Шалений день із життя вінничан: про Попелюшку і кохання на платформі

У рубриці "Найкращий та найгірший день у моєму житті" вінничани діляться з нами кумедними та не дуже історіями, які трапились із ними за цікавих обставин і запам'яталися надовго. Розповідають про той день, коли їм неймовірно пощастило, і про "чорний" день в календарі - коли все пішло вшкереберть і наприкінці якого втомлено зітхаєш: "такого в мене ще не було ..."

Вінничанка Тетяна Довбуш впевнена – все, що робиться, на краще. Принаймні, сенс є у всьому - навіть найнеприємніший випадок чи подія можуть в результаті увінчатися винагородою для того, хто мужньо і терпляче переживав ситуацію. Тож до неприємностей Тетяна ставиться з філософською мудрістю і переконана, що випадковостей не буває.

- О другій годині ночі, коли я продовжувала нестримно плакати в подушку, виплескуючи тамований розпач, задзвонив телефон. Я вже й не сподівалася почути той голос - дзвонив коханий, який з Москви неочікувано приїхав в Україну. Він мене й врятував, - розповідає Таня Довбуш.

Відео дня

Таня чи не перша співрозмовниця, яка розпочинає розповідь із найкращого, а не з найгіршого дня у своєму житті. Каже, це - дякуючи тим принципам, яких вона притримується.

- Я вірю, що всі неприємності призводять до певного результату. І часто ми, радіючи чомусь хорошому в житті, навіть не підозрюємо, що цього могло б і не статися, якби не якийсь негативний досвід, - каже Таня.

І вона це зрозуміла, коли переживала один із найскрутніших періодів у своєму житті - півроку жила у рідної тітки. І той час згадує як суцільне жахіття.

- Десять років тому я закінчила вінницький Торговий університет, а роботу знайшла в одному з київських банків. Зарплата була така, що вистачало тільки на проїзд та якісь дрібнички. Але мені хотілося спробувати свої сили, тому й трималася тієї роботи. Жити довелося у родичів - з тіткою, дядьком та двома їхніми дорослими синами, моїми двоюрідними братами.

Здавалося б, що може бути краще і простіше, ніж жити у рідні? Як виявилося, це медаль з двома сторонами.

- Чесно кажучи, я почувалася там зайвою. Мені здавалося, що тітка була незадоволена моєю присутністю, що я всім тільки заважаю. Я приходила з роботи раніше за тітку, тому бралася господарювати. Готувала їсти, прибирала, мила посуд. А тітка поверталася з роботи зла і зазвичай ми ще й починали сваритися, бо, на її думку, я недостатньо добре вимила посуд чи “неправильно” витерла стіл. Пристрасті вирували небачені, ми з’ясовували стосунки, я починала нервувати і з тремтячими руками вибігала надвір. Могла сидіти там дві, три години і розмовляти по телефону з подругою, скаржачись їй на своє нестерпне життя. Почувалася справжньою Попелюшкою…

Нічний дзвінок, кохання-зітхання

Через півроку такого веселого життя, каже Таня, вона була на межі глибокої депресії. На новій роботі нічого не клеїлося, зарплата залишалася мізерною, з тіткою постійно сварилася, а очі були весь час “на мокрому місці”. Та ще й від коханого хлопця Ігоря не було жодної звістки. Вони розірвали стосунки до того, як Таня поїхала в Київ.

- Наші стосунки ніколи не були простими, ми розходилися і сходилися багато разів, - каже Таня. А в той час, як я знайшла роботу в Києві, Ігор вирішив їхати на заробітки в Москву. То ж наші шляхи розійшлися, ми холодно попрощалися і роз’їхалися, хто куди.

Та мені дуже бракувало Ігоря - відчувала, що почуття до нього нікуди не зникли. Щодня були сльози та істерики, а вночі я ще й не могла заснути, бо відчувала себе повною невдахою. У 23 роки в мене не було навіть рибок…

Той день починався і справді як один із найгірших, хоча в мене було враження, що це останніх шість місяців злилися в один безкінечний паскудний день. Вночі я в черговий раз плакала в подушку, і думала про те, що завтра все покину і повернуся до Вінниці. А там нехай буде, що буде…

О другій годині ночі задзвонив телефон. Голос, якого я вже й не сподівалася почути, сказав лише: я в Україні. Дзвонив Ігор, який, як виявилося пізніше, весь цей час теж думав про мене. Він терміново повернувся в Україну, тому що захворів його батько. І вже через кілька днів повертався потягом до Москви.

Таня розповідає, що вони з Ігорем домовилися зустрітися на залізничному вокзалі в Києві. У закоханих було близько години часу.

-  Я відпросилася з роботи і як шалена побігла на маршрутку. Ноги-руки тусилися, а в грудях було дивне передчуття, що ця зустріч має стати для мене дуже важливою. Найбільше я переживала, що спізнюся на маршрутку або ж потраплю в затори.

Та все було, як у фільмах. За п’ятнадцять хвилин до відправки потяга я ввірвалася на платформу. Розпатлана, захекана, макіяж “поплив”... А біля вагону стояв Ігор з квітами. Хоча квіти я побачила вже потім, після того, як ми розімкнули обійми. Цей день запам’ятався мені тим, що в момент, коли я обіймала Ігоря, з’явилося стійка впевненість: все буде добре…

А ще через півроку Ігор з Танею одружилися. І виховують двох синочків: шести років та майже шести місяців.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.