Рекордний «Щедрик»: що варто знати про майбутній рекорд України й композитора Миколу Леонтовича

Дарина ДІДИК

У цю суботу на весь Тульчин знову залунає легендарний «Щедрик».
Понад три тисячі голосів зійдуться в унісон, аби встановити новий рекорд України.
А що потрібно знати про автора безсмертної мелодії — нашого видатного земляка Миколу Леонтовича?

Понад сто років тому український композитор Микола Леонтович створив один із найвідоміших творів для хору «Щедрик». Уже цілий вік наша щедрівка лунає різними мовами у різних куточках світу, а її популярність тільки збільшується.

І ось у суботу, 26 червня, відома композиція може принести нашому краю черговий рекорд України. На площі біля палацу Потоцьких у Тульчині презентують проєкт «Щедрик – мелодія Вінниччини», присвячений до 30-річчя незалежності України.

«У цей день відбудеться історична подія — масове виконання всесвітньовідомого твору Миколи Леонтовича — «Щедрик», який став справжнім брендом Вінницької області, — йдеться в анонсі. — Вінниччина здавна славиться високим рівнем хорового мистецтва. Пересвідчитись у цьому можна буде під час реалізації проєкту, в якому візьмуть участь більше 60 вокальних колективів Вінниці та Вінницької області».

Відео дня

Так легендарну композицію серед інших виконають:

академічний камерний хор ім. В.І. Газінського (м. Вінниця);
хор Вінницького фахового коледжу мистецтв ім. М.Д. Леонтовича;
капела Вінницького державного педагогічного університету ім. М.М. Коцюбинського;
подільський камерний хор «Леонтович-капела» Вінницької обласної філармонії ім. М.Д. Леонтовича;
народна аматорська хорова капела ім. М.Д. Леонтовича Тульчинського РБК.

Як повідомляють організатори, всі колективи-учасники заходу розмістяться на площі перед палацом Потоцьких у радіальній фігурі, щоб відтворити схему реконструйованої площі. Зйомку масового виконання «Щедрика» буде робити дрон, а все дійство транслюватиметься на великих екранах — завдяки цьому насолодитись виступами зможе чимала кількість охочих.

«До акції долучаються військовослужбовці Збройних сил України, представники Тульчинської територіальної громади, гості міста та всі, хто забажає приєднатись до створення історії Вінниччини та України. Загальна кількість учасників перевищить 3000 осіб, — читаємо далі. — Під час заходу відбудеться фіксація встановлення рекорду України на наймасовіше виконання «Щедрика» Миколи Леонтовича».

А вже після встановлення рекорду, на глядачів очікує приємний подарунок — концерт кращих колективів Вінницької області — учасників проєкту.

«На завершення у спільному виконанні прозвучить «Молитва за Україну» на слова Олександра Кониського, музику Миколи Лисенка, — додають організатори. — Приєднуйтесь, ставайте учасниками та свідками історичного моменту».

«Батько «Щедрика»

Про Миколу Леонтовича, напевно, знають всі вінничани. Він був справді талановитим митцем, громадським діячем і педагогом, який зумів прославити нашу країну далеко за океаном.

Пропонуємо разом пригадати історію непростого життя і трагічної смерті нашого земляка.

Микола Леонтович народився 13 грудня 1877 року в селі Монастирок Брацлавського повіту. Тепер це Немирівський район Вінниччини.

Майбутній композитор походив із родини сільського священника, та батьківську справу не продовжив. Але маємо зазначити, що музичний хист — теж відмінна риса його роду. Саме батько й мати стали першими музичними наставниками Миколи Дмитровича.

Відомо, що його тато, Дмитро Леонтович, гарно співав і майстерно грав на віолончелі, гітарі, скрипці й балалайці, а мама, Марія Ятвицька (дівоче прізвище — прим. авт.), досить часто співала сину народних пісень.

Хлопчиком він навчався у Немирівській гімназії, потім, через відсутність грошей перейшов до Шаргородського початкового духовного училища, а потому вже вступив до Кам’янець-Подільської духовної семінарії. Власне там він і вивчав хорову музику та спів.

Новини Вінниці - фото з Рекордний «Щедрик»: що варто знати про майбутній рекорд України й композитора Миколу Леонтовича — Свідоцтво про закінчення Леонтовичем Шаргородського духовного училища (1892 рік)/vinnytsia-museum.in.ua

За своє життя Леонтович встиг змінити кілька робіт, до прикладу, працював у Вінницькій церковно-вчительській школі, Чуківській двокласній школі, Тульчинському жіночому училищі та залізничній школі на Донбасі. Там же, під час революції у 1905 році, чоловіку вдалось організувати хор робітників, щоб виступати на мітингах.

Зрозуміло, що така діяльність швидко потрапила на очі поліції, тому Микола Леонтович повернувся додому на Поділля, у місто Тульчин.

Дослідники називають цей період особливо плідним у творчості композитора, тут він створив чимало своїх відомих творів для хору і, звичайно, легендарного «Щедрика», який і приніс йому найбільшу впізнаваність та успіх.

На якийсь час Микола Леонтович переїхав до Києва, де працював не тільки композитором, але й диригентом і організатором декількох хорових гуртків.

Та «столична кар’єра» довго тривати не могла — до влади прийшли більшовики, а за якийсь час денікінці захопили Київ і почали переслідувати українську інтелігенцію. Композитору доводиться знову тікати...знову у Тульчин. Тут він встиг відкрити першу в місті музичну школу, попрацювати над масштабним симфонічним твором, «На русалчин Великдень», і послухати, як його твори виконує хорова капела під диригуванням Кирила Стеценка й Павла Тичини...

