«Я просто хочу бути нормальною». Відверта історія вінничанки з обсесивно-компульсивним розладом

«Я просто хочу бути нормальною». Відверта історія вінничанки з обсесивно-компульсивним розладом
У матеріалі використані ілюстративні зображення
  • Обсесивно-компульсивний розлад на сьогодні є досить поширеним психічним розладом. Люди, які страждають від ОКР, переживають серед іншого різні нав’язливі стани, виконують повторювані дії — «ритуали», щоб позбутися тривоги й передчуття страшних подій.
  • Вінничанка Інна поділилася своїм досвідом і розповіла, з якими викликами зустрічається у повсякденному житті й чому довго не зверталася до спеціаліста по допомогу.

Інні Мельник трохи за 20 років. Вона навчалась в одному з київських університетів, змінила кілька робіт, три місяці тому повернулась зі столиці у Вінницю, любить співати, а коли є час, із задоволенням ходить з подругами на шопінг. На перший погляд, Інна звичайна дівчина, та вже кілька років, за її словами, життя нагадує фільм жахів.

Ми поспілкувалися з дівчиною і дізналися, як це жити з психічним розладом, коли від вимикача світла залежить життя близької людини.

— Привіт, мене звати Інна і в мене ОКР, — сміючись, починає нашу розмову Інна Мельник. — Тобто, у мене справді ОКР, але я ніколи так про це не заявляю. Навіть собі не завжди зізнаюсь, якщо чесно. А коли хтось помічає, що зі мною щось відбувається, я намагаюсь віджартовуватись. 

Відео дня

Дівчина зізнається, що хоч проблему має давно, досі її соромиться і не до кінця усвідомлює.

— Я в голові часто прокручую такі розмови. Уявляю, як хтось зі знайомих запитує, що я відчуваю, а я все чітко пояснюю. Виявилось, що реальність трохи інша і зараз мені важко підібрати слова, — говорить вона. — Бувають періоди, коли я нічого не бачу довкола себе, перетворююсь на машину, яка мусить виконувати одну єдину задачу, бо у зворотному випадку станеться щось непоправне. Сьогодні я знаю, що між тією дією і подією, яка мене лякає немає жодного зв’язку, але завтра, якщо буде «приступ», логіка програє, якби я не старалася.

«Можна я помию руки ще раз?»

— Не можу пригадати з чого все почалось, у мене не було переломного моменту, травми, сильного стресу чи чогось такого, — розмірковує Інна. — Але я пам’ятаю, що з років 15-16 у мене почались, скажемо так, дивацтва. Мені здавалось, що щось подібне є в усіх, тому й не шукала пояснення своїм дивним вчинкам або думкам...Особливо думкам.

Дівчина розповідає, що нав’язливі ідеї або неконтрольовану тривогу списувала на навантаження в школі, а її батьки — на перехідний вік.

— У той час я була дуже емоційною, непосидючою і неконтрольованою. Важко було всидіти на місці, будь-що пропускала через себе, переживала до запаморочення, — ділиться вона. — Коли щось не складалось, там, отримувала погану оцінку, сварилася з батьками чи хтось хамив мені в магазині, то внутрішній голос завжди повторював, що скоро все буде ще гірше, що я зробила щось не так і це моя кара або прокляття. Але це ж був мій голос в голові, тому переконувала себе, що просто драматизую і мені потрібно відпочити.

Коли ж Інна розповідала батькам про це, то ніякої підтримки не отримувала.

— Вони казали, щоб я переставала страждати дурницями, а бралася за голову. Якось за столом я почала розповідати свій сон, вже не дуже пам’ятаю, але він якось був пов’язаний зі смертю, і я сказала, що дуже боюсь, що з ними може щось статися через мене, то вони просто накричали, типу, я зіпсувала всім апетит, — пригадує дівчина. — Я вийшла з кухні й, напевно, з пів години просиділа у ванній кімнаті...Весь цей час я просто мила руки.

За словами Інни Мельник, вона навіть не розуміла для чого так довго їх миє, оговталась лише коли прийшла сестра.

— Для мене було дуже важливо вимити руки певним чином. У той момент це було чимось очевидним, ніби як помити магазинне яблуко, перед тим як з’їсти його, — намагається вона пояснити. — Протягом дня, навіть якщо не виходила з дому, я підходила до умивальника точно більше як 50 разів. Намилювала, змивала, витирала рушником і повторювала це доти, доки в середині не відчувала полегшення.

Згодом у дівчини з’явилось багато нових страхів, а час від часу ставались панічні атаки. 

