Історія Липовця у світлинах і поштівках. Яким було місто понад 100 років тому?

Усі фото в матеріалі fb.com/vinnytsiamuseum

• Вінницький обласний краєзнавчий музей продовжує розповідати історії міст і містечок нашого краю.
• Цього разу дослідники поділились фотографіями Липовця, зробленими до 1917 року.
• Що сприяло розвитку міста, які культурні споруди там існували й хто такий Яків Зелінський — читайте далі у матеріалі. 

Вінницький обласний краєзнавчий музей на своїй сторінці у facebook вже поділився історіями шести міст і містечок Вінниччини. Для знайомства музейники обрали цікавий формат — подорож у минуле ілюструють і підтверджують старовинними світлинами й поштівками, які були зроблені до 1917.

Ми вже ділились раритетними зображеннями у таких матеріалах:

• «Привіт з минулого»: вінницький краєзнавчий музей анонсував новий online-проєкт
• Екскурс у минуле триває: краєзнавчий музей презентував старовинні світлини Гайсина
• Історія у світлинах: що відомо про Літин 100-річної давнини і його мешканців?

Тепер черга дійшла до міста Липовець. Що відомо про нього?

«Наприкінці XVІ століття князь Януш Острозький набув у Брацлавському воєводстві осаду Айсин (Гайсин), яку згодом перейменував на Липовець. Деякий час обидві назви вживалися паралельно або з уточненням на кшталт «Айсин, прозваний Липовцем», — читаємо на сторінці музею. — У 1606 році Айсин отримав магдебурзьке право, що сприяло його швидкому розвитку і розбудові. На 1628 рік місто налічувало 1 100 димів (житло і господарство як одиниця оподаткування), найбільше серед населених пунктів Брацлавського воєводства». 

За словами дослідників, Януш Острозький, можливо, збудував у Липовці дерев’яний замок, який укріпив подвійними валами та ровом.

«Під час Хмельниччини Липовець зазнав значних втрат і руйнувань, відтак довгий час був невеличким селом і лише у другій половині XVIII століття перетворився на містечко, — продовжують розповідати у краєзнавчому музеї. — Після ІІ поділу Речі Посполитої (1793 рік) потрапив до Брацлавської губернії, а в 1796 році став повітовим центром Брацлавського намісництва. У 1797-му. Липовецький повіт включили до Київської губернії».

Музейники додають, що значна частина сучасної Вінниччини тоді ж увійшла до Подільської губерній, а менша частина, північно-східна територія, — до Київської, а саме до її Липовецького, Махнівського та Сквирського повітів. 

«Попри статус повітового центру, місто розвивалося повільно. Лаврентій Похилевич у праці «Сказання про населені місцевості Київської губернії» (1864 рік) зазначає: «Липовець за своїм зовнішнім виглядом схожий на велике поселення, розкидане по обох боках річки Собу на плоскій, одноманітній, але родючій рівнині. Місто складається з площі, обставленої ветхими будинками і крамницями євреїв, та чотирьох так званих передмість, які носять окремі назви: Гайсин, Замчисько, Березівка і Скакунка», — читаємо далі. 

Саме Скакунку початку ХХ  століття увіковічнили на одній із поштівок. Її надрукували у віленському видавництві А. Фіалка — про це свідчать авторський знак майстра (букви A.F.W. у кружечку)

Протягом 1875–1913 років, за інформацією краєзнавчого музею, населення міста зросло з 6 710 до 13 108 осіб. У 1900 році загалом тут мешкало 8 934 особи, яких можна було поділити за віросповіданням наступним чином:

• 4 173 православних;
• 122 католики;
• 4 630 юдеїв;
• вісім лютеран;
• один мусульманин. 

Також у той час у Липовці було 1 932 житлових будинки, серед яких 14 кам’яних, і 397 нежитлових, серед них кам’яних лише два. 

Цікаво, що у тому ж таки 1900 році в місті працювало кілька важливих культурних споруд:

• Воскресенський собор;
• Покровська церква;
• костьол;
• синагога;
• три юдейські молитовні доми. 

«Мережа місцевих навчальних закладів складалася з двокласного міського училища з чоловічим і жіночим відділеннями, церковнопарафіяльної школи, школи грамоти і трьох хедерів, — інформують у дописі. — Розвитку міста сприяло вдале розташування на шляху з Бердичева в Одесу та відкриття у 1890 році залізничної станції «Липовець», розміщеної за 12 верст. Натомість негативним фактором була його приватна приналежність, яка існувала до краху царизму. Так, у середині ХІХ століття в місті було 9 маєтків (7 помісних і 2 церковні), а чиновники і городяни мешкали у будинках, розташованих на помісних землях, за які вони сплачували власникам чинш. З часом кількість власників тільки збільшувалася». 

Як повідомляють дослідники, місто було важливим торговим осередком. 

«На початку ХХ століття тут налічувалось 27 великих крамниць і значно більше невеличких лавок, — говорять вони. — Натомість промислове виробництво було представлене нечисленними дрібними підприємствами. Наприкінці ХІХ століття в місті існували чотири водяні та один паровий вальцьовий млини, дві фабрики поташу, ливарно-слюсарне підприємство, два заклади «штучних мінеральних вод», броварня, дві цегельні, 11 кузень. Приміром, на ливарно-слюсарному підприємстві, яке належало міщанину Олександру Рослонцю, працювало шість робітників».

У музеї збереглися відомості про Якова Зелінського, він тримав у Липовці свою кузню.

«У музеї зберігається комплекс матеріалів його родини, — зазначають дослідники. — Яків і Марфа Зелінські мали сина Мефодія (1891–1942) і двох доньок — Марію, у шлюбі Копицяк, і Софію, у шлюбі Сметанюк. Мефодій працював з батьком у кузні, а після початку Першої світової війни був призваний до царської армії. Служив у 47-му піхотному Українському полку, в 1915-1917 роках його частина дислокувалася в Гнівані».

Там він і зустрів свою майбутню дружину Олександру Маліновську (1902–1979), яка народилась у селі Дзвонихи Брацлавського повіту. Вона працювала у швейній майстерні при Гніванській цукроварні. 

«Після одруження вони мешкали в Липовці. Мефодій працював слюсарем на Липовецькій МТС, а його дружина — ткалею в артілі. З 1937 року Мефодій працював «ковалем-слюсарем» Вінницького палацу піонерів, з 1939-го — Вінницької автоколони спецкомгоспу. Учасник Другої світової війни, загинув на фронті в 1942 році, — наостанок говорять у музеї. — Звороти світлин з родинного архіву пошкоджені. Отож неможливо встановити, в яких фотографічних закладах вони зроблені. Зауважимо тільки, що в Липовці в різний час фотосалони провадили Столярський, Моісей Бродський, Петро Копаєв, Е. Гершеліс».

Дізнатись історію інших міст нашого краю можна на facebook-сторінці Вінницького обласного краєзнавчого музею.

Читайте також:

Вперед за новими враженнями: добірка вінницьких музеїв, які варто відвідати

Вінниця стала першою у рейтингу найкрасивіших вечірніх пейзажів України. ФОТО ДНЯ

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.