Остапа Бендера знов просять у Жмеринку

-У нас тут, конечно, не Париж, но милости просим к нашему шалашу… О берега Жмеринки разбиваются волны Мирового океана… - такі слова Ільф і Петров уклали в уста свого головного героя популярної книги «12 стільців!»  Остапа Бендера. На знак подяки за крилату славу Жмеринці у 2009-му році на площі біля залізничного вокзалу встановили пам’ятник знаменитому літературному персонажу. Простояв він недовго. Восени 2011-го, коли реконструювали Привокзальну площу, Остапа прибрали. Тепер Анатолій Кушнір запевнив, що пам’ятник повернуть на місце.

Без нього площа – гола

Свою обіцянку мер дав під час відкриття заходів у рамках  проекту «Жмеринка відкривається світові. Валіза. Враження. Вокзал». Цим проектом намагаються популяризувати місто залізничників, створювати для його мешканців цікаве культурне  середовище. Міськрада реалізує проект за підтримки німецьких фахівців з Гете Інституту. Авторами є експерти з питань культурної політики Ірина Френкель та Ярослав Мінкін. До речі, пан Ярослав переселенець з Луганська. Знайшов себе у новому середовищі і продовжує займатися улюбленою справою.

Анатолій Кушнір під час виступу стояв майже на тому самому місці, звідки прибрали постать Великого комбінатора. Не міг не згадати про пам’ятник. Та й земляки продовжують запитувати, де сховали скульптуру комбінатора. Версій про нове місце Бендера у Жмеринці не бракує. На запитання журналіста «20 хвилин» у відповідь звучали найрізноманітніші версії. Одні казали, що пам’ятник десь припадає пилюкою на складі міських комунальників. Інші стверджували, що бачили лежачого Бендера зі своїми стільцями у залізничному депо.

-Це 100-процентно правдива інформація, - переконував мене чоловік на ім’я Микола, прізвище не став називати. – Бо мій друг працює в депо і бачив пам’ятник там в якомусь закутку.

-Памятник давним-давно продали, а гроші поділили, - говорив ще один місцевий хлопець, назвати себе відмовився. – Хто продав? Ви журналіст, розслідуйте, то й дізнаєтеся.

Зате співрозмовники були одностайні в тому, що Бендера треба повернути на місце. Аргументи звучали такі: «Без нього скучно на вокзалі», «Кому він тут заважав?», «Його прибрали тільки тому, що один мер захотів насолити іншому, тому викинув пам’ятник, а він тільки прикрашав площу, тепер вона – гола без Бендера».

-Цей пам’ятник був родзинкою Жмеринки, - каже колишній залізничник Іван Петричук. – Біля нього не тільки пасажири, а й молодята фотографувалися. Сам бачив. І сам сидів на стільцях. Вони стояли біля ніг Бендера. На удачу в дорозі один з пальців руки пам’ятника пасажири витерли до блиску. Якби провели опитування, то більшість би сказали так, як і я: «Поверніть пам’ятник на місце». Нітрохи не сумніваюся, що люди

Пам’ятник не в депо і не на складі

- Пам’ятник у мене в майстерні, а не в депо, чи на іншому складі, - розповів журналісту «20 хвилин» його скульптор Микола Крижанівський. – Коли реконструювали площу, мені подзвонили з міськради і сказали, що не знають, як саме можна зняти пам’ятник, щоб не розбити його. Я приїхав, розповів робітникам, як кріпиться скульптура, допоміг її зняти. Під час розмови з представником міськради зрозумів, що там не виявляють інтересу до пам’ятника і не збираються його ставити після ремонтних робіт. Один з чиновників відверто висловився: «Це ж не національний герой. Яке відношення має цей літературний персонаж до нашого міста? Ніякого!» З цих слів мені багато чого стало зрозуміло. Замовив машину і перевіз роботу до себе у майстерню. Там вона зберігається дотепер.

З приводу повернення пам’ятника скульптор вперше почув про таку пропозицію від журналіста. Каже, ніхто до нього не звертався. Якщо у Жмеринці так вирішать, він не заперечуватиме. Пан Микола згадав, що пропонував чиновникам Жмеринської міської влади виготовити ще одну скульптуру для вокзалу. Йдеться про постать архітектора вокзальної будівлі Зіновія Журавського. Цей талановитий зодчий проектував також будівлю залізничного вокзалу у Києві. Жмеринський вокзал схожий дотепер вважається одним з кращих не тільки у нас. Його порівнюють з приміщенням вокзалу у німецькому Мюнхені.

Стілець царя показали, стільці Бендера – прибрали

На відкриття вокзалу з Петербурга у Жмеринку приїжджав цар Микола II. Було це у грудні 1904 році. Цар схвально відгукнувся про архітектуру вокзалу. Але сказав про це своєрідно: « Ай-да сукин сын! Такому можно доверить строить царские конюшни!» Однак архітектор Зіновій Журавський сприйняв їх по-своєму. Йому здалося, що цар незадоволений його роботою. Так близько сприйняв це до серця, що невдовзі наклав на себе руки.

-Макет пам'ятника Журавському уже готовий, - каже скульптор. – Він має прив’язку до вокзального приміщення. Журавський зображений у повен зріст. Однією рукою він тримається вокзального дзвоника. Колись з допомогою таких дзвоників повідомляли про прибуття поїздів. Дзвоник буде справжній. Кожен пасажир при бажанні матиме можливість вдарити у дзвін і почути його звук. Внизу скульптурної композиції передбачено креслення, за якими будували вокзал. Тут же будуть фрагменти залізничної колії, що біжить вдалину.

У рамках проекту «Жмеринка відкривається світові. Валіза. Враження. Вокзал» було представлено ряд виставок. Одна з них розташовувалася у віп-залі вокзалу. Відвідувачі побачили чотири старовинні стільці. Їх виготовили на початку минулого століття. Припускають, що на одному з них сидів цар Микола під час відкриття вокзалу. Стілець царя зберегли, а стільці комбінатора - прибрали. Хоча сценку за мотивами твору «12 стільців» зіграли