У вінничан протести в генах. Як наше місто в минулому виборювало свої права

Вінничани мають багатовікову історію протистоянь владі як місцевій, так і державній владі / На фото — вінницькі реконструктори відтворюють бої за місто Боярку, в 1918 році

На установчій сесії нової міськради, 20 листопада, дізналися про те, як Вінниця у давнину виборювала свої права та що їй це давало. Директор «Центру історії Вінниці» Олександр Федоришен розповів про історію місцевого самоврядування Вінниці. Публікуємо скорочену версію, а в матеріалі ви можете подивитися повний виступ історика на відео.

Війт — для міста, староста — для держави

Вінниця має багатовікову історію, яка бере свій відлік від 1363 року — коли Великий литовський князь Ольгерд, після перемоги у битві на Синіх водах роком раніше та звільнивши Поділля з-під золотоординського ярма, створює подільське князівство під рукою князів Коріатовичів.

— Пізніше формується міщанська громада, існування якої юридично було визнано в середині 15 століття. Вінниця мало право власності на міську землю, торги і ярмарки, торгово-промислові заклади та інші самоврядні права, — розказує історик.

Інтереси місцевих жителів представляв «війт» — аналог сучасного міського голови.

— Перший з вінницьких війтів, про якого є письмові згадки, це Іван Шульга Долбиневич (1504 рік). Війт захищав інтереси громади перед сторонніми особами, налагоджував зв'язки із замковим урядом, розподілом державних та замкових повинностей серед членів громади, скликав міське ополчення, — розповідає Федоришен.

Тоді як захищав інтереси держави староста. Майже 500 років тому шляхетський стан не бажав самостійності для міщан і всіляко намагався обмежити їх права: відбирали міську землю та накладали більші податки та повинності.

— Закономірно, це викликало опір та повстання. У 1541 році у Вінниці та Брацлаві (який, до речі, в ті часи був більшим за нинішній обласний центр) міщани втопили шляхтича Богуша Слупицю, а в старости Семена Прунського відібрали майно і прогнали з Брацлавщини. Своєю наполегливістю люди домоглися того, що король був змушений був зняти Прунського з посади старости. Упродовж 40-50-х років 16 століття міщани неодноразово повставали проти утисків своїх прав, — каже керівник «Центру історії Вінниці».

Проте вінничани користувалися і більш мирним шляхом впливу на владу: писали до короля листи зі скаргами на старосту та відстоювали своє право обирати війта, яке було закріплено давніми привілеями.

Отримали магдебурію 

Федоришен розказує, що за Люблінською унією 1569 року Вінниця увійшла до складу Речі Посполитої. Розпочинається новий етап освоєння тутешніх земель: старостинський уряд займає села Хижинці, Вишня, Цвіжин, Ведмедка тощо. У 1598 році Вінниця стає адмінцентром Брацлавського воєводства, активно зростає територіально, постають передмістя — Садки, Слобідка Дубицького, Вінницькі Хутори, Малі Хутори, Щітки, Телепеньки.

— Досягши належного рівня згуртованості та економічної сили міщанська громада здобуває Магдебурзьке право. Воно передбачало автономію, міську самоврядність, власне судочинство, яке здійснювалося через виборні органи. І 30 травня 1640 року король Владислав IV підтверджує права Вінниці на магдебурію, які де-факто, були здобуті міщанами двома роками раніше, коли староста Оджегульський надає місту автономію, — говорить історик Олександр Федоришен.

З того часу, владою у Вінниці стає міський уряд, який складався з шести бурмистрів та голови — «війта». Серед повноважень мали як адміністративні, так і судові функції. Усе врядування велося українською мовою. А разом з правом самоврядності був затверджений герб і печатка. До речі, з того часу походить нинішній герб Вінниці.

Легенда про рятівника привілеїв 

З початком повстання під проводом Богдана Хмельницького Вінниця стає центром козацької сотні Кальницького полку. Потім, на більше ніж 50 років, Вінниця стало полковим містом українського козацтва. 

Щоправда, в часи Руїни та війн 17 сторіччя вінницькі міщани втрачають власну самоврядність: Вінниця повертається під управління Речі Посполитої, старостинський уряд відбирає земельні та торгово-промислові права нашого міста. Але боротьба не вщухає. Вінницькі міщани судилися зі старостою протягом 11 років та перемогли завдяки одному цікавому випадку, з якого потім створили вінницьку легенду — «Про рятівника привілеїв Захарка Сича».

