоб не тато, а Катя вкладала спати. Вона лягає біля нього і він їй на вушко розказує всі секретики, все-все-все, що було у школі.

І от тиждень тому ми з хлопцями на гастролях у Харкові. 12 година ночі, дзвонить мені дружина. Я вже у готельному номері. Не бачились тижні два, думаю, зараз поворкуємо… А вона каже:

– Мені Дмитрик тільки що таке розказав! Я його вкладаю у ліжечко, він мене обійняв і на вушко каже: «Дивись, Катя. Мій тато і моя мама женилися, прожили 5 років і розвелися. Ти з татом жоната вже рік. Ще чотири… І все...

І після цього двоє людей ніч не сплять! Бо одна реве, а я не знаю, що казати. Почав заспокоювати:

- Катя, ти не плач. Я приїду до Києва, насварю його, щоб він більше такого не говорив.

- Як будеш сварити, то вже по повній програмі! Не хотіла розказувати, але після того, що сталося, вже наябіднічаю…

Виявляється, жінка ввечері забрала малого зі школи. Вони йшли на день народження до нашої тьоті Іри. Заїхали в Brocard, щоб купити парфуми. Катя знайшла духи за 3000 гривень, а там дисконт мінус 40, вийшло 1800 гривень. Їдуть у машині, а малий питає:

– Катя, а за скільки ти купила духи?

А моя жінка - ви ж в курсі вже! - думає собі: «Зараз скажу 1800, а він візьме й розкаже твоїй мамі. А воно їй треба?» І каже малому, що купила за 1200 гривень.

Приїжджають вони на день народження, жінці дають тост, вона встає вітати: «Тьотя Іра, вітаємо вас від нашої сім’ї Притулів. Сірожка на гастролях, не міг бути. Прийміть скромний презент».

І тут встає мій малий: «Тьотя Іра, я обійшов весь магазин. Катя взяла найдешевші!».

Так що, друзі, бережіть своїх троликів маленьких! Дай їм здоров’я у Новому році!

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.