«Наплив публіки був неймовірний!» 110 років тому у Вінниці відкрили театр за проектом Артинова

Лариса Семенко девять років збирала матеріали про наш театр у вітчизняних та зарубіжних архівах

Прекрасну книгу про наш театр видали Лариса Семенко та Олександр Логінов. Пів тисячі сторінок цікавого, маловідомого для багатьох з нас, матеріалу. Розповідь базується на документах з архівів, фотографіях, газетних публікаціях того далекого періоду.

Їх по крупицях збирали автори. Представлені копії документів з архівів Москви, Петербурга, Києва, Львова, Кам’янця Подільского, нашого міста. Один з документів надіслали із зарубіжного архіву. Потім все це опрацьовували. Відписували текст. На підготовку, написання і видання книги витратили дев’ять аж років.

Напередодні ювілейної дати нашого храму театрального мистецтва журналіст 20minut.ua запитав Ларису Семенко про роботу над виданням. Почув надзвичайно цікаву розповідь. По закінченні розмови ще й отримав у подарунок це справді рідкісне видання.

Дев’ять років пошуків у архівах

У відповідь на запитання, хто фінансував видання книги, пані Лариса робить жест рукою. Мовляв, не варто про це говорити. Знаючи її скромність, здогадуюся, що все зроблено за власні кошти авторів. Співрозмовниця одразу припинила розмову про розрахунок за отриману мною книгу. Каже, за подарунок не платять.

Частину невеликого тиражу відправили до бібліотек великих міст. Робили це також за свої кревні. Є книга і в нашій обласній бібліотеці. Охочі можуть замовити для прочитання. Отримав її і нинішній колектив театру.

Прикро, що таке солідне видання не презентували для загалу. Це було б цікаво для шанувальників театрального мистецтва. Адже для багатьох воно залишається невідомим.

Генеральний директор театру імені Франка у Києві Михайло Захаревич після отримання книги від земляків зателефонував пані Ларисі:

— Минула ніч для мене була безсонною, — сказав, усміхаючись. — Не міг відірватися від читання. Стільки нового відкрив для себе! Здавалося, багато чого знаю. Тепер завдяки вам знатиму ще більше.   

Артинов сфотографувався з першими артистами

Міський зимовий театр — саме таку назву отримав збудований у Вінниці новий театральний заклад. До речі, будівлю спорудили у короткі строки. Цікава історія. Спершу планували зовсім інше приміщення. Його замовляла для себе Міська дума. Насправді вийшов театр. Чому так сталося, це окрема розповідь. Дізнатися можна з книги.  

Тодішній архітектор Артинов так само швидко підготував проект. У книзі представлені зроблені ним креслення, розрахунки, розміри приміщень. Глядацька зала розрахована на тисячу місць.

Є копії листів до уряду у Петербург і відповіді з тодішньої столиці царської імперії, в яких йдеться про будівництво театру. Дізнаємося, хто саме будував. Бачимо копії договорів з виконавцями робіт, їх вартість. Без скандалу, щоправда, не обійшлося. Тоді, як і тепер, не бракувало охочих прикарманити частину грошей.

Авторам книги вдалося віднайти фото першої драматичної трупи нового театру. Знімок надрукований на 61-й сторінці видання.

Поруч з акторами упізнаємо постать архітектора Артинова. Він скромно стоїть крайній праворуч у другому ряду.  

«Блискуче відкрили сезон!»

«У такий само листопадовий день, як нині, наплив публіки у театр був прямо неймовірний». Це цитата з книги. Її автори взяли з журналу «Театр и искусство»,  що виходив у Петербурзі.

Журналісти з різних міст з’їхалися до Вінниці, щоб розповісти про неординарну подію.

Згадане петербурзьке видання написало «Блискуче відкрили сезон!». У статті детально йдеться, яким саме постав у провінційному місті храм Мельпомени.

«Приміщення дуже високе, три яруси лож, — написано у статті. — Справляє враження своєю білизною, електричним освітленням, повітряним опаленням. Дуже добрі фойє та приміщення для буфету. Взагалі це театр для великого міста, яким у майбутньому стане Вінниця».

На відкриття запросили міську Думу у повному складі, вищих посадовців та відомих осіб нашого міста.

«Вже за декілька днів до відкриття і показу першої вистави всі квитки були продані, — читаємо далі у статті. — Наплив публіки був прямо неймовірний! Гарно освітлена зала, нарядні туалети дам, фраки і смокінги чоловіків… Була поставлена казка Гауптмана «Затоплений дзвін». Слід відзначити, що і режисер, і артисти добросовісно попрацювали над п'єсою, таку постановку не часто побачиш на провінційній сцені».

На роботу просився імпресаріо Шаляпіна

Велика заслуга в тому, що театр у Вінниці відбувся, належить голові міської Думи Миколі Оводову та керівникам першої адміністрації театру.

Трупа першого сезону була невелика. У ній нараховувалося тільки 25 акторів. Скромною можна назвати також чисельність адміністрації. Дирекцію очолювала Тетяна Лентовська, уповноваженим дирекції був Сергій Бородін, головним режисером Лазарєв, режисером Азовський, а суфлером Немиров.

Вистави йшли п’ять разів на тиждень. Публіка знала, що неділя — день, коли грають комедію, а вівторок був призначений для прем’єр нових вистав.

Раніше охоча до видовищ публіка змушена була їхати на вистави до Києва чи Одеси, тепер така можливість з’явилася у Вінниці. Тому не на кожну виставу можна було придбати квитки.

