Ранок свіжий, прохолодний. Повз мене проїхав швейцарський трамвай, долинув запах свіжозвареної кави з сусіднього кафе і я згадала свою недавню подорож до Швейцарії. Одразу захотілось опинитись в країні де щирі, відкриті, працьовиті і найголовніше – активні люди будують країну для себе і своїх дітей! Вони організовують себе самі, поважають себе, вміють захищати себе та свої права. Мене вразило (з огляду на нашу вітчизняну дійсність) те, що практично двічі на місяць там відбувається ЧЕСНИЙ референдум з питань, які хвилюють швейцарців. Люди не байдужі до того, що їх оточує, чим живе їхня громада і вся країна в цілому. Вони дійсно керують життям своєї країни, а, значить і своїм!
Чесно кажучи, я також хочу, щоб ми могли організовувати себе, не тоді коли вже все погано і накипіло, замість постійного діалогу і вирішення проблем братись за зброю. Хочеться, щоб ми довіряли один одному. Адже як на мене основна проблема в тому, що ми перестали це робити – довіряти один одному. Ми не вміємо контролювати тих людей, яким довіряємо свою долю, долю наших дітей і нашої країни. Ми свято віримо їхнім обіцянкам, свято віримо в те, що вони їх виконають, завтра проснемось і сонце засяє якось не так, а по новому. Ми звикли чекати допомоги з… чи від… Не усвідомлюючи, що крім нас ніхто не навчить наших дітей першим крокам, не здасть екзамен, не виоре нашу землю, не підніме економіку. Ми звикли чекати чогось від когось… І тим самим постійно розчаровуємось. Так як чогось від когось не буває!
Я знаю настав той час коли мої земляки почали змінюватись, але це потрібно робити постійно. Потрібно не боятись власних цікавих ідей, не боятись втілювати їх у життя. Я вірю в те що ми зможемо побудувати нову Україну, сильнішу, але не силою а духовністю. Піднімемо з колін її економіку, а для цього ми повинні згуртуватись. Підтримувати один одного. І почати нарешті ДІЯТИ. Але не силою, не зброєю, а розумом і працею!
Я хочу як і всі мої друзі іти зранку на роботу чи ввечері з роботи і бачити усміхнених людей. Людей які дійсно вірять в свою країну і своїм лідерам. Сьогодні надзвичайно важкий час для країни. Майдан, революція, Крим, Росія. Але я вірю моя країна і мій народ зможе вистояти і перемогти. Бо ми - сила! Ми це довели, але в нас ще живе невіра і невпевненість, ми зупиняємось на пів кроці, ми чекаємо, «що держава все знає і повинна нам все дати». Але ж держава – це МИ. То ж почнімо кожен з себе, змінімо своє сприйняття речей, і це має надихнути нас на зміни, дасть можливість вирішити ті завдання, які ми ставимо перед собою.
Ось така у мене сьогодні Швейцарія-Україна була в думках.
Ми повинні бути небайдужими, активними та цілеспрямованими. Я вірю в нас.
Anonymous