Смерть із присмаком таємниці

Прожити довге життя до сивочолої старості Миколі Леонтовичу не судилось, його не стало 23 січня 1921-го, всього на 44 році життя.

Трагічна смерть видатного композитора дуже довго була огорнута таємницями і домислами, і лише близько 80 років потому стало відомо, що вбив Леонтовича агент ВНК.

«Микола Леонтович 21 січня у другій половині дня завітав до батьківської хати у Марківку. На той час у хаті перебували його батько отець Дмитро, сестра — Вікторія Дмитрівна та донька Галина, — розповідають у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї, покликаючись на записи Гната Яструбецького, які той робив під час відрядження у Марківку у 1921 році за дорученням комітету вшанування пам’яті М. Д. Леонтовича. — Наступного дня, близько шостої години вечора на подвір’я Леонтовичів в’їхала підвода. До хати увійшов чоловік, який пізніше назвався «чекістом» (інформатором) Грищенком. Трохи згодом до оселі завітав «підводчик з Кубліча», Федір Грабчак та попросилися переночувати».

Неочікуваних гостей родина запросила на вечерю, яка супроводжувалась довгою розмовою.

«Спілкування затяглося допізна. Отця Дмитра розбудив звук пострілу. Коли він підвівся, то побачив, що на дивані напівсидів Микола Дмитрович, а над ним стояв Грищенко зі зброєю в руках. На звук пострілу позбігалися всі, — дізнаємось далі. — Леонтович був ще живий, та убивця нікому не дозволив підходити до пораненого. Він зв’язав отця Дмитра, а Федору Грабчаку наказав зв’язати руки Вікторії Дмитрівні та Галині. Грищенко одягнув на себе одяг Миколи Дмитровича, та забравши гроші, білизну, годинник та шубу отця Дмитра, втік».

Як повідомляють далі дослідники, батько Миколи Леонтовича побіг на вулицю із зав’язаними руками, щоб скликати людей.

«А тим часом серце талановитого композитора перестало битись близько восьмої години ранку, в неділю 23(10) січня. Поховали М. Д. Леонтовича у вівторок 25 (12) січня посеред Марківського кладовища, — додають у музеї. — У день убивства дехто бачив Грищенка вже в Теплику. Пізно ввечері він дістався до будинку голови єврейської общини. Зайшов у хату, сказав, що ночуватиме тут і пригрозив, щоб про це нікому не повідомляти. Але господарю все ж вдалося сповістити міліцію, і невдовзі сюди приїхав начальник міліції Костянтин Михайлович Волков з двома вершниками. Грищенко кілька разів вистрелив у двері, поранив одного міліціонера, продірявив одяг на Волкові. Доки чекали на підкріплення, бандитові вдалося втекти. Він перебрався на інший бік річки і сховався у криту зверху яму, що була на подвір’ї однієї жительки Теплика. Вона його побачила випадково. Тоді Грищенко увійшов до хати, зв’язав хазяйку та її доньку, забрав кожуха, чоботи і втік».

За словами начальника міліції, він ще певний час займався грабіжництвом в околицях Теплика.

«Коли Грищенко забрів у с. Могильна і сховався на ночівлю в клуні тутешнього селянина, господар виявив його і в сутичці зарубав заступом».

А ось професор Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського Анатолій Завальнюк, який багато років досліджує життєвий і творчий шлях Леонтовича, вважає, що однією з причин вбивства було рішення тодішньої влади «зупинити» Леонтовича від еміграції за кордон.

«До висновків про ознаки політичного вбивства композитора підводять публікації останніх років, де згадується секретний рапорт начальника Гайсинського повітового відділу міліції, з якого ми дізнаємося, що вбивство здійснив представник влади – агент ВЧК Афанасій Грищенко. Текст рапорту, що зберігається у Державному архіві Вінницької області, було опубліковано лише у 1990-х роках», — наостанок говорять у музеї.

Не «Щедриком» єдиним…

Справді, найбільшої популярності Миколі Леонтовичу принесла народна щедрівка. Та в жодному разі не можна забувати про його інші, не менш талановиті твори.

Український композитор створив понад 150 хорових обробок українських пісень, кілька композицій на літургійні твори, оперу та хори на слова відомих українських поетів.

«Микола Леонтович мав свій погляд на пісню як художній твір, що не обмежується лише мелодією, а є носієм величезного музичного ресурсу, де проявляється «дух пісні». Тому основою творчого методу митця є розкриття цих внутрішніх музичних ресурсів пісні та показ їхнього емоційного впливу, а через них розкриття змісту, основної ідеї та образів пісні. Твори Леонтовича є не зовсім «обробками», а самостійними художніми творами — хоровими мініатюрами — для яких музика народної пісні дає лише певний ґрунт. Кожна пісня — окремий зразок, окремий твір, оригінальна музична форма, але разом із тим усіх їх єднає творчий метод композитора, — переконана викладачка хорового відділу Гайсинської музичної школи Анна Богдан. — Музична спадщина славетного подолянина гідно репрезентує українську національну хорову пісню у світі. Тріумфальні виступи вітчизняних і зарубіжних хорів діаспори в країнах Америки та Європи були сприйняті музичним світом із великим захопленням, а Миколу Леонтовича визнано як «українського Баха».