ГЕНЕРАЛьний міліціонер

П’ять років тому кандидатуру Василя Кіндратовича розглядали на посаду начальника УМВС у Вінницькій області. Після "помаранчевої революції" пророчили саме його - заступника - на посаду начальника. А призначили тоді іншого Василя - Дремлюгу. 

Але 25 січня 2007 року Поліщук очолив вінницьку міліцію. Чи Соцпартія таким чином перемогла "Нашу Україну"? Про це говорили, адже тодішній міністр Василь Цушко до призначення очолював фракцію СПУ, від цієї ж партії пройшов до облради Василь Поліщук. Депутатський мандат залишився у Василя Дремлюги - він ішов другим у списку до облради від "Нашої України". 

Під час представлення Поліщука заступник міністра виключав будь-яку політичну залежність у виборі кандидатури. Якби не знали Василя Кіндратовича, то може й посперечалися, але Поліщук влаштовував усіх. І три роки там, і тепер. Що теж досить унікально…  

- Чи думали колись, що дослужитесь до генерал-лейтенанта?

- Ні. Думав до капітана… Двічі вступав у Саратовське військове училище вертольотчиків, спочатку вступав у Кременчуцьке льотне училище, а після армії запропонували вступати у Саратов – там готували два взводи ДАІ на вертольотах, саме Олімпіада в Москві мала відбутися. Погодився… Отак я опинився в Державтоінспекції. Закінчив училище з відзнакою, курсантом побув на Олімпіаді-80… Потім направили у Київську вищу школу МВС, потім рекомендували в Академію МВС СРСР - на стаціонар відмовився, вчився заочно, теж із відзнакою…

Але й полковником про генеральську посаду не думав… Коли працював начальником обласного управління Державтоінспекції, пропонували йти першим заступником начальника ДАІ України – генеральська посада, через деякий час заступником із матеріального забезпечення, теж із перспективою. І потім заступником начальника обласного управління, ще при Бевзові, при Літвінові…  

- Чому відмовлялися продовжувати кар’єру у Києві?

- Не люблю роботу, коли сидиш у кабінеті і не бачиш ту роботу – управляти по телефону. Мабуть тому, що народився у селі і все життя мене притягує робота на землі, з людьми… Та якби був у Києві, то вже разів десять відправили б на пенсію. 

- А дружина не казала: «Давай переїдемо у столицю»?

- Ні, вона ніколи не вмішується. Навпаки, каже: «Як сам вважаєш за потрібне…»  

- Як удома сприйняли Ваше чергове звання? 

- Нормально. Мама (у лютому їй 81 рік виповниться) ніколи не думала, що сини так дослужаться. Мій брат у Мурманську дослужився до капітана першого рангу військово-морських сил Росії. Кілька разів його подавали на адміральське звання. Остання його посада – начальник гарнізону підводних човнів, там де «Курськ» був… Раз мав приїхати Президент Росії, другий, пам’ятник загиблим збудували, але  дружина покійного капітана пішла в політику - проти керівництва держави. І так братові адмірала і не присвоїли, пішов на пенсію… А сестра працює в Калинівці, в райсоюзі. 

- Як у селі Вас сприймають тепер - генерал? 

- Нормально, мене і раніше нормально сприймали.

- Односельчани часто просять допомогти? 

- Постійно. 

- До речі, не секрет - Ви вмієте дружити, спілкуватися, не відмовляєте у  допомозі. Як вдається зі всіма бути по-хорошому? 

- Моє кредо: не брехати. Я можу казати правду не до кінця. Визнаю - часто так роблю. Але я завжди чесний перед собою. Особливо під час політичних розборок, ще з 2003 року... Я ж усіх бачив, знаю, тому намагаюся бути віддаленим від цих усіх процесів, максимально аполітичним. Міліція повинна бути поза політикою. Не секрет, що дехто з вінницьких партійців уже сім разів змінив партію, кон’юнктурники… 

- Але ж і Ви були соціалістом...

