Від станції до безповітового міста: що відомо про Жмеринку кінця ХІХ—початку ХХ століття?

Світлини у матеріалі: fb.com/vinnytsiamuseum

Упродовж кількох місяців працівники краєзнавчого музею на своїй facebook-сторінці публікують архівні зображення нашого краю. Саме старовинні поштівки й фотокартки допомагають їм розповідати історію міст Вінниччини.

Наразі вінничани встигли познайомитись з вісьмома  містами, про деякі з них ми писали у цих матеріалах:

• «Привіт з минулого»: вінницький краєзнавчий музей анонсував новий online-проєкт
• Екскурс у минуле триває: краєзнавчий музей презентував старовинні світлини Гайсина
• Історія у світлинах: що відомо про Літин 100-річної давнини і його мешканців? 
• Історія Липовця у світлинах і поштівках. Яким було місто понад 100 років тому?
• Важливий освітній і промислово-торговий центр. Яким ще був Бар понад 100 років тому?

Тепер прийшов час зупинитись у Жмеринці.

Спочатку була станція...

«У ХІХ столітті до складу Вінницького повіту входили села Велика Жмеринка і Мала Жмеринка, які попри близьке розташування належали до різних волостей: перша — до Браїлівської, а друга — до Станіславчикської, — починаємо знайомитись із містом. — Під час спорудження Києво-Балтської залізниці у другій половині 1860-х років між цими селами на місці вирубаного лісу збудовали залізничну станцію, яка отримала назву «Жмеринка». 

Як зазначають дослідники, поява залізничної мережі відчутно вплинула на економіку Поділля у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття

«А для Жмеринки стала містоутворюючим фактором, — наголошують у музеї. — У 1870–1871 роках лінія від Жмеринки до Волочиська з’єднала Поділля із залізничною мережею Західної Європи, в 1892 році прокладено Могилівську гілку. Станція «Жмеринка» стала вузловою, однією з найбільших на Правобережній Україні.  Біля станції розбудовувалися паровозне депо і вагоноремонтні майстерні». 

Цікаво, що у краєзнавчому музеї є фотографія працівників Жмеринських вагоноремонтних майстерень 1912 року. 

«Того часу це було вже найбільше металообробне підприємство на території Подільської губернії, на якому працювало понад 400 чоловіків, — дізнаємось далі. — Світлина зроблена, ймовірно, з нагоди 35-річного трудового ювілею одного з представників адміністрації вагоноремонтних майстерень. На це опосередковано вказує вітальний адрес з написами «ХХХV», «1877–1912» та ім’ям (не вдалося розібрати) в руках у чоловіка, який сидить в центрі першого ряду. Зауважимо, що 35-річна вислуга по цивільному відомству давала право на повну пенсію». 

Крім того, працівники краєзнавчого музею радять звернути увагу на іншу унікальну світлину, де фотограф зафіксував рух потягу неподалік від Жмеринки в 1908-му.

«У 1902–1904 роках на станції збудовано новий вокзал — величну гарну будівлю, схожу на корабель (архітектори Зіновій Журавський, Валеріан Риков, Іван Бєляєв), яка зафіксована на кількох поштових листівках початку ХХ століття. Одна з них зберігається в музейній колекції, — продовжують дослідники. — Вона видана Віталієм Воюцьким, власником фотографічних закладів у Жмеринці і Хмільнику, який  на своїх візитках зазначав, що «удостоєний нагород на виставці в Римі 1908 року». Враховуючи можливість перебування на станції іноземців, видавець розмістив на звороті назву «Поштова листівка» державною російською мовою і ще на семи іноземних. Її надіслано у травні 1907 року зі Жмеринки в Одесу». 

Селище розросталось 

«Біля станції росло робітниче селище із цегляними будинками і міською інфраструктурою. Тут споруджувалися нові підприємства, виникали численні склади, крамниці, заїжджі двори. На одній із поштівок зафіксована нова вулиця, на якій майже в кожному дворі лежать будівельні матеріали, а на фасаді одного з будинків вже знаходяться вивіски «Бакалія» і «Буфет», — читаємо на facebook-сторінці. — Вона видана в 1913 році «Контрагентством А. С. Суворіна і Ко», «Фототипія Шерер, Набгольц и Кс.», Москва; надіслана зі Жмеринки в Петроград 1916 року».

Примітно, що з часом залізниця почала змінювати звичне життя і заняття селян із навколишніх сіл.

«Частково продовжуючи обробляти землю, вони переходили на візникування, поденні роботи на будівництві залізниці, а згодом на постійну роботу в депо або майстерні, — пояснюють у музеї. — Жмеринка демонструвала високі темпи зростання чисельності мешканців, задіяних переважно у транспортній галузі та торгівлі. В 1897 році тут жило 12 908 осіб». 

Виняткове явище — безповітове місто

Як повідомляють краєзнавці, за указом Миколи ІІ від 18 листопада 1903 року «поселення Жмеринка при станції з такою ж назвою Південно-Західних залізниць» отримало статус безповітового міста. 

«Земля надалі залишалася у приватній власності, а місцеві «особи сільського стану», які б не побажали долучитися до міського стану, зберігали всі права стану і поземельний устрій, якими вони користувалися до того. Новостворене місто отримало спрощене міське управління за Міським положенням 1892 року та низку пільг на 10-річний термін з часу заснування, зокрема воно звільнялося від сплати казенних мит при купівлі землі та деяких інших виплат у державну казну, — пояснюють вони й наголошують, що надання Жмеринці статусу безповітового міста була дійсно винятковим явищем. — У Подільській губернії існували містечка, зокрема Тульчин, Немирів, Дунаївці, Меджибіж, які за кількістю населення та економічними показниками перевищували деякі повітові міста, однак клопотання про надання їм статусу міст були безуспішними».

Це серед іншого можна пояснити тим, що у Російській імперії не було дієвого законодавчого механізму, щоб швидко змінювати статус населеного пункту. Найбільша складність полягала у врегулюванні майнових питань серед власників і міщан. 

«Можемо лише припустити, що Жмеринка отримала статус міста значною мірою завдяки петербурзьким зв’язкам її власника — «предводителя» дворянства Вінницького повіту Дмитра Гейдена, — розмірковують у музеї. — У 1904 році визначено межі міста і затверджено його план, проведено вибори до Зборів міських уповноважених (орган міського самоврядування при спрощеному міському управлінні), які функціонували із січня 1905 року на чолі з першим міським старостою дворянином Карлом Вронським». 

Загалом зміна статусу досить позитивно позначилась на розвитку Жмеринки.

«Варто наголосити, що у виданні Подільського губернського статистичного комітету «Населені місця Подільської губернії» Олександра Крилова (1905 рік) ще окремо зазначені місто Жмеринка (1 069 дворів, 14 641 мешканець), що належало Дмитру Гейдену і товариству селян, та села Велика і Мала Жмеринка, — зазначають наостанок. — Велика Жмеринка також належала Дмитру Гейдену і налічувала 267 дворів та 1 225 мешканців. Мала Жмеринка була власністю Павла і Катерини Раллі та налічувала 218 дворів і 1 180 мешканців».

Зазначимо, що це лише перша частина історії Жмеринки у світлинах і поштових листівках, тому обов’язково слідкуйте за facebook-сторінкою музею, щоб не пропустити продовження. 

Читайте також:

Рекордний «Щедрик»: що варто знати про майбутній рекорд України й композитора Миколу Леонтовича

Ненудна історія міста: добірка пізнавальних відео про Вінницю від редакції 20minut.ua

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.