Японські коропи-кої, теплиця і відсутність газу. Заступник мера Слишинський показав свій будинок

Посадовець каже, під час акції організованої активістами, ті промахнулися з адресою і навідалися до інших людей.

- Знаєте, насправді мені не має чого приховувати. Хоча, по великому рахунку, я вважаю, що дім людини – це її фортеця.  І коли їздять, лазять по парканах, це по-перше неетично, а, по-друге, за це передбачена кримінальна відповідальність… Більше того мені приписали якісь неіснуючі речі, - каже він. – Тому аби внести ясність, я вирішив прояснити це питання. Тим більше, нікуди балотуватися я не збираюся, на відміну від організаторів цих екскурсій. А ще - за кожну копійку я можу відзвітувати. Роботи ніколи не боявся. Маю біля десяти лише робочих спеціальностей. Так склалось, що ще з часів роботи на ЦКБІТі, я отримував досить пристойну зарплату. Наприклад, коли я працював на заводі – моя зарплата тоді складала близько 400-500 рублів, при середніх на той час на рівні 130, - каже Володимир Слишинський. – Потім, коли мером став Дворкіс – я перейшов працювати в міськраду. Коли він пішов – я зробив це ж саме. Створив власну юридичну компанію і не думав, що уже повернуся. І не повернувся б якби не Гройсман.

Як виявилось, заступник міського голови уже вісім років як живе на дачі – на території типового садового товариства.

- До речі, на таких дачах скоро можна буде нормально прописуватися по всій Україні. Ці законопроекти вже знаходяться на розгляді у Верховній Раді. А все починалося з того, що ми у Вінниці розпочали таку практику саме з наших садових товариств, - каже він.

Його дача-будинок знаходиться на П’ятничанах, фактично біля лісу, а по асфальтному покриттю на дорозі, яка веде до садиби ніяк не скажеш, що тут мешкає хтось з керівництва міськради. А ще будинок знаходиться не так далеко від кладовища.

- Воно напевно зберігає цей район. Не було б його – тут би уже все почали забудовувати висотками і місце втратило свій шарм. А так тут тихо, свіже повітря, зрештою тут просто можна відпочити, - додає заступник мера, - що я і роблю, коли приходжу сюди. Навіть робочих питань вдома намагаюся не вирішувати.

Дачу площею близько 40 метрів квадратних, включаючи дерев’яний  другий поверх, та ділянку – близько п’яти соток, за його словами він купив в 2004 році, коли не працював в міськраді. Сьогодні будинок «розрісся» до ста метрів квадратних, а присадибна – до 15 соток, коли сусід вирішив продати свій наділ.

- Чесно кажучи, ніколи не думав, що житиму на дачі, - продовжує він. – Я сам виховувався в дитячому будинку, потім в школі-інтернаті. Коли мати отримала квартиру – для мене це було усе. Головним чином через те, що жити в квартирі було зручно: вода, газ, каналізація. Коли я купував цю дачу, то думав, що роблю це ради того аби вирощувати полуницю та черешню. А потім все помінялось. Дочка вийшла заміж. А я просто залишив квартиру і переїхав сюди. Хоча в будинку була лише гола штукатурка, з меблів – коробка від холодильника, замість сходів на другий поверх – драбина, а надувний матрац – замість ліжка. Я лягав увечері на нормальний матрац, а вранці прокидався на підлозі, але я був такий щасливий… Сьогодні мене в квартиру уже не заженеш. Інша справа – слід віддати належне моїй дружині: я постійно щось переробляю, добудовую, змінюю, - не знаю як вона це витримує.

Взагалі, сам будинок зовні нічим особливим не виділяється, більше кидається в очі присадибна ділянка. Тут ростуть сотні рослин, висаджених таким чином, що кожні два тижні зацвітає якась нова.

- Чесно кажучи з ландшафтним дизайном мені допоміг колишній колега по заводу, він же – мій сусід, але сама задумка, прокладення підземних кабелів водо- та енергопостачання – це моє, - каже Володимир Слишинський, який ще й виявився затятим садівником-городником.

- Взагалі, ми на базарі нічого не купуємо: перці, баклажани, цибуля, морква, квасоля, кукурудза, полуниці, огірки, помідори, практично усе, крім картоплі, вирощуємо самі. Вистачає нам з дружиною і дітям та онукам, - розповідає він. – Ось, наприклад, ця грядка з полуницею - це улюблене місце онучки Анюти, яка пішла в перший клас.

Любить тут ласувати і другокласник Олександр. Подивіться, між усіма грядками спеціально вистелені доріжки.

Взагалі, одне з правил – не можна наступати на грядки, бо так руйнується структура ґрунту. Тому ми навіть не перекопуємо повністю грядки – обробляємо тільки верхні 10 сантиметрів шару. Дуже допомагають і каліфорнійські черв’яки. Дитяче відерце їх колись придбав за 80 гривень. А зараз – вже сам їх вирощую. На відміну від наших вони в п’ять разів краще переробляють землю, а ще добре справляються з харчовими відходами. В результаті утворюють гумус, яким теж можна удобрювати землю. Взагалі, якщо хочете мати гарний урожай – слідкуйте не стільки за ним, як за ґрунтом… А це наша теплиця, ми тут загалом збираємо по 150 кілограмів овочів.

Свіжі огірки, помідори та перець звідси у нас навіть на Новий рік, - продовжує Володимир Слишинський. – В цьому сезоні огірки ми уже посадили вдруге. Тут усюди система капельного поливу. Самим поливом керує комп’ютер на сонячних батареях.

З енергоефективністю, як переконує заммера, у нього теж все гаразд. Всього в будинку нараховується 47 лампочок – усі світлодіодні. За електроенергію спожиту ними родина платить не більше 20 гривень на місяць.

Ще одна особливість будинку – відсутність газу.

- Він підведений, але я принципово не хочу його під’єднувати, - каже він. –  В майбутньому ставитиму сонячні батареї, але спочатку потрібно зробити проект, поставити двохнаправлений лічильник.  Таким чином на цьому можна буде ще й заробляти – держава має доплачувати гроші за виробництво енергії.

Поруч з будинком розташований невеличкий штучний став.

Тут уже п’ятий рік живуть  12 справжніх японських коропів-кої. Порода була виведена в Японії кілька тисяч років тому. Кажуть, ця риба може жити більше 200 років та досягати метра завдовжки. Незважаючи на це, на господарстві ще є дві кішки та двоє кошенят. А найближчими днями компанію їм ще має скласти вівчарка Гера.

Та одне з центральних місць присадибної ділянки займає бесідка, де є мангал, плита, коптильня та піч.

- Знаєте, за гроші, витрачені на неї, я міг би, мабуть, придбати авто, але я нітрохи не шкодує про це рішення, - каже Володимир Слишинський, - оскільки до машин я не відчуваю особливої любові, навіть не в усіх марках розбираюсь, а в гаражі в мене стоїть інший транспорт – двоколісний...

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.