Екскурс у минуле триває: краєзнавчий музей презентував старовинні світлини Гайсина

У матеріалі використані фото з facebook-сторінки краєзнавчого музею

Вінницький обласний краєзнавчий музей, нагадаємо, почав публікувати на своїй facebook-сторінці архівні листівки й світлини нашого краю. Першими експонатами online-виставки стали зображення Брацлава. 

Прочитати про це можна у матеріалі:

• «Привіт з минулого»: вінницький краєзнавчий музей анонсував новий online-проєкт

Тепер настав час дізнатися історію Гайсина.

«Гайсин за часів Речі Посполитої був центром староства, отримав магдебурзьке право (1744 рік) і дозвіл на проведення чотирьохтижневих ярмарків на рік (1745 рік), — читаємо у дописі на сторінці музею. — У Російській імперії став повітовим центром Подільської губернії, що, безумовно, сприяло його зростанню. Упродовж 1825-1858 років кількість мешканців Гайсина збільшилася з 2480 до 10106 осіб».

Як зазначають далі, розвиток міста призупинився у другій половині ХІХ століття, коли воно залишилося осторонь головних залізничних магістралей. 

«Найближча до Гайсина залізнична станція Зятківці лежала за 23 версти, отож підприємці та купці змушені були возити свої товари з міста до станції гужовим транспортом. Гайсинська міська дума ініціювала будівництво вузькоколійки Калинівка-Гайсин-Гайворон довжиною 25 верст, — продовжуємо читати допис. — Отримавши дозвіл влади, вона уклала угоду з Першим товариством під’їзних шляхів, оперативно затвердила проєкт (1898 рік), придбала частину акцій згадуваного товариства та виділила безоплатно під залізницю 45 дес. землі». 

Вузькоколійну гілку відкрили вже у 1900 році, тоді ж в Гайсині утворилась товарно-пасажирська станція. 

«Приклад Гайсина наслідували деякі інші міста, і вже до 1910 року утворилася вузькоколійна мережа, головна лінія якої з’єднала між собою Хмільник, Вінницю, Гайсин та приєдналася до ліній на Житомир і Бердичів», — інформують у музеї. 

На facebook-сторінці пишуть, що економічне зростання Гайсина супроводжувалося збільшенням населення і темпів забудови. 

«У цьому жвавому торговому центрі кожні два тижні по четвергах відбувалися ярмарки. На одній з поштових листівок зафіксовано гайсинський базар у кінці ХІХ – на початку ХХ століття, — йдеться далі. —  На думку львівського дослідника Олега Рибчинського, автора монографії «Ринкові площі історичних міст України», у Гайсині композиція ринкової площі, попри досить пізній період її формування, «наслідувала спадщину готичної традиції», адже їй властива квадратна форма з розташованим у куті храмом — Миколаївської церквою». 

Значна частина містян була православною, тому однієї лише Миколаївської церки їм не вистачало.

«У 1886–1892 роках збудовано Покровський собор, при якому діяли дві школи: церковнопарафіяльна для хлопчиків і школа грамоти для дівчаток (Миколаївську церкву і Покровський собор зруйновано у 1930-х роках)».

Як дізнаємось далі, на початку 1899 року в місті мешкало 11622 особи: 

• 4663 православних;
• 306 старообрядців;
• 174 католики;
• 9 лютеран;
• 6470 юдеїв.

«Цього часу єврейська громада мала синагогу і 6 молитовних домів, старообрядці — молитовний дім, а місцеві католики належали до парафії костелу в сусідньому містечку Куна», — додають у музеї.

У рамках цього online-проєкту, працівники музею звертають увагу на те, що видавець поштівок не оминув увагою і Гайсинське споживче товариство, засноване в 1897 році, одне з найактивніших на Поділлі. 

«На 1901 рік воно налічувало 244 пайовики, а його капітал 9158 рублів приніс 1300 рублів річного доходу. Товариство збудувало власну крамницю з великим льохом, асортимент якої охоплював продукти харчування, книги, дитячі іграшки, новорічні прикраси тощо, — продовжуємо дізнаватися історію Гайсина. —  Частина його прибутку з 1908 року виділялася на культурно-просвітницькі потреби дітей членів Товариства, які навчалися в місцевій класичній гімназії».

Що стосується першого фотоательє у Гайсині, то його, можливо, відкрив на початку 1980-х Михайло Густомський.

«Це була досить прибуткова справа, але і вельми витратна, особливо на початковому етапі обладнання ательє та закупівлі фотографічного начиння. Тож не дивно, що на 1899 рік у Подільській губернії існувало лише 15 фотографічних закладів: чотири в губернському центрі Кам’янці-Подільському, по два — у Вінниці, Проскурові, Могилеві-Подільському і Балті, по одному — у Гайсині, Бершаді і Богополі, — перераховують у музеї. — Дві світлини, які походять із фотоательє Густомського, нині зберігаються у фондах музею: фото жінки з дітками на дворі та родини Єремії Веселовського». 

На одній із фотокарток бачимо маленького хлопчика на руках у тата. Це Анатолій Веселовський, який закінчив Бершадську гімназію, Кам’янець-Подільську семінарію і Кам’янець-Подільський університет. 

«У 1920-х роках працював у Гайсинській школі, з 1932 року — у Слов’янській школі, де керував струнним оркестром. Продовжив навчання на фізико-математичному факультеті педагогічного інституту у Ворошиловграді (нині Луганськ). Після Другої світової війни працював у Вінниці, був завучем ЗОШ №26 і художнім керівником шкільного струнного оркестру», — йдеться про стару світлину у дописі.

Також у краєзнавчому музеї анонсують, що у наступних постах, присвячених Бершаді й Ольгополю, покажуть ще світлини Анатолія Веселовського і його дружини Олександри, яка співала в хорі під орудою Олександра Кошиця і брала уроки співу в Миколи Леонтовича.  

«Після невеличкого відступу повертаємося в Гайсин початку ХХ століття, коли на Олександрівській вулиці відкрив фотосалон Авраам Черниш, член Російського фотографічного товариства з 1909 року, — зазначено на сторінці. — З інших гайсинських фотографів цього часу нам відомі М. Книжник, А. Федоров, Авраам Хлайдовський. У салоні М. Книжника в 1916 році сфотографувався Герасим Козаченко, уродженець села Журбинці, зі своїми сестрами. Він служив у царській армії, після 1920 року працював кравцем-одноосібником у рідному селі, відмовився вступати в колгосп. У 1938 році Герасима Козаченка було заарештовано і розстріляно у Вінниці. Реабілітований 1989 році. Світлина Козаченків виконана як фотолистівка, з поштовою розміткою на звороті. У верхній частині міститься логотип з написом: «Фотографія М. Л. Книжника. Гайсин».  

Крім того, працівники музею додають, що їм не вдалося встановити, хто із гайсинських фотографів долучився до видання поштових листівок. 

«Можемо лише ствердити, що було щонайменше дві серії, які відрізняються кольором друку. Крім того, на одних вміщена назва лише російською мовою, на інших — з паралельним перекладом польською».

Читайте також:

«Хочу щось по собі залишити»: вінничанка створює унікальні прикраси з мініатюрною вишивкою

Після смерті дружини чоловік знайшов її вірші й підготував збірку. Про що розкажуть «Сестри»?

Леся Українка і Поділля: архів Вінницької області презентував тематичну онлайн-виставку

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.