Шкільні спогади лідера «ТІК» Віктора Бронюка: «За те, що підривали колеса літака Ан-2, «влетіло» всій школі!»

«Я вчився у школі рідного села Соколова Хмільницького району Вінницької області. А оскільки це сільська школа, свято першого дзвоника у нас було дуже затишне й гарне, без зайвої метушні і величезного натовпу, які є у міських школах, коли одні біжать в одну сторону, другі – в другу, а бідні першачки взагалі не розуміють, що відбувається…

Клас у нас був невеликий – 15 учнів, а серед вчителів – і родичі, й сусіди. На 1 вересня я йшов, як звичайний школяр періоду перебудови. Це був 1985 рік, тому всі були у формі синього кольору, з коричнево-білими портфелями і простими зошитами без зайвих малюнків. Єдине, чим я відрізнявся від інших – був без квітів. А все тому, що моєю першою вчителькою була моя мама (посміхається). У школі я так і не зміг переступити бар'єр і назвати маму по імені та по батькові – Євгенією Іванівною, а вона весь час намагалася дотримуватися дистанції, щоб її син не виділявся серед інших. Так само й інші родичі: тітка, яка викладала у мене геометрію, і дядько – директор школи, який у мене вів фізику і креслення. Маючи таку купу родичів, у школі я був відповідальним учнем, майже завжди зі зразковою поведінкою. Адже за принципом: «Бий своїх, щоб чужі боялися», - саме я опинився б найпершим у списку тих, кому добряче дадуть на горіхи. Усвідомивши раз, що до мене більше вимог і я не маю права підставляти родичів, до цього я поставився з усією серйозністю, тому прогулів і великих «зальотів» у моєму шкільному житті не було.

Перша вчителька Віктора Бронюка - мама Євгенія Іванівна

Навчання давалося досить легко, адже мені завжди було цікаво пізнавати щось нове. Круглим відмінником я не був, проте до трійок не з’їжджав. Зі шкільних предметів особливо любив біологію, малювання, трудове навчання, історію і креслення. Найменше подобалися точні науки, але не тому, що вони були важкими, просто я не розумів, для чого мені у житті всі ці здоровенні формули й вирахування інтегралів. Також не складалося у мене з домашніми завданнями. Працювати у класі на уроці – то будь ласка, але вихідні і вільний час все-таки хотілося проводити активніше й цікавіше.

Один з найяскравіших моїх шкільних спогадів – коли у  школу привезли списаний літак Ан-2 і хотіли зробити відеосалон, які у 90-ті роки були дуже популярними. Все б нічого, але той літак так багато років возив хімію, що смердів страшенно, що ніхто й не знав, що з ним робити (сміється). І от напередодні весняних канікул, у час, коли в селах всі зазвичай бавляться у лісопосадках і збирають березовий сік, ми, діти, любили будувати курені, з нехитрих засобів будували пічку й варили собі їжу, уявляючи, що втекли на свою невеличку Козацьку Січ. А тут цей літак… Всі ж старанно ходили на уроки хімії і знали, що колеса в літака зроблені з магнію. От якось вечором хлопці-старшокласники познімали ті диски, розбили молотом на частинки і в гаражах кожен із цим шматочком «скарбу» починав напилком перетворювати рештки диска на порошок. Далі – змішували магній з марганцем та сіркою і робили улюблену хлопчачу забавку – вибухопакети. Декілька днів все село нагадувало зону бойових дій – все було в диму, звідусіль лунали вибухи… Після канікул директор зібрав всю школу і разом з головою сільської ради, який вже мав чимало скарг від односельчан, вони оголосили добровільне «роззброєння» і попросили всі запаси для вибухопакетів принести до школи. Під час цієї здачі «зброї» наш вчитель хімії взяв кілька «боєприпасів» собі. На уроці хотів нам показати, як працював спалах першого фотоапарата, але коли магній яскраво спалахнув, вся школа була у такому диму, що всіх відпустили додому і уроків того дня вже не було (посміхається). А той літак, до речі, так і стоїть у школі без крил і без дисків  – пам’ятний для нас усіх!»

Архівні фото Віктора Бронюка зі шкільних часів

Віктор Бронюк з однокласниками: «На 20-ту річницю по закінченні школи наш клас зібрався майже у повному складі. Дотепер наш рекорд по кількості колишніх учнів, які приїхали на зустріч, в школі ніхто не побив! І я цим пишаюся!» 

Віктор Бронюк на зустрічі випускників, присвяченій 25-річчю з дня закінчення школи. Лютий 2014 року, село Соколова Хмільницького району Вінницької області

Рік тому, у 2015 році, Віктор Бронюк відвів у перший клас дочку Єву

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.