- Я не був членом партії. Так, двічі був депутатом обласної ради від Калинівського району з 98 року – по 2006, а третій раз - за списком Соціалістичної партії. Міг і тепер бути депутатом, відмовився – не хочу… 

- А Ваш попередник Василь Дремлюга в облраду потрапив від «Нашої України» – навіть на біг-бордах світився…

- Діяльність своїх попередників не коментую. Навіть політичну. 

- Василю Кіндратовичу, а які стосунки із міністром Юрієм Луценком?

- Я можу йому тільки подякувати, справді дуже допоміг нам. У нього дещо інші критерії роботи міліції, він не нагнітає цифри. У нас за сьогодні скоєно 90 злочинів, дві-три курки вкрали - реєструємо, а не так як раніше квартирні крадіжки приховували у звітах. Керівництво не вимагає 80-90% відсотків розкриття (а у нас і так 80), а вимагають оперативно реагувати, своєчасно виїжджати, ну і, звісно, розкривати. Робота міліції - це як надання послуг людям. 

От перший тур виборів відпрацювали спокійно. Було кілька порушень, реагували в окружні виборчі дільниці. Сподіваюсь, другий тур теж пройде спокійно… Уже й не ті люди. Стосовно міліції, то ніхто протизаконний наказ не виконає. 

- Ви особисто визначилися за кого голосувати? 

- Я і моя сім'я з голосуванням визначилися ще у першому турі. Все роблю, щоб і всі працівники мали можливість проголосувати.

- На минулих президентських виборах вінницька міліція відзначилася у закладаннях вибухівок на дільницях. Це було, і від цього нікуди не дітися.

- Так, така сторінка в історії була… 

- Вам особисто на цих виборах були пропозиції від політичних сил зробити щось, скажімо, протизаконне?

- Без коментарів… Чогось «аж такого» не пропонували, бо розуміють, що відмовлюся… Особисто знаю всіх місцевих політиків, поважаю їх. Єдине, що мені не подобається – вони озлоблені. Подивіться, як за кордоном: оголосили результат – опоненти потиснули один одному руку. І обидві сторони починають працювати на державу. Оце демократія. А наші одразу ж готуються до наступних виборів. 

- Ви володієте інформацією про кожного з них, доводилось її використовувати?

- Ні. Інформації багато. Але її ще треба довести, законно довести. Як правило, хто багато говорить, то голослівно. Докази шукають мовчки. Взагалі-то, війна компроматів у минулому. 

- Але Ви змінюєте думку про людей, маючи компрометуючу інформацією? 

- Так. Для себе. 

- Свою посаду не боїтеся втратити після виборів? 

- Усе може бути. Ніхто тут не вічний… Але з гідністю потрібно залишати посаду. З нових, кого призначили у 2007 році, залишився я і чернівецький начальник. 

- Куди прагнете тепер?

- Нікуди. Якщо чесно, хочу створити в області нормальні умови роботи міліції – відповідну матеріальну базу, щоб працювали більше не фізично, а інтелектуально, намагаюся забезпечити співробітників житлом. 

- А що для себе зробили, будучи начальником управління внутрішніх справ?

- Нічого, навіть ремонт вдома не зробив. Вважаю, що й так нормальні умови.

- Живете в Агрономічному?

- Так.

- Хто Ваші сусіди?

- Не високопосадовці, прості люди: з одного боку - колишній директор цегельного заводу, з другого - підприємці.

- Ваш будинок великий?

- 180 кв. метрів. Два поверхи. Зараз би такого великого не будував, то раніше мода була…

Син з нами живе, донька – на «Поділлі», але кожного дня у нас… 10 соток, квіти, трава росте, грядки...  

- Ви що роботе вдома?

- Нічого, чесно признаюсь. Можу пройтись, подихати свіжим повітрям… У моєї мами, у тещі є в селі по 50 соток городу, там картоплю вирощують. 

- Як відпочиваєте вдома? 

- Вихідних днів немає, якщо в неділю все нормально, то після 12 години стараюсь виїхати до мами, хоч на півгодини навідатися, вона одна. Щодня роблю комплекс вправ з гантелями – від 200 до 500 разів, буває й тисячу. Взимку обтираюсь снігом, а влітку - басейн. 

