Олена Кучер - голова благодійного фонду «Волонтер-1». Не могла сидіти вдома і дивитись тогочасні події по телебаченню, склавши руки. Тож, почала діяти. Була учасником Майдану, де саме і розпочала надавати допомогу людям, які її потребувати. Надалі жінка зрозуміла, що потрібна армії, на той час тільки розпочиналась антитерористична операція на Донбасі. До активістки долучились й інші люди, яким небайдужа доля українського народу. Так і виникла волонтерська організація.
«Моя волонтерська діяльність, почалась з приходом війни. До того я була на Майдані, і так сталося, що ніхто не чекав цих подій. Наші військові були не готові до війни, тому прості люди почали допомагати. На початку війни ми не створювали волонтерську організацію, ми просто допомагали. Я навіть пам’ятаю, як раптом подзвонила моя сестричка – Леся Ненич, і каже: «Олено, їде машина, потрібно термінова допомога на блокпост». Ми поїхали в магазин, і купували каремати, кабелі, прожектори. І все, це за власні кошти. Ми просто допомагали тим людям, які їхали. Підключали своїх знайомих, сусідів. Купляли все: починаючи від шкарпеток, закінчуючи бронежилетами. Я, навіть, пам’ятаю вагу бронежилета, тому що ми двоє несли його. Я ще подумала: «Боже, як? Як цей хлопець буде у цьому бронежилеті, він же такий важкий!» Ну, от так от все почалось…»,- згадує пані Олена.
Згодом, коли поїздки на Схід стали частішими й об’єднали чимало небайдужих людей воєдино, 3 березня 2014-го був створений благодійний фонд «Волонтер-1». З дня на день, волонтери їздили з візитами у зону обстрілів, провідували поранених у госпіталях, збирали машини з необхідними речами, і смаколиками, на які так чекали бійці.
«Я особисто дуже переживала під час перших поїздок в зону АТО. Але коли ми приїжджали, я бачила ці усміхнені лиця, що нас чекали, і що всі задоволені – тоді весь страх пропадав. Вже нічого не боїшся, і їдеш спокійно з радістю додому, що ти виконав своє завдання. Моя мама теж є волонтером! І вона теж багато корисного зробила. Вона в мене дуже смачно готує. Коли ми відправляли машини, вона пекла пиріжки, ліпила вареники. Хлопці її називали: «Кухонний комбайн»!(сміється) І так само, коли ми у військовий шпиталь ходили, то мама нам готувала, ми туди продукти її завозили, а потім вона вже чекала нас знизу, а ми розносили. Хлопці дуже люблять мамині гостинці!»,- розповідає волонтерка.
Для будь-якого виду діяльності характерні хвилі підйому та спаду. Сферу волонтерства у нашій країні це питання не оминуло. Адже воно залежить безпосередньо від подій, які відбуваються в державі. Хвилею високої активності людей, які готові допомогти був початок війни на Сході.
«Підйом - всі організовувались, звичайні люди підключалися. От зараз, звісно, йде трішки на спад. Наразі, Слава Богу, вже не такі жорстокі події відбуваються, і більш-менш забезпечені наші військові. Ми їздимо, ми телефонуємо їм, ми запитуємо, що їм потрібно. З кожною поїздкою ми підіймаємо дух патріотизму хлопцям. Вони всі патріоти! Таким чином нагадуємо їм, що ми про них не забуваємо, що ми їх підтримуємо, і в будь-яку хвилину готові до них приїхати»,- говорить Олена Валеріївна.
Жоден відданий активіст, навряд чи, зумів би забезпечити військових усім необхідним самотужки. У благодійній справі вкрай важлива підтримка і допомога звичайних людей. Разом – легше зібрати потрібні кошти, речі й спорядження. Головне – відповідально ставитись до своєї справи.
«Ви знаєте, це велика відповідальність, що люди нам довіряють. І я це дуже ціную. Тому, звісно, й допомагають. Не треба нам робити оголошень, нас уже всі знають, знають як ми працюємо. Найголовніше - це довіра людей. І тому коли я збираю машину, ми просто телефонуємо і кажемо: «Їде машина, треба..» І люди підключаються, допомагають фінансами. Хтось сам купує, от потрібно було форми замовити хлопцям - то нам організації, які самі їх закупили, передали. Тобто зараз дуже нескладно мені зібрати машину, нескладно.», - підсумовує Олена Кучер.
Олена Кучер