Сьогодні я образилась на сестру... Образилась лише тому, що переповнена своїми амбіціями, дуже різко зреагувала на її запитання. Знову вчинила як мале розбещене дитинча, яке звикло одразу отримувати те, чого забажає без жодних запитань і застережень…Прикро…
Вже йдучи ввечері додому я згадала один вираз: «Єдине, що дійсно підтримує людину це її хребет» і … зрозуміла, що мій хребет це моя СЕСТРА! Я ніколи не дякувала мамі і татові за неї. Лише могла покепкувати. А тепер готова щодня дякувати за сестру і ангела-охоронця в одній особі. Вона моя душа.
У нас значна різниця у віці і з перших днів мого життя вона стала для мене другою мамою. Лише їй вдавалось мене нагодувати - щоразу вона вигадувала якусь неймовірну історію, слухаючи яку я не вередувала. Це вона навчила мене читати та писати, оберігала і захищала. Завдяки її конспектам мені значно легше було навчатись у школі. Її вибір професії прищепив мені любов до історії.
Де б я не була, я завжди відчуваю її любов та турботу. Протягом багатьох років, коли мені сумно чи страшно, я згадую її слова, якими вона мене заспокоїла після перегляду «страшної» казки про Змія-Горинича, вона мене обняла і сказала: уяви вишневий квітучий садок, ти біжиш серед білосніжних дерев, білі яскраві пелюстки падають на твої плечі, тобі легко та радісно. Тоді по всьому тілу пробігає теплий і ніжний вітерець і я засинаю…
Мені вже тридцять і тільки з віком я зрозуміла дійсну анатомію людства, що складається з найрідніших. Батьки - наше серце, брати і сестри – наша опора та підтримка, а діти - кровоносна система.
Я дякую Богу за своїх найрідніших людей. І ще переконана, що наше ставлення до близьких формує людину і значно впливає на розвиток повноцінного, розвинутого громадянського суспільства.
