Хто ловив убивцю Леонтовича? Нове про автора популярного у світі «Щедрика»

• Сто років тому, 23 січня 1921-го, жорстоко вбили автора знаменитого «Щедрика».
• Убивця стріляв упритул в Миколу Леонтовича, коли той напівсонний лежав у ліжку.
• В цей час у будинку були батько композитора, його сестра і донька.
• Знайдено нові документи про цю страшну трагедію.
• Вони будуть представлені у книзі, над якою працює дослідниця Лариса Семенко.
• Про що йдеться?

Миколу Леонтовича застрелили у батьківській хаті у селі Марківка Теплицького району. Це було жахливе убивство. Садист стріляв у композитора упритул, коли той лежав на ліжку. Сталося це о пів на восьму ранку, в той час у будинку знаходився батько Леонтовича отець Дмитро, священик місцевого храму, його рідна сестра Віра і донька Галина.

Тільки в роки нашої незалежності вдалося дізнатися, що смерть композитора на руках колишнього чекіста Гайсинського повітового комітету на прізвище Гріщенко. Разом з ним був їздовий, з яким вони приїхали до будинку Леонтовичів. Той допоміг зв’язати руки присутнім у будинку рідним композитора, аби не могли надати допомогу  Миколі Дмитровичу. В цей час він ще залишався живий. Стікав кров’ю.

—Тату, я помираю, — це були останні слова Миколи Леонтовича.

Записи зі спогадами очевидців про трагедію, а також низка документів про убивство композитора, зберігаються в обласному краєзнавчому музеї. Розшукати їх вдалося Ларисі Семенко, завідувачці відділу музею. На їх основі дослідниця видала книгу «Їх поєднала пісня Леонтовича».

Тепер працює над новим виданням. Воно стане продовженням розповіді про трагічну сторінку життя композитора. І не тільки…

Професору забороняли згадувати про родича

—Поки не надрукую книгу, не можу поширювати на загал знайдені документи, — каже Лариса Семенко. — Так само друкувати фотоматеріали. Адже їх одразу «підхоплять» ЗМІ. При цьому не всі навіть посилаються на автора знахідки, чи хоча б джерело. Особисто стикалася з таким. Якось приїхали з Києва двоє поважних людей. Довго спілкувалися. Вони  готували телепрограму про Леонтовича. Звичайно, мені було цікаво її переглянути. Ведучий представляє гостя і каже, ця людина віднайшла документи про… Скажіть, як так можна? Адже насправді документи, про які йшла мова, уже є музейними експонатами, вони в описі нашого музею, а їх у телепередачі представили, як знахідку автора програми?

Співрозмовниця зізнається, що над встановленням деяких фактів, біографій людей, документів їй доводиться працювати роками.

Майже десять років витратила на пошук справи одного з міліціонерів. Він переслідував убивцю Леонтовича.

Пані Лариса дізналася про це випадково. Каже, у свій час у Вінниці проживав один з науковців педагогічного інституту. Мирон Жук очолював історичний факультет. Був дуже поважною людиною. Запам’ятався ще й тим, що став одним з довгожителів міста — дожив до 107 років.

Семенко неодноразово зустрічалася з Мироном Захаровичем. Вітала його зі 100-ліинім ювілеєм. Друкувала статтю про науковця. Зберігає від нього вітальну листівку на свою адресу. Каже, особливо вразили перші слова: «Славній доньці України з найкращими вітаннями…»

Справжнім подарунком від професора стала інформація, якою він поділився з пані Ларисою. Одного разу Мирон Жук повідав гості про свого родича. Сказав, що він один з тих міліціонерів, які переслідували убивцю Леонтовича. Приніс його фотографію. Казав, що у радянські часи йому не радили розповідати про цей факт. Тому й мовчав.

Семенко одразу стала шукати названого професором міліціонера. Невдовзі натрапила на назване прізвище. Чоловік значився серед репресованих. Саме ця обставина полегшила пошук. Його не розстріляли. Відбув покарання, повернувся живий.

Значно складніше виявилося віднайти підтвердження його служби у міліції.

— Мені у всьому потрібні підтвердження, — каже пані Лариса. — Бо ж пишу не художній твір. На пошук документів затрачається дуже багато часу.  

Спершу дослідниця знайшла в архіві невелику довідку, що той чоловік дійсно служив у міліції. Їй потрібна особова справа. Адже саме там мав би бути відображена його участь в операції по переслідуванню убивці Леонтовича. Втім, може трапитися, що від окремих сторінок і сліду не залишилося.

—В архівах дуже багато справ 20-х років про кримінальний розшук, про дії тодішніх міліціонерів, чекістів, — говорить Лариса Семенко. —Є справи по 600 сторінок. Написані хімічними олівцями або чорнилом, яке розплилося на папері. Це важка праця.

Все-таки удача усміхнулася дослідниці. Вона знайшла в описі справу міліціонера, прізвище якого назвав Мирон Жук. Що в ній? Про це дізнаємося згодом, коли пані Семенко завершить роботу над книгою.

Фото з Нью-Йорка

Лариса Семенко «дістає» матеріали не тільки з наших архівів. Отримала фотокопію концертної програми, в якій звучав «Щедрик» у залі Карнегі-Хол у Нью-Йорку.  Здавалося б, що особливого у цьому аркуші паперу?

—Ця програмка важлива як документ, — розповідає пані Лариса. — Річ у тім, що з чиєїсь, сказати б, «легкої» руки, допущено помилку дати виступу нашої Української капели під орудою Кошиці у знаменитій концертній залі Карнегі-Хол. Помилилися роком . Замість 1922 пишуть, що відбулося це на рік раніше.

