«Хочу щось по собі залишити»: вінничанка створює унікальні прикраси з мініатюрною вишивкою

Фото з facebook-сторінки Elena Wonder Flower

Олену Попенко можна сміливо назвати майстринею із золотими руками. Вже кілька років вона створює оригінальні прикраси з мініатюрною вишивкою — це справді кропітка робота, яка вимагає не лише творчої вправності, але й спеціальних інструментів.

— Мініатюрна вишивка належить до так званих витончених мистецтв. І простими матеріалами її зробити не вийде, — розповідає Олена Попенко. — Перш за все, потрібно мати спеціальну мікроканву, яку виготовляють у Франції з натурального шовку. Вона схожа на дуже-дуже дрібну сіточку, на якій потім потрібно вишивати натуральними шовковими нитками.

Такі нитки, за її словами, досить складно знайти в Україні, тому майстриня замовляє їх з Британії.

— Це натуральний англійський шовк, — каже вона. — І, звичайно, не можна забувати про ще одну важливу річ, без якої неможлива мікровишивка, — велику професійну лупу. Завдяки збільшенню вона дозволяє мені робити мініатюрні роботи від 570 стібків в одному квадратному сантиметрі до 1200.

Це не якісь умовні цифри. Майстриня вирахувала, що в роботах зі 570 стібочками в квадратному сантиметрі, в одному міліметрі вона робить п’ять з половиною стібків. 

— А де їх 1200 — око взагалі ледь розрізняє окремі стібки, — додає Олена Попенко. — Там вони дуже-дуже дрібні!

Працювати із закордонними матеріалами — справа не з дешевих, то ж на кожен виріб Олені доводиться добряче витратитися.

— Я все замовляю безпосередньо з фабрик, а не магазинів. Тобто це завжди оптові покупки, — продовжує вінничанка. — Що цікаво, практично всі підприємства, з якими я співпрацюю, мають мінімум сторічну історію існування. Це такі традиційні англійські, французькі, американські й ізраїльські мануфактури. 

Робота займає чимало часу

Через те, що канва майже прозора, їй доводиться вишивати навіть фон. Тому на виготовлення однієї прикраси може йти досить багато часу.

— Насправді все залежить від розміру роботи й дрібності канви. Більш дрібну вишивку доводиться робити трохи довше, — пояснює вона. — Колись рахувала, що 570-стібковий виріб я вишивала 47 годин. Та оскільки очі потрібно берегти, зрозуміло, що цілий день працювати не можна. Зараз я себе дисципліную так: годину вишиваю, годину займаюсь іншими справами. 

Техніка з багатовіковою історією

Майстриня вишиває старовинною технікою «petit point», що має австрійське походження. Вперше прикраси з мікровишивкою Олена побачила на картинах і не змогла відірвати від них зацікавленого погляду. 

— Оскільки я виросла в родині художників, то мистецтво у різних його проявах завжди йшло зі мною поряд, — сміється вона. — Мій найулюбленіший період мистецтва у живописі — XVIII століття. Я обожнюю ті старовинні портрети, сукні й перла, що там зображені, та й загалом майстерність написання картин. І саме у той період якраз був розквіт техніки «petit point». 

Тоді мініатюрні вишивки робили на прикрасах, ґудзиках, різних декоративних елементах суконь і так далі. Така техніка була коштовною, тому дозволити її собі могли лише аристократи.

— Звичайно всю цю красу зображували на тогочасних портретах, — продовжує наша співрозмовниця. — То ж коли я трішки підросла й почала їздити по різних країнах і містах, намагалась завжди знаходити цікаві історичні музеї чи картинні галереї. До речі, розпочалось все зі Львова, там є прекрасне зібрання живопису XVIII століття. Потім був Лувр у Парижі, Рейксмузей в Амстердамі... Крім того, там багато антикварних лавок, де я теж знаходила прикраси з мініатюрними вишивками.

Популярність повертається

За словами Олени Попенко, популярність австрійської техніки протрималась до середини ХХ століття, після чого про неї стали забувати. Проте тепер цікавість знову почала відроджуватися.

— Зараз справді таке мистецтво відновлюється, — розмірковує вона. — Та річ у тому, що такою технікою, так званим, гобеленовим стібком, люди продовжують вишивати, але дуже мало хто вишиває настільки дрібно.

Як правило, майстри обирають матеріали, які простіше знайти. Це може бути льон або бавовняна канва, але там виходить максимум 240 стібків в одному квадратному сантиметрі. 

А це справді велика різниця із тим, що створює вінничанка. 

