Чітко визначена ціль, можливі шляхи перенесення її у реальність та мотивація – головні компоненти успішно досягненої мети. Бажання – директор будь-якого починання. Саме воно найбільше керує людиною. Погодьтеся, справи, у яких Ви зацікавлені, набагато швидше набувають статус виконаних, ніж ті, які Вам не симпатизують.
«Ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, і ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі нею не схочемо бути», - В’ячеслав Липинський. Вислів, який вкрай актуальний не лише на даний момент, а й взагалі у всі часи. Візьмемо до прикладу нашу Україну, ще за давніх-давен наші пращури говорили: «Хто володіє Україною – той володіє світом». Зрозуміло й чому зараз ця держава є ласим шматочком для загарбників, адже на Україні найродючіші ґрунти, земля багата великим асортиментом корисних копалин, найсприятливіші погодні умови для проживання та господарювання, загалом гарне географічне положення з чудовою природою та, як вважається, працьовитими людьми. Але ж насправді де ті люди працьовиті? У такій карїні ми просто не вміємо жити, а точніше правильно користуватись всім тим, що дає природа. Наша «верхівка» марно витрачає всі блага, які б у руках тієї ж Америки чи Італії приносили державі хороші прибутки, а її мешканцям забезпечували життя на високому рівні, без шкоди для природи. Україна в наших руках подібна до золота, яке ми міцно тримаємо, обороняємо, але не вміємо поводитись з ним та вірно застосовувати. Ні, я не схиляюсь до того, що нам потрібно передати ці землі тим, хто буде з ними краще справлятися, що звісно легше, але ми маємо навчитись з повагою ставитись до всього, що маємо і не думати лише про грошову вигоду, як це дійсно є.
Наведу елементарний приклад, на заході нашої країни розташовані чудові гори Карпати, густі ліси зі своїми таємничими історіями, які так і ваблять чарівністю та спокоєм. Однак так було донедавна… На місці дому тварин, годувальника багатьох сіл, та легень країни – лісу, залишились сотні тисяч свіжих пеньків та лисі гори. А найцікавіше те, що всі ці проблеми створюються саме задля власної вигоди у вигляді грошей. Всі ті зрублені славетні Карпати перетворяться на дивани та шафи, проте навіть не українців, а у закордонних родин, які за гарненькі кошти купують наші ліси. Звісно, людей не цікавить скільки десятьоліть та ялинка боролась за життя та мирно служила країні, наповнюючи повітря киснем.. А яким буде ваше здивування, коли через кілька років ви вирішите відпочити від міського хаосу в обіймах природи, потрапите до Карпат, а тієї природи, яка була раніше й близько немає. Зрозумійте, гроші ви одержите за свою «працю», але лісу ніхто не поверне. Тому аби в нас була гарна держава та щаслива нація, не потрібно сліпо бігти за грошима та знаходити заробіток там, де після вашої праці залишаються величезні збитки. Ми маємо дбати один про одного та діяти разом, адже якщо кожен буде тягнутися до свого, то все так і залишиться як у відомій байці Глібова «Лебідь, рак і щука».