Дивлюсь новини. Стараюсь усі. На роботі о 21.00 – новини по Першому національному подивлюсь і тоді вже їду додому. Фільми, «мило» не дивлюся… Концерти дивлюсь - ті, що Басков із Сумською ведуть, «Вечірній квартал»…

- До речі, у «кварталі» часто жартують з міліції.

- Аж занадто. 

- Автомобіль не змінили? 

- Я не прибідняюся. У 91-му році у мене була «дев’ятка» – 93-я. Я на ній практично не їздив – 4000 км за вісім років. Продали її. А потім тесть, як учасник війни, взяв Ауді-А6, на ній їздить син. А я більше на службових, два водії. Службові – «Тайота» і «Фольсваген-Пассат». Правда, у неділю стараюсь сам за кермо сідати, щоб навики не втрачати. У відпустці майже не буваю – на п’ять днів виїжджаю на свій день народження. 

- Як міліціонера, Вас злочинці ще чимось вражають?

- Дуже багато. Могилівський прапорщик зґвалтував доньку, її подружку, а потім убив… У Чечельнику вбивця порішив свою дворічну дитинку і не встиг у піч кинути… Є таке, просто в голові не вкладається. Ледь стримуєшся, якнайшвидше його ізолювати старюся – у спецавтомобіль, щоб самосуду не було.

- А матюкаєтеся?

- Я? Трішки… Намагаюсь стримуватися, на підлеглого ніколи зла не тримаю, а злочинця можу «виродком» назвати. 

- Нові погони генерал-лейтенанта пришили?

- Ні, учора тільки привезли - через десять днів після Указу. На «Володарці» пришиють… Перше звання генерала – це якось урочисто, а друге – простіше… Я і до нагород якось так ставлюся, вдома вже з тридцять… Державні нагороди – чотири колодки ношу, як того вимагає устав. Може вік, може вже амбіції переріс владою? Не думав, що стану генералом, а тепер не просто заради хвастовства, але хочу чим побільше встигнути зробити для людей. Як при Тяжлову. Його згадують у міліції: «При ньому побудовано те-то… Зроблено те…» От ще у ДАІ побудували три будинки, може колись люди на Новий рік згадають, от це було при такому-то начальнику… 

- А часто дякують, «хабарі» носять? 

- Ні. От як вони можуть носити? На свій день народження уже більше десяти років мене немає в області. Я боюся, що приїдуть з районів і хтось скаже, що треба гроші зібрати на подарунок… Не хочу створювати приводу. От буде він їхати з того ж Чечельника взимку (15 лютого – день народження Василя Поліщука – авт.)… Навіщо? Може не всім був би радий. А близькі привітають пізніше. А привітання по посаді… Я тільки прийшов на посаду і сказав: «Усіх вас поважаю, але на свій день народження усі вдома». Я їх по телефону вітаю. Із новим звання так само по телефону. Бо сім чи вісім замів, члени колегії, якщо зі всіма відзначати, то це місяць треба на п’янку… Від слів: «Ти мене поважаєш!», нічого не зміниться… От коли піду на пенсію, подивлюся, як хтось зателефонує, привітає… Ото буде цінне. 

- Ви вживаєте спиртне?

- Як усі. Але мало. Останнім часом - вино. Просто раніше було таке, що чим ти більше з керівником вип’єш, то тим більше ти його поважаєш. Цього зараз немає. На щастя. Зараз ніхто нікого не силує – ні губернатор, ні голова облради, ні мер. Це дуже добре. 

- Здається, легенди про «губернаторські» п’янки пов'язують із Коцемиром?

- Я прізвища називати не буду. З ним у гарних стосунках, на свята, до речі, його теж вітаю. 

- Ви завжди знаходите щирі слова для всіх, кого вітаєте?

- Недавно читав інтерв’ю з владикою Павлом – настоятелем Києво-Печерської лаври. Його запитали чи він за всіх молиться. Відповів, що так. Журналіст уточнив, чи молиться він за одного із посадовців. «Да. Но скрепя сердце». Так і я. Такий я...