Історія у світлинах: що відомо про Літин 100-річної давнини і його мешканців?

Дарина ДІДИК

У матеріалі використані фото з facebook-сторінки краєзнавчого музею

Краєзнавчий музей опублікував третю серію фотокарток у рамках online-проєкту «Наш край у поштових листівках і світлинах до 1917 року».
Цього разу мова буде йти про Літин.
Слідкувати за оновленням віртуальної експозиції можна на facebook-сторінці музею.

Вінницький обласний краєзнавчий музей продовжує розповідати історію Вінниччини за допомогою старовинних світлин.

Тепер настала черга дізнатися цікаві подробиці про Літин і його мешканців.

«Найдавніша відома згадка про Літин міститься у грамоті Федора Коріатовича, датованій 20 червня 1391 року, — читаємо у facebook-дописі. — У 1566 році це невелике місто в долині річки Згару стало центром староства, 1578 році отримало магдебурзьке право».

Відео дня

Краєзнавці припускають, що в XVII столітті тут збудували дерев’яний замок, а на його території зробили старостівську «резиденцію».

«У Російській імперії Літин отримав статус повітового центру Подільської губернії і поступово зростав, однак через відсутність залізничного сполучення в останній третині ХІХ століття не зміг реалізувати свій урбаністичний потенціал (найближча залізнична станція «Вінниця» розташовувалася за 30 верст), — повідомляється далі. — Отож наприкінці 1890-х років фабрично-промислове життя Літина, за висловом Юхима Сіцінського, «вичерпувалося» існуванням тютюнової фабрики, крупчастого млина, свічно-сального і цегляного заводів».

Правда, до 1905-го у містечку побудували ще два млини, друкарню, пивоварний завод і гільзову фабрику, яка випускала паперові трубки для тютюну.

Новини Вінниці - фото з Історія у світлинах: що відомо про Літин 100-річної давнини і його мешканців? — Літин Подільської губернії. Фотолистівка, початок ХХ століття

«Натомість Літин був значним торговим центром, адже тут проходило 12 ярмарків на рік (з оборотом від семи до 10 000 срібних рублів) і кожні два тижні по вівторках відбувалися базари, — розповідають працівники музею. — Місто розбудовувалося в низинній місцевості на лівому березі Згару. Через скупчену забудову і підтоплення під час розливів річки воно мало значні проблеми санітарного характеру. Однак зауважимо, що на початку ХХ століття у Літині була лікарня, тюремний шпиталь, аптека і два аптечні склади».

За інформацією істориків, протягом 1825-1915 року населення Літина збільшилось на 11 114 осіб (з 1048-ти до 12162-х). Відповідно до статистичних відомостей за 1899 рік містечко мало такий конфесійний поділ:

4 397 православних;
1 230 старообрядців;
1 168 католиків;
15 лютеран;
986 юдеїв.

«Православна громада мала парафіяльний храм — кам’яний Миколаївський собор, збудований упродовж 1836–1851 років (зруйнований у 1938 році), і цвинтарну дерев’яну церкву Всіх Святих (1834–1844 роки). Для єврейської громади діяла синагога і п’ять релігійних шкіл, — продовжуємо дізнаватися історію Літина. — Католики в 1856 році спорудили мурований костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (на місці дерев’яного костелу Матері Божої Сніжної 1748 року)».

На одній із фотокарток видно, як саме виглядав цей костел на початку минулого століття.

«Після закриття храму в 1930-х роках, пам’ятка була спотворена перебудовами. У 1994 році її повернуто вірянам, з 2014-го активно триває відбудова, — зазначають краєзнавці. — Літинські старообрядці ділилися на дві громади — попівців і безпопівців, кожна мала свою молельню. Зауважимо, що серед них було багато представників купецького стану, а також ремісників, які виготовляли вози, відомі на всю губернію «літинські» сани і кінську упряж. Безпопівці врешті звернулися до подільського єпископа з проханням про приєднання їх до «офіційного православ’я» з відкриттям окремої парафії та висвяченням на священника обраного ними кандидата зі старовірів. У 1904 році вони отримали дозвіл перейти до єдиновірства».

Дуже багато архітектурних пам’яток Літина, на жаль, не збереглись до наших днів. Та за словами професора, історика архітектури Петра Ричкова вдалось зберегти його «урбаністичну пам’ять».

«Структура вуличної мережі в історичній зоні вдало пристосована до тутешнього природного ландшафту», — цитують історика у дописі й продовжують розповідь далі. — На початку ХХ століття у Літині існувало щонайменше три фотографічних заклади: Утєхіна, Ені Шмуклера та Костянтина Демова, який також володів фотосалоном у Жмеринці. Ймовірно, хтось із них у 1910 році або близько того зробив серію фотолистівок з мальовничими літинськими краєвидами, з підписами білого кольору російською або польською мовами».

Таким як і на світлинах, побачив Літин полковник Антон Турчанович, який жив у 1854-1943 роках. Він був офіцером царської армії, знаним розробником військово-польових кухонь власної системи та безпосереднім учасником деяких військових кампаній.

«Найвищим наказом від 9 травня 1910 року його призначили літинським повітовим військовим начальником. Вступив на посаду 9 червня і служив у Літині майже чотири роки. Того часу отримав кілька відзнак: світло-бронзові медалі «В пам’ять сторіччя Вітчизняної війни 1812 року» і «В пам’ять 300-річчя царювання дому Романових» та орден святого Володимира ІІІ ступеня (6.12.1913), — інформують на сторінці музею. — 31 грудня 1913 року Антона Турчановича призначили вінницьким повітовим військовим начальником. Однак до 29 березня 1914-го він залишався у Літині як виконувач обов’язків літинського повітового військового начальника. Збереглася світлина його робочого столу в Літині, виконана у вигляді поштової листівки (з надрукованою розміткою на звороті). На столі розміщені два підсвічники, вишукана гасова лампа, численні книжки, щоденник, рахівниця, чорнильний прибор, великий аркуш, підготовлений, можливо, для нових розробок польових кухонь».

Краєзнавці рекомендують звернути увагу на металевий календар із термометром, що стоїть на столі з правого боку.

«Він прикрашений зображеннями Михайла Романова і Миколи ІІ та, без сумніву, був випущений на честь 300-річчя дому Романових. На календарі видно дату: «Вівторок. 25 лютого 1914», — додають вони. — Від’їжджаючи на нове місце служби у Вінниці, полковник Антон Турчанович зробив ще одну світлину на згадку, на якій зазначено 1910 і 1914 — роки служби в Літині».