Ректор ДонНУ: в ДНР сказали, що нічого українського не має бути

У понеділок, 13 жовтня, на третьому поверсі в коридорах обласного департаменту освіти доволі людно. Усі активно щось обговорюють. Хтось телефонує по мобільному в Київ - в Міносвіти, питає, як бути з таким-то приміщенням, хтось - у Донецьк з питанням простішим, але не менш важливим, - «как прошла ночь».

Ось уже кілька тижнів, після того як в Мінсовіти вирішили, що Донецький національний університет переїжджає у Вінницю, кілька кабінетів на цьому поверсі департамент освіти Вінницької області тимчасово надав в користування ДонНу.

- Проходьте, от тут ми поки що працюємо, - запрошує ректор вишу Роман Гринюк, хоча, в коридорі, біля його кабінету тут же формується черга. -  Ось, у нас прапор України, до речі, нам вдалося забрати ще й прапор нашого університету, але його, думаю, вже повісимо у новому навчальному приміщенні.

10 вересня представники ДНР прийшли в Донецький національний університет і оголосили про «відсторонення від роботи» Романа Гринюка, після того як той відмовився співпрацювати з новою владою.

- Чесно кажучи, я до останнього сподівався, думав, що вищу школу, яка завжди була поза політикою, не чіпатимуть. Як-не-як автономні навчальні заклади і все таке. Але ні. Починаючи з вересня, стало зрозуміло, що так не буде, - каже ректор.

Про наступні події в мережі гуляють уже міфи про те, як викладачі написали заяви на звільнення за власним бажанням...

- Це не зовсім легенди, - каже Роман Федорович. – Ситуація була наступна. На початку вересня був прийнятий наказ міністерства так званої ДНР про підпорядкування всіх навчальних закладів, розташованих на підконтрольній їм території, уряду ДНР. Фактично відбулась націоналізація усіх навчальних закладів. Пізніше, після відповідного «розпорядження» міністра освіти ДНР, почалися прийматися і кадрові рішення. Ті ректори навчальних закладів, які погоджувалися працювати за нових умов, отримували статус в. о., тобто знімали їх як ректорів і призначали вже «в.о.». Щодо нашого університету, – я мав розмову з цим міністром, ще перед тим, як вони прийшли до нас. Він виклав мені своє бачення, як буде розвиватися навчальний заклад, я не погодився з тим. Спочатку вони (ДНР) призначили одного в.о. – нашого професора Лисенка, та той не приступив до виконання покладених обов’язків… 17 липня були невеличкі збори – туди прийшов і міністр, і заступник міністра ДНР, прийшов і новий в.о. ректора. Він колись, два роки тому, був нашим викладачем, потім він не пройшов конкурс доцента й був звільнений. Це людина не високих моральних якостей та його фаховість не на надто високому рівні.

Так от, на зборах представили цього нового в.о. ректора. Все, що говорилося після, було направлене на одне – в Донецькому національному університеті нічого українського більше не повинно бути і все, що пов’язане з Україною, повинно бути ліквідовано. Перше, що впало їм в очі – наявність кафедри історії України. Тут же було поставлене питання про її ліквідацію. Що не може бути ніяких перспектив, пізніше сказали і про усі спеціалізації, пов’язані з українською філологією… Тому і студенти, і викладачі, які були на цих зборах, демонстративно встали і вийшли. Адже мова йшла про те, що українського навчального закладу в Донецьку бути не може.

Зараз фактично є два Донецьких університети: один український – у Вінниці, і другий в підпорядкуванні ДНР у Донецьку?

- Ні, ДонНУ один. Тільки він має ліцензію на здійснення освітніх послуг. Є наказ МОНУ за підписом міністра С.М.Квіта, де чітко написано, що уся діяльність ДонНУ переноситься у Вінницю. Зрозуміло, що ми не можемо взяти насильно усіх і перенести. Тому ми звернулися до викладачів, співробітників, студентів з проханням, щоб усі, хто хоче переїхати і працювати в українському виші, зареєструвалися відповідним чином на сайті Міносвіти. Зараз цей процес завершується.

У Вінниці переживають, щоб ті, хто переїздив, був налаштований проукраїнськи…

- Ну, з цього приводу точно переживати не варто. Ті люди, які підтримували якісь сепаратистські ідеї – вони усі залишаються там. Сюди приїхали чи приїдуть люди патріотично налаштовані, українці.

Багато викладачів залишилось?

- Думаю, десь відсотків 30… Деякі з них, на жаль, поширюють чутки, що у Вінниці буде тільки філіал, а справжній університет залишається в Донецьку.

Кажуть, що ті викладачі, які уже переїхали у Вінницю, автоматично стали нев’їзними в Донецьк?

- Більшість викладачів, особливо ті, хто на виду, справді тепер стали нев’їзними. В першу чергу це стосується проректорів, деканів, завідувачів кафедр.

Скільки уже студентів зголосилися на переїзд?