Першими зарубіжними артистами, які виступили у новому театрі, стали артисти італійської опери брати Гонсалець. Їхні гастролі відбулися на початку 1911 року. За вісім вистав театр виручив від виступів італійців шість тисяч карбованців.

До вінницького театру просилися актори з інших міст. Пані Лариса згадує про дещо курйозний випадок. У Вінниці хотів працювати майбутній імпресаріо видатного Шаляпіна. Йому відмовили.

«Гражданє, на пол нє плюйте...»

Ціла плеяда артистів, імена яких відомі у світі театрального мистецтва, піднімалися у свій час на сцену нашого театру.

У книзі є їхні імена. Не кожен з шанувальників театру може сказати, що знає про виступ у Вінниці Айседора Дункан чи Віри Холодної. Вінничани аплодували таким театральним «зіркам», як Марія Заньковецька, Микола Садовський, Амвросій Бучма, Гнат Юра, Панас Саксаганський, Зоя Гайдай, Леонід Собінов…

Знаменита російська кінодіва, полтавчанка за походженням, Віра Холодна приїхала до Вінниці з одним концертом. Він пройшов з великим успіхом. Охочих потрапити на її виступ залишалося ще чимало. Вінничанам вдалося умовити «зірку» виступити ще раз. Вона погодилася. Залишилася ще на один день у місті. Про це написали місцеві газети.

Приїзд Маяковського запам’ятався тим, що поет «осоромив» наше місто в одному зі своїх віршів. Ось як писав про це організатор гастрольних поїздок Маяковського Павло Лавут:

«Чим запам’яталася Вінниця? Незатишний і тісний вокзал. Хтось енергійною плює на підлогу. Маяковський намагається присоромити цю людину, радить скористатися урною. Але той не звертає уваги. Маяковський підвищує тон і каже: Яка бридота — плювати на підлогу! Я розумію — плюнути в обличчя, коли є за що!».

Після цього на афіші з’явився напис «Як плюються у Вінниці», а далі вірш: «Товарищи люди, будьте культурны! На пол не плюйте, а плюйте в урны».

А ще поет дивувався з того, що місто таке маленьке і таке брудне, зате в ньому повно «гігієнічних цирулень». Він нарахував їх 23 від вокзалу до готелю. «Прямо таки «падоракс», — вигукнув він, трохи змінивши слово «парадокс».

Можливо, пожежу спричинив обстріл

У розділі «Додатки» автори подають репертуар досліджуваних років. Наводять прізвища акторів, які служили у нашому театрі. Тут же є прізвища усіх керівників театрального колективу періоду 1910-1944 років. У списку значиться 23 прізвища. Останнє з них — Юрій Авраменко. Він керував театром з серпня 1941 року по березень 1944-го.

— У листопаді 1943 репетиції були згорнуті, — читаємо у книзі. — На початку наступного року, при наближенні частин Червоної армії, більшість вінницьких акторів у двох автобусах вивезли на Захід,

Автори пишуть з посиланням на документи, що приміщення театру спалили. В іншому документі сказано, що, можливо, пожежу спричинив обстріл артилерії чи бомбардування…

Навесні 1944-го відновилися репетиції уже під радянським наглядом. Відбувалися вони у приміщенні колишньої синагоги. Першою виставою стала «Наталка Полтавка». Вона відбулася у квітні 1944-го.

Далі була відбудова приміщення театру за новим проектом — від старого фасаду мало що залишилося.

Символічні 33 роки

Запитую авторку книги Ларису Семенко, що найбільш цікавого вона виділила б зі 500 сторінок книги.

— Для мене все було цікаво, — каже співрозмовниця. — Бо досліджувала період, надзвичайно насичений подіями. Це була складна епоха, трагічна. Спочатку царат, потім період УНР, радянський час, роки окупації гітлерівцями. З 1910 по 1944 роки — це 33 роки. В чомусь символічна цифра.

Незважаючи на всю складність і трагізм того часу, в театральному мистецтві панувало надзвичайне піднесення. Виступали театральні колективи місцеві, стаціонарні пересувні. Були відомі Перша і Друга пересувні театральні трупи з корифеями української сцени.

Так, у період УНР дуже популярними були вистави за п’єсами Володимира Винниченка. Ми знаємо про нього більше, як про політика, а його творчу майстерність оцінили театрали не тільки в Україні. Вистави йшли у Петербурзі, Берліні. Але у 1929 році Внниченка заборонили. Почалися арешти учасників Спілки визволення України (СУВ)…

Наприкінці видання вміщені імена тих, хто допомагав у пошуку матеріалів для написання книги.

Під час спілкування з автором передмови, доктором мистецтвознавства Ганною Веселовською, пані Лариса запитала, чи треба, на її думку, таке друкувати.

— Що значить чи треба? — не без здивування перепитала Веселовська. — Давно вже мало бути надруковано.

Є у книзі стаття Ольги Кізян, завідувачки відділу обласної наукової бібліотеки імені Тімірязєва — «Думки після прочитання».

Висновки у Веселовської і Кізян позитивні. Не маю сумніву, що так само оцінять роботу і читачі книги.

Насамкінець додам, що надрукували книгу «Вінницький театр у свічаді історії» (1910-1944 ) на Вінницькій картографічній фабриці.

Читайте також:

Що написати мамі, яка втратила на війні дитину? У Вінниці триває акція «Різдвяна хвиля»

«У нас вже місяць комендантська година і магазини на замку». Карантин у Ліоні очима вінничанки

Кінець епохи Бровка. Уперше за 20 років у Могилеві склав присягу новий голова міста

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.