— Щобільше, на тій канві можна використати дуже обмежену кількість схем. Бо чим більша канва і стібочки, тим стриманіше у відтінках і деталях буде схема, — пояснює Олена Попенко. — Тобто, якщо в тебе зовсім крихітка канва й маленькі стібочки, ти можеш вписати в основу більш креативну схему. А оскільки я в душі художниця, то мені набагато цікавіше працювати саме в такому форматі — тут я максималістка!

Хотіла залишити по собі слід

Вінницька майстриня зізнається, що до вишивання вона прийшла, коли відчула внутрішню потребу створити щось вагоме.

— Моїй душі конче необхідно було зробити щось таке, що можна було б пронести крізь століття, залишити якийсь слід по собі, — пригадує вона. — І я вирішила, що можу цю ідею реалізувати через таку красиву форму й через справу, яка мені дуже до душі. А ще я народила дитину, й це теж стало ніби каталізатором, я тоді дуже хотіла, щоб вона потім мною пишалася.

Зараз донечці Олени майже шість років і, за словами жінки, вона вже гордиться маминими досягненнями.

— Сама голочку до своїх рук вона ще не бере, але з шаною ставиться до маминого робочого місця, — ділиться майстриня. — І це справді великий плюс, бо завдяки цьому можу спокійно працювати вдома. Ми встановили з нею правила, що мого робочого місця вона не торкається, тому я можу на столі залишати все для роботи й точно знатиму, що воно залишиться в цілості.

Дивовижно в цій історії ще й те, що раніше Олена Попенко не вишивала. Ба більше, думала, що вишивка — це взагалі не її.

— Мабуть, просто у потрібний момент мені «зайшла» ця техніка, — розмірковує наша співрозмовниця. — Я десь рік навчалася і просто вдома вишивала «в стіл». Спочатку бавовною і трохи крупніше, та поступово почала більше дізнаватися про різні матеріали, замовляти їх та експериментувати.

Приблизно за рік, у 2016-му, майстриня наважилась показати свої роботи світу й виклала фото в соціальній мережі.

— Для мене це була дійсно знакова подія — я досягла своєї внутрішньої планки й зрозуміла, що мої роботи можна показувати людям, — говорить вона. — Так, спочатку було складно й виходило далеко не відразу, та мені здається, що професійний ріст — це неперервна річ. Тому покращувати свої вміння потрібно весь час.

Попит європейців і українське визнання

Унікальні прикраси Олени Попенко вже не раз експонувались в Європі. Ще до карантину майстриня зі своїми роботами їздила на різні виставки, то ж її вироби побували в Чехії, Португалії та Іспанії.

— Згодом з'явилися клієнти, які почали замовляти мої роботи для своїх магазинів: один в Німеччині, а інший у Нідерландах, — розповідає Олена. — Та за цей час я відчула дуже велику різницю між українськими та європейськими покупцями.

На її думку, твердження, що за кордоном більше цінують ручну роботу — хибне. 

— Я не можу сказати щось про Америку чи Азію, але що стосується Європи, то там все дуже спрощено, люди звикли не виділятися і не перейматися тим, як виглядають, — ділиться вона спостереженнями. — А ще вони дуже привчені до мас-маркету, дешевих товарів і розпродажів. Тому в них здебільшого немає душевного потягу до робіт, зроблених руками. Якщо вони щось купують, то лише тому, що їм це подобається і вони мають змогу собі це дозволити.

А ось українці, за словами вінничанки, полюбляють речі із сенсом.

— Нашим людям важливий певний духовний елемент. Вони можуть збирати спеціально гроші на таку покупку, та при цьому чітко розуміти, навіщо вона їм потрібна, — переконана Олена. — Саме тому я понад усе ціную українських покупців, бо їхнє ставлення до моєї роботи значно тепліше!

Відчуває велике натхнення

Наостанок наша співрозмовниця поділилась, що дуже захоплена мініатюрною технікою і відчуває велике натхнення у роботі.

— Мені здається, коли ти займаєшся улюбленою справою, то на першому місці опиняється моральне задоволення і усвідомлення, що ти йдеш по життю своєю дорогою, — каже вона. — У цій вишивці мені подобається сам процес роботи, для мене — це медитація. А ще я кайфую від тих матеріалів, з якими працюю.

Крім того, майстриню надихає сама ідея цих прикрас.

— Elena Wonder Flower — це прикраси, які можуть стати сімейною реліквією і передаватися із покоління у покоління. Це така ідея фікс, яку я реалізую завдяки своїй творчості!

Фото з facebook-сторінки Wonder Flower Embroidery

Читайте також:

Чорнила зі спиртом, фен і творча інтуїція: як художниця з Хмільника створює унікальні картини

Чотирирічна дитина-вундеркінд. Маленька Кіра Нерчук дивує всіх своїми знаннями

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.