Рая – в раю. 17 вересня Рая Панасюк заснула назавжди у вінницькій лікарні (некролог)

Маленька жінка, яка навчила нас опускатись на коліна, щоб побачити її Світ. Той, який бачить вона. Бо так хотілось дивитись їй у вічі. Так легко підіймала нас догори, хоча сама сиділа у візочку. 

Цитати Раїси Панасюк взяті з публікації газети «Місто» від 09.07.2013 року — «Раїса Панасюк: «У моєму житті обмежень немає. Якщо є можливість — її потрібно використовувати»

 Рая ходила у дитячому садочку, в яслах. Лиш вставати сама не могла. Одного разу вихователька забула її підняти. Плакала, так і просиділа на одному місці доки мама не прийшла. Більше у садок Раю не віддавали. Потім до мами міліція приїжджала – силою намагались відправити в колгосп на роботу. Бо СРСР ніби й не було інвалідів – не мали права батьки доглядати за особливою дитиною. А тим паче, коли це в селі. Та попри все це мама залишалась із Раєю. Батько працював механізатором, зробив для неї імпровізований візок – столик на колесах. Тоді ще Рая  могла їздити на триколісному велосипеді. Та й старша сестра їй сумувати не давала – завжди брала з собою пасти худобу, на річку, і навіть на  дискотеку.
Кістки почали ламатися у п’ять років. У сім років не стало мами – рак грудей. Мусила вчитись жити сама.

У Тульчинському санаторії Раю носили на руках. Батько часто приїжджав. Подружки возили на тачці її в квітник – мріяти. Після трьох класів навчання у санаторії – повернулась у село. Там знову вона «калічка». Усі жаліли її.

— Я дуже вдячна татові, що він не махнув на мене рукою. Він поїхав аж до Києві, у Міністерство, там підказали, що у Херсонській області є Цюрюпинський інтернат, де навчаються дітки із обмеженими можливостями. Тато дуже не хотів, але відвіз туди. Думав, що я безпорадна…Навіть коли ми їхали у Херсон, тато винаймав машину – ні потягом, ні автобусом ми не їздили… 

Інтернат став для Раї школою життя. Там вона вперше сіла на візок – в 11 років. «Він був старенький і примітивний. Але тоді я зрозуміла: рухатись краще, ніж сидіти на місці»… Тому й не всиділа згодом у селі.
Першим домом у Вінниці став Будинок престарілих. «У моєму житті завжди з’являлись люди, які у мене вірили навіть більше, ніж я сама». Рая достукалась у Фонд інвалідів, міський центр соціальних служб…

— Пам’ятаю, У Вінниці проходила виставка «Повір у себе» — я посіла перше місце у ній за вишитий сарафан для дівчинки. І це було дуже важливо для мене…

Рая рухалась вперед: «Коли розповідаєш, що потрібно вчитись, ас сама не маєщ вищої освіти – це не зовсім правильно… Я вступила і закінчила Київський університет імені Тарса Шевченка, факультет журналістики. Пам’ятаю, у тата якраз захворіло серце, він був у лікарні. Я приїхала до нього і розповіла, що уже студентка. Він був щасливий за мене…Другу освіту я здобула психологічну, аби професійно підтримувати і направляти людей…»      
 
Рая згуртовувала навколо себе, їй писали листи. А вона просила милосердя усім, а не собі. Рая Панасюк очолила центр реабілітації «Гармонія». Її ще назвуть «інструментом для допомоги іншим», коли у 2017 році призначать на державну посаду  – Урядова уповноважена з прав осіб із інвалідністю. Торік Раїса Панасюк отримала звання Почесної громадянки Вінниці.

— Дивлюсь на своє життя збоку: невже це я — дівчинка із села, з Осичного Хмільницького району? З дитинства на візочку. Інколи напружує постійно просити про допомогу. Навіть відчинити двері. Хочеться пройтися лісом без нікого. Мовчки…

Вона знала ціну кожного кроку у житті. Знала  кохання. Так любила життя і жити хотіла… 

Рак. Його вона не подолала. Торік прооперували. Весною був криз. Врятували в Києві.  А 17 вересня не прокинулась у вінницькій лікарні…

Улітку Рая Панасюк на Фейсбуці всім дякувала: «Яке щастя просто самостійно дихати!!! Дякую вам, мої рідні за щирі молитви, за любов, турботу, переживання, допомогу… Господь і ваша віра повернули мене до життя!!! Дякую!!! Люблю вас усіх! І ціную кожну хвилину!!! Життя прекрасне!!!»

Це було 21 липня, а наступного дня запостила вірш Ліни Костенко:
Нехай підождуть невідкладні справи
Я надивлюсь на сонце і на трави
Наговорюся з добрими людьми
Не час минає, а минаєм ми…
 

    
 
Середа, 19 вересня, у Вінниці — день жалоби. Прощання із Раєю Панасюк відбудеться у середу, 19 вересня, у Будинку офіцерів – з 14 до 15 години. Поховають Почесну громадянину Вінниці  на Алеї слави Центрального кладовища. Похорони організовує ритуальна служба «Реквієм» на замовлення міської влади. 

Читайте також:

«Лети, моя крилата дівчинко». У мережі прощаються з Раїсою Панасюк
 

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.