Фотокопію концертної програми, отриманої зі США, буде надруковано у новій книзі Лариси Семенко.

Як вдалося отримати програмку? Спершу дізналася, що про гастролі Української капели писала україномовна газета «Свобода». Знайшла в Інтернеті. Перелопатила випуски за весь 1921-й, але згадки про виступ українських артистів не знайшла. Зате у 1922 році спершу було вміщено повідомлення, що концерт відбудеться 5 жовтня, а потім надруковано звіт про виступ.

Попросила знайомих вінничан, які нині проживають за океаном, щоб ті звернулися до бібліотеки Карнегі-Хол і зняли фотокопію програмки.

На прохання надати програмку для друку на нашому сайті пані Лариса поки що не погодилася. І ми її добре розуміємо.

Вона ж виправила ще одну помилку. Здавалося б, її не можна було припуститися, але…

—Пишуть, що в Києві уперше «Щедрик» виконали 25 грудня 1916 року, — говорить співрозмовниця. — За моєю інформацією, це сталося 29 грудня того ж року. Підтвердити цей факт можна було з публікації в газеті «Кієвская мисль». На її сторінках друкували афішу виступів хору під орудою Кошиці.

Дослідниця тричі їздила до столиці у бібліотеку імені Вернадського, де зберігається підшивка названої газети. Їй відмовляли з однієї причини — видання у ветхому стані, тому його не видають читачам.

—На третій раз пішла до начальства, — каже пані Лариса. — Заледве умовила. Як зараз пригадую, принесли підшивку о 17-й годині, а о 19-й у мене поїзд, квиток у кишені. У присутності бібліотечних працівників знайшла оголошення,  сфотографувала і подякувала за те, що надали можливість виправити помилку. У книзі також висловлю їм за це подяку.

Коли у Марківці прощалися з композитором, у Парижі звучала його колядка

Миколу Леонтовича ховали босим. Убивця, крім усього іншого, пограбував будинок священика. Забрав взуття композитора. Іншого не знайшлося.

—У день похорону мела завірюха, природа плакала, плакало село, — говорить Лариса Семенко. — А в цей час у Парижі зі сцени звучав його справді безсмертний «Щедрик». У залі була присутня світова знаменитість уславлена танцівниця Айсидора Дункан.

Після сказаного пані Лариса наголошує: «Але це тільки мої слова…»

У французькій столиці Українська капела виступала у 1919-му і 1921 роках.

В Інтернеті знаходимо афішу виступу наших співаків за 1921 рік. Читаємо дати концертів: 15.16, 18, 20, 22, 28 січня.

В одній з публікацій йдеться про те, що 20 січня після концерту Айсидора Дункан зайшла у гримерку і залишила свій запис у книзі відгуків. Танцівниця написала одне слово: «Bravo!».

Зірвати виступ українців у Парижі мали намір росіяни. Однак цьому завадила поліція. Про це йдеться у спогадах диригента Кошиці. Зате ніхто не перешкодив убивству композитора.

Схоже, неспроста його застрелили саме в той час, коли слава Про Леонтовича і його «Щедрик» поширилася по Європі, а потім і за океаном.

Артисти у ролі… дипломатів

Українська капела виконувала роль культурної дипломатії. Капелу відрядили у подорож містами Європи й Америки за вказівкою Симона Петлюри. У такий спосіб Українська держава утверджувала свій імідж, сподіваючись на підтримку європейців.

Кожен виступ супроводжувався схвальними відгуками і захопленими публікаціями у пресі про молоду державу і її таланти.

Ось декілька відгуків з тодішньої преси: «До України я був цілком байдужим, але тепер я ладен скрізь відстоювати Мистецтво цієї країни!»,  «Українська Республіка прагне відновити свою незалежність і показати, що вона справді є: «Я співаю, значить перемагаю!», «Жодна інша пропаганда не може бути ефективнішою для визнання української нації», «Найкраща з пісень програми – «Щедрик».

Що з убивцею?

Про те, що Леонтовича застрелив «чекіст» у радянські часи не говорилося. Говорили, що зробив це бандит-петлюрівець. У 1971 році на 50-річчя з часу загибелі автора «Щедрика» потужний рух підняла українська діаспора за кордоном. Тоді влада змушена була надати слово міліцейському міністру. Він виступив у пресі і пояснив, що це бандит увірвався в оселю Леонтовичів з метою пограбування.

І тільки у роки незалежності стало відомо, що Гріщенко служив чекістом і мав завдання знищити композитора, ім’я якого стало надзвичайно популярним на Заході. Тоді ж вийшла постанова в Москві про зачистку української буржуазної інтелігенції.

Убивця приїхав у село Марківку у той день, коли на гостину до батька навідався син. Микола Леонтович прибув з Тульчина разом з сестрою і донькою.

Під вечір до них на подвір’я заїхала підвода. Молодий чоловік попросився переночувати. Говорив, що виконує завдання. Показав Миколі Леонтовичу документи. Що то були за документи, знав тільки композитор. Про них він не сказав тоді ні батькові, ні сестрі.

На ранок у будинку пролунав постріл. Батько і сестра Леонтовича забігли у кімнату, де ночував Микола і побачили, як над його ліжком стоїть зі зброєю «гість»…

Яка подальша доля чекіста-убивці, з цього приводу є різні версії. Одна з них, нібито його зарубав селянин лопатою. Інша, що Гріщенко повернувся в село живий  і продовжував там жити після служби.

Ще одна сторінка, яка втрата дослідження хоча б заради того, аби дізнатися, як саме закінчив земний шлях катюга.

Слідкуйте за новинами Вінниці у Telegram.