- На сьогодні (13 жовтня) ми маємо понад п’ять тисяч заявок від студентів (усього їх понад 14 тисяч). Але цей процес ще триває. Поки що кінцева дата – 15 жовтня, але це не означає, що після цього уже нічого зробити не можна. У нас дуже багато студентів є вільними слухачами у інших навчальних закладах і вони дуже хочуть повернутися у свій рідний виш. Ще одна проблема – інформаційний вакуум. Там, у Донецьку, студентам розповідають байки про те, що вони будуть філіалом Московського державного університету, що отримають російські дипломи і так далі.

Яку форму навчання, як правило, обирають студенти, які навчатимуться у Вінниці?

- Більшість обирають денну форму. Є студенти, які просто не обрали собі ту чи іншу форму, але зареєструвалися. Є такі, які хочуть почекати, подивитися, що буде далі.

Та інформація, яка приходить з Донецька, говорить про те, що там в аудиторіях сидять максимум по 5-10 людей. Говорять про те, що теж хочуть переходити на дистанційну форму навчання.

У Вінниці дистанційка розпочинається третього листопада, а які перспективи денної форми?

- Те приміщення, яке нам виділяють (колишня адмінбудівля заводу «Кристал» - прим. ав.), воно досить у непоганому стані, можна сказати, воно пристосоване до навчального процесу. Я був там, ходив по кабінетах, там усе добре. Але є юридичне питання. Тільки 15 жовтня має бути постанова Кабміну про передачу цього приміщення з державної в комунальну власність. Попередній договір оренди з міською радою ми уже уклали. Ми його орендуємо за символічну плату. Але там зовсім немає інфраструктури: меблів, комп’ютерів… Тому поки що буде очно-дистанційна форма навчання. А через деякий час, коли інфраструктура буде сформована, принаймні, на 30-50% (можливо це буде протягом листопада-грудня) почнемо працювати і стаціонарному режимі. Ми хоче зробити це якнайшвидше, адже одна справа, коли мова йде про студентів 2-3 курсів, і інша – про випускників (спеціалістів, магістрів), з якими ми повинні працювати більш інтенсивно. Тому ми змінюємо графік таким чином, щоб можна було вийти на індивідуальну роботу з кожним студентом.

Питання з гуртожитками уже вирішилось? Кілька тижнів тому Ігор Івасюк говорив про те, що уже знайдено близько тисячі місць.

- Тисяча місць, про які йде мова, – це місця, які в гуртожитках інших начальних закладів Вінниці. Нам це не зовсім підходить. Уявіть собі – 50 студентів в одному гуртожитку, 50 - в іншому на іншому кінці міста і так далі. Тому ми говорили про окремий гуртожиток. Він є. Але він в аварійному стані (гуртожиток на 50-річчя Перемоги, яким раніше користувався Педагогічний університет, - прим. авт). Ми працюємо в цьому напрямку. Нам, напевно, будуть потрібні кошти на його ремонт. Сподіваємось, що держава виділить їх.

А де живуть ті викладачі, які уже у Вінниці?

- Їх, разом з представниками студентського самоврядування, близько 50. Департамент освіти пішов нам назустріч. Ми сьогодні проживаємо в гуртожитках Інституту післядипломної освіти.

Ви теж?

- Ні, я знімаю житло.

Знайшли квартиру без проблем?

- Якщо чесно, проблеми були. Люди, не усі правда, але є такі, які коли дізнаються, що ти з Донецька – одразу підвищують ціну. Думають, що у нас більші зарплати. По-друге, не усі хочуть мати справу з донецькими. Питаю – чому? Кажуть, що були випадки, коли люди заселялися, але нічого не платили, аргументувавши це тим, що вони біженці. Так от, хочу зазначити, що співробітники університету – приїхали у Вінницю працювати, більше того, ми готові не просто працювати, а й створювати робочі місця, пов’язані з обслуговуванням гуртожитку, нового корпусу і так далі.

А питання з виплатами зарплат та стипендій уже вирішилось?

- Не зовсім. Студентам виплатили стипендії за серпень. А от викладачі не отримували зарплат ще за липень. Усі викладачі, які сьогодні знаходяться тут, – патріоти, чотири місяці без зарплати, але приїхали сюди і працюють.

На мій погляд, тут більше проблема не Міносвіти, яке, як на мене, робить все можливе. Основна затримка виникла по лінії Мінфіну, який не хоче зрозуміти ситуацію, в яку ми потрапили. Тому ми зараз «воюємо» з ними, щоб зарплата все ж була виплачена. Розумієте, тут є і психологічні моменти. Там – у Донецьку, «уряд» ДНР приніс сумку грошей і роздає народу. В п’ятницю видали лаборантам та методистам по дві тисячі, а викладачам - по три…

Сподіваюся, що питання вирішиться найближчим часом. З іншого боку, сам факт того, що викладачі працюють і хочуть працювати в українському виші навіть за таких умов, думаю, багато про що свідчить. Ці люди – справжні патріоти

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.