— Якби я не мила руки, то захворіла б на рак, — після нетривалої паузи говорить Інна. — Так-так, я знаю, що рак не передається через доторки, що він не пов’язаний з гігієною і що мило мене від нього не врятує, раптом що. Але тоді це було моїм рятувальним кругом. Коли в мене виникало бажання помити руки, а такої можливості не було, я буквально починала задихатися. Я нікого і нічого не бачила перед собою, лише уявляла, як опинюсь в лікарні, як мені робитимуть уколи й доведеться проходити «хімію»...Ці думки були настільки реальними, що часом здавалось, що я вже через все це пройшла. 

За її словами, з кожним разом на очищувальні ритуали йшло все більше часу, вона запізнювалась в школу й іноді цілий урок проводила в туалеті. 

— Було таке відчуття, що я собі не належу, а виконую чиїсь божевільні команди. І справа тут не в силі волі чи хорошій уяві, ті страхи були завжди сильніші. Я готова була буквально на все, тільки б картинки з моєї голови не збулись, — каже вона. — Наші сімейні збори спочатку нагадували цирк, а потім якийсь артхаусний фільм. Всі нервувалися, що ми запізнюємось,  а я просто ридала й казала: «Можна я помию руки ще раз?»

Столиця і перші робочі труднощі

— З горем навпіл я закінчила школу і, як не дивно, саме в 11-му класі в мене зникла ця необхідність весь час мити руки. З кожним днем все менше часу проводила перед рукомийником і до випускного повернулась до свого нормального стану. Думки про онкологію теж лякали не більше звичайного, але в мене залишились проблеми зі сном і хвилювання через будь-які дрібниці, — каже Інна. — Сестра в мене хоч і на рік молодша, та десь розумніша. Вона ще раніше говорила мені, що мої симптоми схожі на обсесивно-компульсивний розлад — в інтернеті вичитала, і змусила мене сходити до невролога. Ідея виявилась такою собі, лікар був не дуже уважним, про симптоми слухав з недоречною усмішкою і виписав, здається, якісь заспокійливі краплі. 

Після школи Інна Мельник поїхала навчатись до Києва, у столиці тривога з’явилась з новою силою. 

— Мені було дуже не комфортно, виду я не подавала перед одногрупниками чи сусідами з гуртожитку, але я була суцільним клубком нервів, — зізнається дівчина. — Не могла зосередитися, в голові весь час були думки про щось дуже страшне. Більшу частину дня я  переставляла ручки на столі, міняла книжки місцями, озиралася лише через ліве плече. І знову ж таки, іноді я не помічала, що мої руки щось виробляють.

Саме в університеті, за її словами, вона почала вивчати свою хворобу.

— Правда в тому, що спочатку я сама собі поставила діагноз і сама ж назначила лікування. Купляла антидепресанти по чужому рецепту й вірила, що вилікуюсь. Я намагалась вести максимально активний спосіб життя, типу, щоб часу не залишалось на переставляння ручок...Але не спрацювало, — Інна додає, що через ігнорування проблеми ставало тільки гірше. — Я підпрацьовувала в Києві то офіціанткою, то роздавала тарифні плани біля метро, то ще щось. Але всі спроби провалювалися з тріском. Замість працювати, я знову несвідомо перекладала меню, бо розуміла, якщо не зроблю цього, хтось помре.

Понад місяць Інна Мельник працювала в call-центрі. Зараз каже, що то був найгірший її досвід.

— Робота оператором в call-центрі взагалі складна, багато дзвінків і дуже багато незадоволених клієнтів, ще й керівник був не особливо приємним. А тут ще мій внутрішній голос, — говорить співрозмовниця. — Щоразу як завершувався дзвінок, я мусила чотири рази натиснути на відбій. Якщо цього не зробити, мені здавалось, що почнеться землетрус, почнуть падати панелі зі стелі й мої колеги постраждають. Це було нестерпно! Вмикала й вимикала світло я теж по чотири рази, чотири рази натискала на виклик ліфту, на всі електроприлади...Це був спосіб захистити мою сім’ю. 

Інна додає, що їй не хочеться повторювати всі ті думки, які з’являлись тоді в її голові.

— Дуже страшно, коли від вимикача світла залежить життя мами. Це може видаватися дуже смішним, але людям, які живуть з ОКР плакати хочеться частіше, ніж сміятися. За чотири роки, що жила в Києві, я зрозуміла, що поки не готова ділитися з іншими своїми переживаннями. Дуже часто з мене сміялися, називали «чокнутою» і відправляли в «дурку». А я просто хочу бути нормальною, хочу нормально виконувати свою роботу, а не «зависати» від думок і тривог. Кому треба така працівниця...