— Коли вінницькі міщани вирішили розпочати боротьбу зі старостою за свої права і вольності, міщанину Захарку Сичу доручили відправитися до короля зі скаргою на старосту, взявши із собою оригінал древнього королівського привілею вінницьким міщанам, — розказує Олександр Федоришен. — Оскільки від надання цього привілею залежав результат усієї справи, то староста повідбирав і спалив усі копії цього привілею. Але оригінал не міг відшукати. Та й важко було це зробити, бо древній привілей понад сто років зберігався в дуплі старого дуба, яке зовсім заросло.

Коли міщанин збирався відправитися в путь, то дуб таємно зрубали, привілей витягнули. А щоб староста не наздогнав Сича на шляху до Варшави, міщанин вдався до хитрощів.

— Захарко Сич лишив свій одяг на березі Бугу, щоб вважали його утоплеником, а в іншому вбранні відправився до короля. Прибув якраз під час розбору справи. Надавши королеві скаргу і оригінал давнього привілею, міщани домоглися покарання старости і повернення усіх колишніх прав і вольностей, — розказує Федоришен.

Непрямим доказом правдивості цієї легенди є скарга в книзі Старої Варшави, яка вписана 14 квітня 1780 року: на старосту пожалілися 13 вінницьких міщан, серед яких був і Захарко Сич.

Економічне диво

За другим поділом Речі Посполитої, який стався у 1793 році, Вінниця була підпорядкована Російській імперії. Вона стає центром Брацлавської губернії, згодом — центром Брацлавського намісництва.

Але невдовзі статус Вінниці понижуть: вона стає повітовим містом (сучасний аналог райцентру). Містом продовжує управляти магістрат, але він був замінений в середині 19 століття міською думою: невдовзі міщани отримують право обирати своїх гласних, а також створюють міську управу (своєрідний аналог сучасного виконкому міськради). 

— Вдале самоврядування забезпечило сталий розвиток міста впродовж десятиліть, — розповідає Олександр Федоришен. — Символом позитивних змін є ім'я міського голови Миколи Оводова — він займав цю посаду 1899 до 1917 року. За його керівництва Вінниця отримала економічне диво — річний бюджет зріс в 11,2 раза, відбулася телефонізація, електрифікація, збудували систему водопостачання, запустили громадський транспорт.

Як Оводов для міста взяв кредит у банку США. Книга про минулі успіхи Вінниці

Тяжилів, П’ятничани, Пирогове стають Вінницею

За радянської влади Вінниця стає центром Вінницької області. Це стається у 1932 році. У 30-х роках минулого століття Вінницька міська рада керувала населеними пунктами Вінницького району. Тодішній економічний та соціальний потенціал міста зростає завдяки приєднанню передмість та навколишніх сіл: Старе місто повертають в лоно Вінниці у 1934 році, а потім до складу міста включають П'ятничани (1938), Тяжилів (1950), частково Вінницькі Хутори, Сабарів (1967), село Пирогове (1972).

Історик Олександр Федоришен розказує, що після відновлення Україною своєї незалежності, ухвали закону про місцеве самоврядування розпочинається новий етап розвитку самоврядності територіальної громади Вінниці.

У 2015 році сталося чергове розширення меж міста. Торік була створена міська об'єднана громада, в якій крім Вінниці ще є селище Десна. З 2021 року, сподіваємось, до міської громади долучаться Вінницькі Хутори, Писарівка, Стадниця, Гавришівка, Малі Крушлинці, Великі Крушлинці та Щіток.

Повна доповідь Олександра Федоришена на відео: 55:35 — 1:16:50

— Як засвідчує історія, важливою ознакою розвитку і зрілості громади є вміння здобувати, виборювати та відстоювати свої права. Вінничани протягом багатьох століть це неодноразово доводили. А найуспішніші періоди розвитку Вінниці були тоді, коли громада демонструвала єдність у спільній боротьбі за свою волю, самостійно вирішувала питання сьогодення, а також стратегічно розбудовувала майбутнє. Це не тільки право, а й велика відповідальність. Будьте відповідальними, пане голово та панове депутати, — сказав наостанок Олександр Федоришен.

На сайті «20хвилин», нагадаємо, є рубрика «Наше минуле». Тут ми, зокрема, розповідаємо про перший день роботи Вінницького драмтеатру, відреставрований стіл, за яким сидів Симон Петлюра, коротко переказуємо 107 років історії трамваю та про 56 років історії вінницького тролейбуса.

А ще від нас ви дізнаєтесь, що:

• Вінниця була курортом сто років тому. Які плюси та мінуси побачили туристи

• Пожежник мав пишні вуса і 144 карбованці на рік. Історія пожежної охорони у Вінниці

• Назад в минуле. Гуляємо по центру Вінниці у 1992 році

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google