«Чекай мене тут» - На вокзалі у Крижополі дочка залишила стареньку маму

Немічну стареньку маму дочка залишила на вокзалі без копійки в кишені, обіцяла повернутися, та тиждень чекала, але...

Про стареньку жінку розповіла 20 хвилин/ RIA мати трьох малолітніх дітей з Крижополя Настя Сіменцова. Каже, у той день вона приходила в управління соцзахисту у своїх справах. Як тільки зайшла у приміщення, почула хтось вигукнув: «Зачиняйте двері, баба йде!». Коли Настя вийшла на вулицю, звернула увагу на стареньку жінку. Та сиділа на лавці і втирала сльози. Підійшла, запитала, що сталося. Тоді дізналася історію, про яку одразу розповіла в групі.

Сьогодні вранці Настя прийшла на вокзал, де ночувала старенька. Вони мали разом йти в управління соцзахисту. Однак бабусі на вокзалі не було. Настя ходила сама до соцпрацівників. Ті повідомили, що жінки у них не було. Хто вона, ця бабуся, чому опинилася на вокзалі?

Дочка забрала останніх 20 гривень

-Бабуся розповіла мені, що вони приїхали з села Городківка Крижопільського району, - продовжує Настя. – Раніше там проживали. Приїжджали виписатися з місця проживання. Далі мали їхати у Хмельницьку область. Дочка сказала мамі залишатися на вокзалі і чекати її повернення.  Куди подалася Ярослава, так звати дочку, жінка не знає.

Бабуся показала два паспорти. Один свій, другий дочки. При ній є посвідчення інваліда першої групи. За словами жінки, у неї не залишилося жодної копійки грошей. Каже, дочка перед тим, як зникнути забрала в неї останніх 20 гривень. Мати говорить, що в Ярослави був якийсь чоловік.  Припускає, що та могла піти з ним. Телефону у неї нема.

-На цю немічну жінку боляче дивитися, - каже пані Настя. – Вона дуже повільно ходить. Розповіла, що перед цим зламала ногу. Лікувалася. Тепер боляче ставати. З вокзалу до совбезу ми йшли з нею дві години. А там відстань не  більше 400 метрів. Звідти нас направили у Пенсійний. Там с казали, що такої жінки у їхній базі нема. Порадили вертатися у совбез. От ми й домовилися сьогодні вранці знов йти до цієї служби. Думала, можливо, хоч якусь допомогу нададуть. Але бабуся пропала.

Пані Настасія обійшла всі людні місця у Крижополі. Побувала на ринку, заходила у магазини, декілька разів поверталася на вокзал. Все марно. До пошуків залучила інших волонтерів.

-Мабуть, бабу посадили в якусь електричку, та й таким чином спровадили з селища, - висловлює припущення одна з волонтерок, просить не згадувати в публікації її ім’я. – Знаю, що з совбезу телефонували у міліцію. Жінка пропала вже наступного дня після того, як у Фейсбуці почали активно обговорювати ситуацію, звучали докори на адресу соціальних служб, які замикали на ключ двері перед жінкою.

Надали для проживання стареньку хатину

Сільський голова Городківки Олександр Гаврилюк розповів, що мама й дочка Смулки прибули до їхнього села у 2009 році. Приїхали  з Хмельниччини. Хоча родом зі Львівської області. У паспортах значиться, що саме ця область є місцем їхнього народження. Шукали житло. Голова запитав, чому вони обрали саме Городківку. «Чули, що у вас добре, що тут люди хороші», - говорила молодша. – Було видно, що дуже бідні. Дали їм стареньку хатину на краю села. Там вони й проживали. Чим займалися? Бродяжничали. Кудись їздили. Може, грошей просили, не знаю.  

У 2013 році мама й дочка виїхали з Городківки. Торік з’явилися, щоб виписатися з місця проживання. У той день секретар сільради перебувала у від’їзді. Їм сказали зайти наступного дня. Вони з’явилися через… рік. 15 березня їх виписали.

-За виписку треба сплатити 21 гривню, - каже секретар сільради пані Леся. – це за одну людину. Вони поскаржилися, що грошей не мають. Я заплатила за них. А вони ще й на дорогу попросили. Дала, звичайно. З вікна бачила, як йшли до автобусної зупинки. Старша дуже-дуже повільно йшла. Видно, що її щось болить. Виписати людину без її присутності не можна. Тому приїжджати їй було обов’язково.

До поліції ніхто не звертався

На прохання журналіста, відділ комунікації обласної поліції з’ясував, чи не зверталася до них Яніна Смулка або її дочка.

-Таких звернень не було, - повідомила працівник відділу Ірина Добровольська. – Ні мати, ні її дочка, ніхто інший з цього приводу не приходив до поліції.

-Ці люди для нас зовсім чужі, - каже волонтер Ольга Март. – Але не можемо залишатися байдужими. Майдан навчив нас бути згуртованими, дружними, а найважливіше – не байдужими. Тому будемо й надалі розшукувати стареньку жінку. Так само і її доньку. Точно знаю, що люди швидше б допомогли, ніж влада. Скільки по наших селах є будинків, в яких ніхто не проживає! Знайшли б для мами й дочки дах над головою. тільки ж де вони поділися? Тривожно від такого на серці.

Додайте 20 хвилин до вибраних джерел у  Google