«Там було все чуже, а тут…» Дві війни нацгвардійця – в Іраку і на Донбасі. Які вони?

Лейтенант Сергій Малогулко: -Воювати в чужій країні і захищасти свою - зовсім різні речі. Ірак, 2004 рік, сержант Малогулко праворуч

У Сергія Малогулка багато знімків з Іраку. Але нема фотографій з Донбасу. Хоча на цій війні провів більше часу, ніж у далекій країні.

- Там була чужа земля, чужа війна, - каже лейтенант Малогулко. – Тут, на Донбасі, все рідне – села, селища, міста, люди… Але картини майже однакові. На Донбасі, як тоді в Іраку, розвалені снарядами будинки, розбиті обстрілами дороги… Війна різна – результат той самий. У всіх воєн однакове обличчя.

Робити фото на фоні знищених будівель… Про таке навіть не думається. Думки – про людей,я кі залишилися без даху над головою.

Нині лейтенант Малогулко служить у військовій частині 3028 Нацгвардії України. Про нього розповів 20minut.ua прес-офіцер частини  старший лейтенант Микола Коваль. Нинішній День миротворця лейтенант Малогулко зустрічає у відпустці. Перед тим він розповів про декілька епізодів своєї участі у миротворчій операції.

Міг і не повернутися, але тоді про це не думав

Стати миротворцем було особистим бажанням Сергія Малогулка. Строкову службу проходив у знаменитій 95-й десантній бригаді. Військова професія припала до душі. Замість демобілізації підписав контракт і продовжив служити. Сержанту-контрактнику доручили посаду командира інженерно-саперного відділення.

Коли повідомили про відбір до підрозділу сил миротворчих операцій ООН, Сергій вирішив спробувати себе у новому амплуа. Каже, коли ти молодий, завжди прагнеш чогось нового, більшого, ніж маєш.

-Романтика ризикована, але хіба в молодості думається про ризики… - говорить офіцер.

Відбір був непростий, але він витримав випробування і був зарахований кандидатом у миротворці. Після того була 3-місячна підготовка. Військових готували до участі у бойових діях, а також служби в умовах війни.  

Згадуючи про ті події, про обстріли наших підрозділів, розуміє, що міг і не повернутися додому, як це сталося з деякими військовими. До речі, були випадки, коли наші подавали рапорт на звільнення зі служби тільки заради того, аби покинути Ірак живими.

-Тільки тепер по-справжньому усвідомлюю, що все могло статися найгіршим чином, - говорить він. – Але тоді над цим мало замислювався. Дякувати долі, все обійшлося.

Сергій Малогулко служив в Іраку майже рік, з вересня 2004-го по серпень 2005-го.

На вулиці плюс 20, а нам - холодно

В Ірак, провінцію Васит, прибули у вересні 2004-го. Літак приземлився у сусідньому Кувейтіів аеропорту «Ель-Кувейт», звідти колона нашої техніки переправилася в Ірак до міста Ель-Кут, де дислокувалися на базі «Дельта».

За словами співрозмовника, участь у миротворчій операції в Іраку була найбільш масштабною для нашої країни.  

-Які завдання виконували? – перепитує співрозмовник. – Супроводжували гуманітарні вантажі, несли службу на блок-постах, охороняли будівлі, мости, навіть пам’ятки архітектури і культури, джерела питної води.  

У перші дні чи не найскладніше нашому земляку було призвичаюватися до місцевого клімату. Він виявився справжньою загадкою.

-На градуснику температура плюс 20, а ми натягаємо на себе светри, бо холодно, - згадує співрозмовник. Мабуть, це від сильних вітрів у пустелі.

Побратимів зустрів на Донбасі

В Іраку наш земляк служив командиром відділення саперів. Робота надзвичайно складна навіть за мирних умов. Складність подвоюється, коли її виконуєш в умовах війни. Знешкоджували різні міни. Різних виробників, різної потужності тощо

.

-Так само,  як нині на Донбасі, міни є у різних місцях, - згадує офіцер. – Навіть на вулицях міст, біля автомобілів, на проїжджих частинах, обочинах доріг.

Тільки велика обережність, терплячість і дотримання усіх вимог рятували саперів від можливої помилки. Неспроста кажуть: сапер помиляється тільки раз. На щастя, нашому земляку і його підлеглим з відділення саперів удалося уникнути такої помилки. Всі бійці відділення разом з його командиром живими повернулися додому.

Прощаючись, вони ще не знали, що з деким з них у майбутньому доведеться знову зустрітися. Причому, знову в бойових умовах.

-Декого з побратимів я побачив на Донбасі під час відрядження у зону бойових дій, - каже Сергій Малогулко. – Такі зустрічі були радісні і сумні водночас. Обіймаючись, раділи з того, що можемо через багато років потиснути один одному руки. Сумно, самі розумієте, від чого. У нас війна. Ми захищаємо свою землю. Найстрашніше, що військові гинуть від зброї тих, хто ще вчора називав нас братами.

У всіх диктаторів однаковий кінець дороги

Хто служив в Іраку, неодмінно хоча б раз, але згадає про те, яка доля чекала Саддама Хусейна. Здавалося б, у диктатора в руках перебувала вся влада, всі силові структури. Здавалося б, ніщо не могло його уразити у такій ситуації.

Нагадаємо, іракського диктатора стратили через повішання у присутності тисяч людей.

При нагоді можна згадати долю інших, наприклад, Чаушеску. Руминський диктатор теж закінчив життя на шибениці. Яким би сильним не почувався диктатор, його влада не вічна.

Чому вони над цим не задумуються, перебуваючи на троні, про це знають тільки вони самі. Історія фіксує їхній трагізм. У їхньої дороги - однаковий кінець..   

Місія в Іраку - наймасштабніша в історії нашої держави

У травні 2003-го після військової перемоги США над режимом Саддама Хусейна  президент Джордж Буш  закликав світову спільноту взяти участь у встановленні демократії в Іраку.  Президент України Леонід Кучма серед багатьох інших лідерів держав світу, запропонував направити до Іраку українські війська. Верховна Рада на той час була практично повністю підконтрольна президентові. З питання відправки військ була отримана підтримка навіть опозиційної фракції Віктора Ющенка «Наша Україна».

5 червня 2003-го Верховна Рада України  ратифікувала указ президента про участь українських військ у миротворчій місії в Іраку. Проти голосували лише фракцкції муністів і соціалістів.

Військова операція в Іраку є наймасштабнішою за всю історію незалежної України, постійна військова присутність в Іраку складала до 1690 військовослужбовців, а всього, військову службу в Іраку та Кувейті пройшло близько 6100 українців, 18 з яких загинуло та понад 40 отримали поранення.

Нагадаємо, першу миротворчу місію українські військові розпочали 15 липня 1992 року. Відтоді наші солдати у голубих шоломах брали участь у понад 20-ти миротворчих операціях ООН. Загалом 40 тисяч українських воїнів служили миротворцями. На жаль, 54 з них загинули.

93 відсотки українців були проти відправки солдатів

Згідно з соцопитуванням Центру Разумкова, лише 2,4% українців підтримували введення українських військ до Іраку, 93,8% були проти, 3,8% — не змогли відповісти. Щодо ймовірних жертв серед українських військових в миротворчій місії у Іраку лише 2,6% українців вважали це виправданими, 95,4% — вважали, що жертви будуть не виправдані.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.