Випробування самоізоляцією

— Під час карантину минулої весни було дуже погано, я не встигла приїхати додому й залишилась сама на квартирі в Києві, — пригадує Інна Мельник. — Тоді я, здається, дійшла до ручки й  думала, що, напевно, вже давно зійшла з розуму. Дуже часто ловила себе на думці, що я лише прикриваюсь ОКР, а насправді в мене щось значно страшніше…

Саме під час локдауна дівчина вперше звернулася до психотерапевта.

— Ми спілкувалися онлайн, але мені того було досить. Вона підтвердила, що в мене обсесивно-компульсивний розлад, але сказала, що без спеціальних препаратів впоратися буде важко. Кілька тижнів ми з нею просто говорили, вона вчила мене технік заспокоєння, розмежування нав’язливих думок з реальністю і таке інше. Я відтягувала своє лікування роками, бо боялась, що все виявиться витвором моєї уяви...Лише зараз розумію, що мені дуже була потрібна підтримка й люди, які б прийняли мене й допомогли з цим жити. 

Плани на майбутнє

Три місяці тому Інна Мельник остаточно повернулась до Вінниці й готується до прийому з психіатром. Каже, що нарешті відчуває в собі сили боротися, хоч деякі ритуали досі повторює.

— Я досі вмикаю і вимикаю все що тільки можна чотири рази і ніяк інакше. Досі боюсь, що з рідним станеться лихо, досі в голові з’являються жахливі сценарії майбутнього, якщо цього  не робитиму, але я так втомилась...Мені лише хочеться позбутися цього всього або хоча б навчитися його контролювати. Я боюсь, що коли знайду роботу у Вінниці, то все буде як у Києві, боюсь не впоратись і ще більше боюсь, що друзі й майбутні колеги мене не зрозуміють, а тільки засуджуватимуть...Коли я говорю про ОКР, мені здається, що все це стосується не мене. Я часто читаю про людей, які теж з цим зіткнулись і мене жахає, як їх багато...А ще мені трохи соромно, бо я відчуваю полегшення, що не одна така. 

Читайте також:

«Важко бачити, як дружина страждає». Історія вінничанина про післяпологову депресію коханої

Як полюбити понеділки? Вінницька психологиня поділилася корисними лайфхаками

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.

Коментарі (1)
  • Nick Name

    Тут фішка в тому щоб не боротися. Якщо боротись то затягне.
    Психіатр лише накачає психотропними. Якщо з кимось консультуватись то з психотерапевтом когнітивно поведінкового напрямку
Найчастіше Найчастіше
Новини за сьогодні
Новини Вінниці за сьогодні
21:12 Не на урок, а на фронт. Розповідаємо про вінницьких вчителів, які пішли воювати photo_camera 20:42 Шестеро воїнів з Вінниччини нагородили за мужність у захисті України photo_camera 20:18 «У швидкій сказали, що зараз не -25, але як його лишити на вулиці...» Чи допомогли діду на зупинці? 19:35 У журналістів з Хмельницького чиновник хотів відсудити 500 тисяч Від читача 11:00 Вінницька мінікомпанія стала призером національного конкурсу молодіжного підприємництва 19:09 Живий коридор для Героя. До Вінниці «на щиті» повертається Руслан Мартинюк 18:37 Прихильниці «руського мира» не повернули квартиру, яку конфіскували на користь держави 18:22 Приміщення колишньої школи продають за 127 тисяч доларів. Чи законно це? 17:38 У Вінниці на ювілеї бібліотеки збиратимуть кошти на дрони для бійців 120-ї бригади photo_camera 17:35 В 11 разів більше норми: у Калинівці водій ганяв містом напідпитку photo_camera 16:37 На Київській водій наїхав на жінку, яка бігла по «зебрі» на червоний сигнал світлофора play_circle_filled 16:04 Чому у Вінниці дефіцит кадрів та куди поділися всі фахівці? photo_camera 15:41 Мешканець Вінницького району вдарив дружину ножем у живіт під час сварки 14:58 «Звитяга Нескорених»: компанія МХП підтримує спортивні змагання для ветеранів України (Новини компаній) 14:38 Водій автобуса, який перекинувся у Писарівці, був п'яний. Постраждали 20 людей play_circle_filled photo_camera 14:11 Підприємець завищив ціну на дрова для шкіл, аби «заробити» 230 тисяч. Не вийшло 13:13 Майже 800 засуджених вже поступили на службу в ЗСУ 12:09 Судитимуть вінничанина, який гвалтував дитину та переховувався у Польщі 12:00 Отримання вищої освіти за спеціальністю "Комп'ютерні науки" в Уманському НУС (прес-служба університету) 11:18 Граючий президент «Ниви» Артур Загорулько знову став найкращим бомбардиром Другої ліги
Дивитись ще keyboard_arrow_right
Ваші відгуки про послуги у Вінниці Ваші відгуки про послуги у Вінниці
keyboard_arrow_up