Вінничанин, якого поранили разом із Семеном Семенченком, ділиться своїми поглядами про АТО

Сергій закінчив інститут та здобув спеціальність викладача історії та права. Попрацювати за фахом, вінничанину не довелось, - пише «Дніпропетровська панорама». Він пішов на фронт добровольцем у складі батальйону “Донбас”.

Три місяці воював з ворогом у зоні АТО  вінничанин Сергій, доки не потрапив на лікарняне ліжко. Близько трьох тижнів назад автомобіль, в якому їхали командир батальйону Семен Семенченко та ще три бійця, під Чернухіно потрапив в аварію. В аварії загинув один військовий, Семен Семенченко та ще один отримали травми. Від тоді Сергій знаходиться у лікарні імені Мечникова. Там йому лікують переломи та вивихи, які він отримав в результаті аварії.

Сергій має загострене почуття справедливості та усвідомлює, що Україна є незалежної країною. Саме це спонукало вінничанина піти у добровольці. А ще й те, що комусь це потрібно було робити. Він усвідомлював необхідність йти воювати, адже після року війни зрозумів, що регулярні війська або не можуть, або не хочуть воювати.

Сергій розповів, хто та за кого воюють на сході.

-  На Донбасі воюють абсолютно різні люди: з Луганська, Донецька і навіть Львова. Останнім ми їм дуже вдячні. По ідеї, вони далеко знаходяться і на Заході їм добре, але розуміння того, що це наша єдина країна, привело їх на Схід.

Багато хто, хто воює на боці терористів, не розуміють, що відбувається насправді, адже їм тривалий час підносили однобоку інформацію, і вони вже не можуть реально сприймати дійсність.

За словами Сергія серед бойовиків мало тих, хто воює за ідею, в основному там ті, кому платять гроші. Багато серед бойовиків так званих «владик» - які вважають, що вправі позбавити людину грошей, майна і життя.

Доброволець не заперечує тому, що в нього стріляли росіяни. А він в свою чергу стріляв в росіян. А тим, хто в це не вірить – запрошує приїхати та переконатися самим.

В те, що Дебальцево здали Сергій н сумнівається. За його словами не зважаючи на те, що туди нагнали великі сили противника, ми все одно могли дати відсіч.

-  Я там був, точно знаю. Однак у нас, що не перемир'я, так наказ «триматися». Ми сидимо на місцях і «тримаємося». А за що? Ми воюємо або стоїмо і «тримаємося»?, - ділиться своїми думками вінничанин.

А тим часом його лікарняна палата вся прикрашена дитячими патріотичним малюнками…